Олексій НОВИКОВ: «Перемога на «Арнольді» - шлях у «профі»

Дворазовий володар титулу «Найсильніша людина України» Олексій Новиков, який цієї весни вразив яскравою перемогою на турнірі Arnold Amateur World Championship, у рубриці Sport.ua «Особистості спорту» розповів у подробицях про перебіг напруженої боротьби на турнірі та про майбутню конкуренцію у когорті найсильніших професіоналів планети.  

– Олексію, виграш титулу на аматорському чемпіонаті світу серед стронгменів у США – це, на даний момент, найбільш вагома твоя перемога у кар’єрі, чи не так?
– Справді, це так. Цей тріумф - найбільш значущий і для мене особисто, і  для українського  стронгмену. Я відчув це по підтримці та відгукам. Було дуже приємно: вітали не лише знайомі, а й люди, яких я раніше не знав.

– Минулого року ти дебютував на турнірі, який носить назву чемпіонату світу серед аматорів на фестивалі Арнольда Шварценеггера. Торік ти став другим, відставши лише на бал від переможця. Що ти змінив у собі для того, аби цього разу стати першим?
– Я зрозумів суть змагань на «Арнольді». Тут не так важливо вигравати кожну вправу і показувати максимально кращий результат, б’ючи  рекорди у  кілограмах  та секундах. Важливо -  «не просадити» жодну вправу. Якщо зароблятимеш бали за місця з першого по п’яте  у кожній дисципліні, будеш мати гарні шанси виграти у загальному заліку. Аж  50 осіб бере участь у цьому змаганні. Якщо припустишся помилки -  «завалиш» вправу, опинишся внизу. А відіграти, скажімо,  15-20 балів у першої сімки  - майже неможливо. Отож, я з «холодною головою» поставився до змагання, підійшов спокійно, підготував  кожну вправу досконально. У цьому й секрет!

– Справді, для досягнення результату у стронгмені важлива стабільність. Фіналу чемпіонату світу передували два дні кваліфікації. Після першого ти ділив лідерство, а після другого - вже був одноосібним лідером  із п’ятьма очками переваги, які у фіналі трансформувалися в 1,2 балу. Запас  додавав впевненості під час виступу у фіналі? 
– Якщо відверто, я краще себе почував торік, коли у фінал вийшов на другому місці,  із мінімальним відставанням від лідера. А на цих змаганнях перше місце на мене, навпаки, тиснуло: начебто уже досяг лідерства, йду першим, але можу його втратити. Відтак відчував велику відповідальність. Тому цього року мені було важче. Всі мене відправляли з України в Америку зі словами - «ти повинен виграти», «без перемоги не повертайся». Не лише вдома очікували виграшу – навіть самі американці писали, що я маю виграти цьогорічний турнір. З одного боку, це приємно, але з іншого - це сильний психологічний тиск. Ти усвідомлюєш, що можеш оступитися: секундна втрата часу може вилитися у десяток балів програшу. У змаганні на «Арнольді» -  дуже щільний графік і не завжди все може залежати лише від мене.

– Як ти даєш собі раду у  моменти такого психологічного тиску? Відволікаєшся, думаєш про щось інше, абстрагуєшся? Як ти виходиш із ситуації?
– Під час підготовки до змагань я переживаю і  усвідомлюю, що це – природнє хвилювання. І я не «тікаю» від цього відчуття. А на самих змаганнях,  почуваю себе «як риба у воді». На майданчику я знаю, що є  професіоналом  своєї справи,  знаю як робити кожну  вправу «від» і «до»: я ж до цього спеціально готувався. На цьогорічному турнірі я  не помилився у жодній вправі, однак паузи між дисциплінами були доволі великі, тому психологічна й фізична втома накопичилися.  Через це,  у перший день кваліфікації,  на «Кулі» я виходив без настрою й агресії. Мабуть,  навіть трохи  з лінощами – абсолютно не хотів  ті кулі підіймати. Перед змаганням, «на підготовці» нам оголосили, що вага куль становитиме 158 кг, а, насправді, поставили  177 кг. Плюс інші нюанси. Наприклад,  у всіх американців були рукавички та спеціальні пристосування, а у нас всі підіймали кулі  «на магнезії». Можливо, трохи клею хтось використовував, не більше. Дуже допоміг наш американець українського походження Джонні Васічко:  подарував рукавички та накладки на передпліччя, за що йому велике дякую. Він вклав свою вагому частку у мій успіх.

– За допомогою рукавичок та накладок на передпліччя підіймати кулі стало легше, починаючи вже з кваліфікації?  
– Так, я спробував всі варіанти підйому куль – з амуніцією і без. І за допомогою  згаданих пристосувань це було робити відчутно зручніше. Зростало зчеплення з кулею! Американці знають,  що  роблять,  і що вони використовують для підйому куль!

– Так, є такі хитрощі в атлетів! Першою вправою фіналу була естафета – «Лог-ліфт» і тяга «Акселя».  Однак ця вправа мала назву  «Mystery Event», тобто ви не знали до змагань, з чого саме складатиметься естафета. Наскільки це було складно?
– У тязі 300 кг для категорії атлетів абсолютної ваги це небагато. Але що таке тягнути це навантаження  без відповідної  розминки я відчув. До старту я прикинув, що зможу підняти вагу від 5 до 8 разів. Думав, п’ять тяг – це мінімум, який я зроблю, однак «по факту» вийшло лише 4 підйоми. І спина тоді просто «стала»: такого болю я вже давно не відчував. Це був саме м’язовий біль. Дякую Володі Рекші та дівчатам – Олі Лящук та Ліді Гунько, вони одразу мене розтирали, робили масаж, щоби спина відійшла:  «затейпували» і стало легше. Але,  все одно,  перед заключним стартом, я не міг нахилитися і розтягував м’язи. Виходив на сцену, вже розминаючись, бо варто було простояти хвилинку і спина знову затікала, її знову треба було розминати.

 У «Mystery Event» троє  американців змогли підняти на один раз більше за тебе, а ще  один - на два. Це скоротило твою перевагу над другим місцем до мінімуму. Перед останньою вправою ти розумів, що треба і американця Рейнольдса  в очній дуелі перемогти,  і показати кращий час, ніж в іншого претендента на золото – росіянина Маркова. Психологічний тиск досяг максимальної позначки, плюс ти щойно сказав про проблеми зі спиною. Розкажи детально що ти відчував у цей момент?

Це було наче відчуття Дежавю. Торік все так само вирішувалося на «Кулях» і я програв саме через переживання. Під час тієї дуелі з поляком Матеушем Осташевським,  я поступився  буквально півтори-дві секунди, ставши у підсумку другим. Цього року  уже  сам Осташевський підходив до мене й давав поради як краще підняти, щоби було швидше. Так само й росіянин Шевляков підійшов -  розмовляли. Перед заключною вправою моя перевага над Євгеном Марковим становила 1,2 балу: з росіянином у нас була «рубня» у кожній дисципліні, з самого початку змагання. Розумів, що в останній вправі можу навіть програти йому одне місце і все одно у підсумку зберегти загальне перше. Аж ось тут між нами «влазить» американець Джош Рейнольд, який відстає від мене на 0,8 балу. А це вже означає, якщо я програю Рейнольдсу бодай бал, то програю змагання. Отож, з’явилися нові тактичні розмірковування. Перед вирішальним стартом я перевірив кожну кулю: припідняв, щоби не сталося так,  як минулого року, коли я підіймав кулю, а вона викручувалася через дисбаланс.

– Ти встиг кожну кулю «спробувати»? Тому що по трансляції було видно, що рефері тебе підганяв: «Давай - давай, старт!»
– Я почав з другої кулі  і до останньої, а в самому кінці ще «спробував» першу. Тож я все встиг! (сміється). Всі кулі поставив так, як має бути, всі   перевірив по балансу, по дистанції від постаменту. Поставився до найдрібніших деталей  дуже серйозно. А під час самої вправи не став підіймати кулю 130 кг «у протяжку» (одним рухом), хоча це й легка вага для мене. По тренуваннях знав, що досконально підіймати цю кулю не можу. Відтак я закладав  кулю у два рухи – закинув на ноги  і видав на постамент.  І тому після перших двох куль  трохи програвав американцеві по часу. Але я, як почав з однією швидкістю, так і закінчив, а американець почав швидко, а закінчив повільно. І на цьому я й зумів обіграти його.

– Це правильно спланований темп, розподіл сил, щоби не «задихнутися»…
– У цій вправі важко «задихнутися», бо всі кулі підіймаєш за 20 секунд.

– Але чомусь американець спочатку був першим, а потім програв?
– Вся справа у тому, що він почав підіймати у «протяжку». Він робив одразу – «через живіт» протягував на гору. А я – на коліна, перехват і поставив. У мене - два рухи, а в нього - один.

– І потім у «протяжку» важчі кулі не піднімеш так швидко…
– Так, він почав змінювати техніку і це, мабуть, його збило. Швидкість уже була не та.

– В результаті  він по часу і росіянину програв…
–Так, у мене – 17.40 секунди, у росіянина 19,39, а в американця – 20,56 секунди.

– Ці емоції, коли ти заклав – це шалена радість. Ти розумів у цей момент: «Так, я це зробив!»?
– Так, я усвідомлював, адже здолавши  американця в очному протистоянні, я забезпечив собі загальний тріумф. З одного боку,  наче  усе було реально: я досяг того,  до чого  йшов стільки років! А з іншого боку, не вірилося, начебто це був сон. Мене це трохи збивало. То й нібито не повірив, що здійснилося. Зайшов за сцену й думаю: «І  що тепер з усім цим  робити?!». Але потім згадав, що в Україні  за мене вболівають  так багато людей! У нас  вдома був цілий фан-сектор: зібралися друзі, знайомі, всі мої рідні! І я добре знаю їхню реакцію. Через це я навіть розчулився і трохи сплакнув. Вийшов на нагородження вже зі сльозами на очах. Дуже приємно було, всі вітали, дуже багато емоцій!  Велика подяка Володимиру  Рекші – підтримка була шалена, я бачив як він сильно переживав, як за себе. Це дуже приємно і важливо. Дякую всім хлопцям,  які виступали на Арнольді і підтримували мене. Дівчатам також - велике дякую!

– Хто ще доклався до твоєї підготовки? Адже те, що ти показав на «Арнольді»,  побудовано на фундаменті твоєї наполегливої роботи, яку підтримали інші люди.
– Мені дуже допомогли назальні бустери «Whirl», я дуже радий, що співпрацюю з цією компанією. Вони допомагали мені саме під час підготовки. Дякую Федерації стронгмену України, членом якої я є. І особисто – президенту Федерації Сергію Конюшку.

– Ну,  і особистий тренер у тебе є, наскільки я знаю.
– Так, це Сергій Осипчук - саме він мені дуже допоміг у психологічному плані. Дав зрозуміти як підійти до змагань, як налаштувати голову: одне слово, як правильно змагатися. Дуже грамотний тренер і я радий, що співпрацюю з ним. Дуже дякую йому!

– Що далі? Наступного року – десятка професіоналів на «Арнольді». Але ж тепер  для тебе - відкритий шлях на інші престижні турнірі стронгменів-професіоналів …
– Вже цього року я буду  виступати на турнірах  «Арнольд-ПРО» в Африці, Європі  та Азії. На цих турнірах решта хлопців, за винятком переможця цьогорічного «Арнольд Класик» Хафтора Бйорнссона,  будуть відбиратися до десятки найсильніших на наступний «Арнольд Класик». Мені ж  кваліфікуватися не потрібно, бо я отримав це право, вигравши аматорський чемпіонат світу. Однак Діон  Весcелс (президент  Strongman Corporation) повідомила, що виступати у про-лізі необхідно,  аби набувати досвіду конкуренції серед професіоналів. Я люблю змагатися, а тому попросив максимальну кількість стартів. Австралія вже була цього тижня – від неї відмовився, бо не готовий ані фізично, ані психологічно. А от на Європі, Африці  та Азії  буду виступати.

– Передчуваючи боротьбу  з такими атлетами, на що ти можеш претендувати? Чи, щоби сказати це,  тобі треба  спочатку відчути їхню силу, змагаючись пліч-о-пліч?
– Я знаю результати всіх професіоналів,  бо стежу за їхніми виступами вже тривалий час. Але мені потрібно знати,  які будуть вправи на конкретному змаганні. Щороку дисципліни  дещо змінюються. Тож,  якщо у програмі буде «Аксель» – найгірша моя вправа цього року -  це для мене «не дуже», як і «Вага на висоту».  А якщо буде «Йок», «Дамбл», «Лог-ліфт» і «Тімбер» -  це для мене супер. Ну, і тяга на цих турнірах  завжди є.

– З такими вправами можна поборотися за призову трійку?
– За призову  буде складно, але за четверте місце, якщо буде зручний для мене підбір вправ, можна змагатися з грізними «профі». «Дамбл», ти знаєш, я роблю добре,  «Лог-ліфт»  204 кг – можливо на час змагань буде підіймати,  і не на раз.  Тяга на турнірах «Арнольда» – з триметровим  грифом, який прогинається. Я дуже люблю хоча би трішки, але вищу тягу: я тягну одразу значно більше,  ніж звичайно. «Тімбер» також добре ношу. Тож,  можна змагатися з тими, хто входить у «топ». Я розумію, що напруга буде більшою і, в першу чергу,  психологічна. Однак будемо цілеспрямовано готуватися. Я потрапив на рівень «ПРО», тому не можна падати обличчям в грязюку! Треба змінювати невтішну статистику переможців попередніх «Arnold Amateur World Championship»: Зак Гейдж виграв «аматорів»  і став останнім у «ПРО», Матеуш Осташевський - так само. Необхідно виправляти  невеселу тенденцію. Буду до цього прагнути!  

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ