ФІШЕР: «Я останній великий чемпіон»

Одне з нечисленних інтерв'ю Боббі Фішера

Боббі Фішер — найдивовижніша людина, можливо, не тільки серед великих спортсменів. Екс-чемпіон світу з шахів, котрий, незважаючи на 30 років простою, лише себе вважав власником титулу. Американець, який ненавидив Америку та захоплювався терористичною атакою 11 вересня. Єврей, що написав укладачам Всесвітньої єврейської енциклопедії листа зі зреченням: «Я ані зараз, ані раніше, ані коли-небудь, взагалі не був євреєм». Світовий ньюсмейкер, що більш ніж за півстоліття свого насиченої подіями життя провів небагато прес-конференцій та інтерв'ю. Нижченаведений текст — один із найрідкісніших винятків, які Фішер зробив після місяця угод і гарантій.

«Мене вбивали радіацією»

— Зараз у Софії проходить великий шаховий турнір. Організатор Сільвіо Данаїлов запрошував вас як почесного гостя. Чому ви ще не в столиці Болгарії?

— Ах, Софія — це столиця Болгарії? Цікаво... І там проходить турнір? Я нічого про це не знаю. Мене ніхто не запрошував.

— Чим ви зараз займаєтеся в Ісландії?
— Просто розслаблююся. Відпочиваю й відновлююся після дев'яти місяців, проведених у японській в'язниці в місті Усіку, усього в 66 км від Токійської атомної електростанції. Я абсолютно впевнений: Японія й США зговорилися згноїти мене у в'язниці, що буквально просочена радіацією. Ситуація там така ж, яка була у вас після аварії на Чорнобильській АЕС.
Ще в 1999 році на Токійської АЕС відбувся якийсь інцидент, внаслідок якого вмерли вже 600 чоловік. Я вдихав отруйні пари, підривав своє здоров'я цілих вісім місяців! А почалося все 13  липня 2004 року, коли японські власті викрали мене в токійському аеропорті Наріта, звідки я збирався вилетіти на Філіппіни. Саме викрали!

— Хто? Навіщо?
— Не перебивайте! Я сам усе розповім! На той час я вже 90 днів перебував у Японії — приїхав з Гонконгу 15 квітня. Я вже збирався сісти в літак, як на мене з особливою жорстокістю настрибнули десятеро охоронців, скрутили й у горизонтальному положенні віднесли в аеропортівську камеру. Це було справжнє викрадення! До того ж вони мене майже
вбили! Наступного дня японці повідомили, що до мене прийшли з посольства США. З посольства я нікого не хотів бачити, але японці сказали, що не запитують мене про це, що в мене немає вибору, і, заламавши мої руки за спину, повели на зустріч! Цей хлопець із посольства представився Пітером і відмовився назвати своє прізвище: «Це не ваша справа». Спочатку він передав мені документ, згідно з яким мене заарештували. Там було написано, що 16 квітня 2004 року я в'їхав у Японію нелегально, що мій паспорт і моя віза не перебували
в належному стані. Звичайно, це була неправда.  Точніше, відверта неправда! Вони не пред'явили ніяких доказів! Показали тільки лист із британського посольства на Філіппінах,  датований 11 грудня 2003 року, в якому говорилося, що мій паспорт анульовано. Але цей лист був грубою підробкою! Розігравши комедію, цей Пітер з американського посольства анулював мій американський паспорт, який йому передали японці. Ще близько місяця я провів у аеропортівській камері, а 10 серпня був переведений у в'язницю міста Усіку, де ледь не здох від радіації!

 «На дух не переношу все американське!»

— Як вам удалося вибратися з в'язниці?

— Я швидко зрозумів, що японські власті будуть виконувати все, що їм скажуть США. Для початку просто замкнули мене у в'язниці. За дев'ять місяців мені жодного разу не дозволили піти в суд, побачити суддю... Сподіватися на об'єктивність і справедливість було вже нерозумно, тому своїх викрадачів я просто обдурив! Звичайно, сам-один я нічого не зміг би зробити, фактично з в'язниці мене витягла Міоко Ватаї...

— Ви ж у період ув'язнення стали чоловіком і дружиною?
— У тім-то й річ, що ні! Наше одруження з Міоко Ватаї було містифікацією. Ми познайомилися в 1973 році, коли я вперше приїхав у Японію. Незабаром стали дуже гарними друзями. Ми, звичайно, подобалися один одному, але одружуватися ніколи навіть не думали. Розумієте... Коли ти викрадений, ти не позв'язаний зі своїми викрадачами ніякими угодами й можеш їх обдурювати, як захочеш. Ми з Міоко Ватаї вирішили скористатися пунктом японського законодавства, за яким незаконний емігрант, яким мене представили після анулювання американського паспорта, перестає бути незаконним емігрантом, якщо оформить
стосунки з громадянином Японії. Отже, ми й оформили... Начебто оформили... Як бачите, якщо є мізки, вихід можна знайти з будь-якої ситуації, навіть, на перший погляд, безнадійної.

— А чому ви вирішили осісти саме в Ісландії? Можливо, вважаєте демократію в цій країні справжньою?
— Ісландська демократія тут ні при чому. Ісландська шахова федерація теж. Мені треба було вибратися з японської в'язниці, тому я зателефонував своєму старому другові Семі Полссону, що був моїм охоронцем на матчі 1972 року з Борисом Спасським.
Він звернувся до уряду Ісландії з проханням дати мені ісландське громадянство. І можете мене поздоровити: буквально кілька днів тому я отримав ісландський паспорт. Чинний, а не туристичний.

— А на які гроші ви живете? Адже ви не берете участі в шахових турнірах, не займаєтеся бізнесом?
— Із часів матчу зі Спасським 1992 року в мене у швейцарському банку лежать близько трьох з половиною мільйонів доларів. Втім, не в доларах, а у швейцарських франках і золотих злитках. Я на дух не переношу все американське!

— Які ваші особисті плани на найближче майбутнє?
— Коли відновлюся, почну грати у свої шахи. Якщо запропонують гарні гроші — я готовий зіграти навіть офіційний матч за звання чемпіона світу. З ким завгодно. Якщо побачите Карпова або Каспарова, передайте їм цю мою пропозицію...

До речі, ось як відгукнувся на смерть Фішера сайт www.еЗе5.соm. Подаємо в перекладі: «Він був найкращим у.світі й не від світу цього. Дарував можливість захоплюватися своєю шаховою творчістю, але сідав за дошку через силу. В результаті кинув грати в шахи, які становили весь зміст його життя. Великий за шахівницею, він маніакально відштовхував усе, що його оточувало: відмовився від свого народу, опинився поза своєю батьківщиною... Він був феноменально талановитий у всьому, що стосувалося шахів: його дитячий підручник — один із найкращих з колись написаних; придумані їм 1996 року «шахи-960», які носять його ім'я, забезпечують грі майбутнє на роки вперед; винайдені ним електронні цифрові шахові годинники з можливістю додавання часу до кожного ходу допомагають гравцям, котрі потерпають від цейтнотів, приводити партію до розумного результату (уперше застосовані в матчі з Б.Спасським 1992 року). Все наносне забудеться. Залишаться Ім'я в історії шахів, його партії, винаходи, книги. Навіть серед чемпіонів Фішер —- один із найвидатніших. Вклонімося Роберту Фііперу за все, що він зробив у шахах і для шахів».

Свіжа звістка: ФІДК вже вирішила провести Меморіал Фішера, запросивши до участі його колишніх партнерів, а також створити музей його пам'яті.

А матч із Карповим чи Каспаровим Фішеру зіграти так і не поталанило.


«Спортивна газета»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Метки
Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности