ФІШЕР: «Я останній великий чемпіон»

Боббі Фішер — найдивовижніша людина, можливо, не тільки серед великих спортсменів. Екс-чемпіон світу з шахів, котрий, незважаючи на 30 років простою, лише себе вважав власником титулу. Американець, який ненавидив Америку та захоплювався терористичною атакою 11 вересня. Єврей, що написав укладачам Всесвітньої єврейської енциклопедії листа зі зреченням: «Я ані зараз, ані раніше, ані коли-небудь, взагалі не був євреєм». Світовий ньюсмейкер, що більш ніж за півстоліття свого насиченої подіями життя провів небагато прес-конференцій та інтерв'ю. Нижченаведений текст — один із найрідкісніших винятків, які Фішер зробив після місяця угод і гарантій.

«Мене вбивали радіацією»

— Зараз у Софії проходить великий шаховий турнір. Організатор Сільвіо Данаїлов запрошував вас як почесного гостя. Чому ви ще не в столиці Болгарії?
— Ах, Софія — це столиця Болгарії? Цікаво... І там проходить турнір? Я нічого про це не знаю. Мене ніхто не запрошував.

— Чим ви зараз займаєтеся в Ісландії?
— Просто розслаблююся. Відпочиваю й відновлююся після дев'яти місяців, проведених у японській в'язниці в місті Усіку, усього в 66 км від Токійської атомної електростанції. Я абсолютно впевнений: Японія й США зговорилися згноїти мене у в'язниці, що буквально просочена радіацією. Ситуація там така ж, яка була у вас після аварії на Чорнобильській АЕС.
Ще в 1999 році на Токійської АЕС відбувся якийсь інцидент, внаслідок якого вмерли вже 600 чоловік. Я вдихав отруйні пари, підривав своє здоров'я цілих вісім місяців! А почалося все 13  липня 2004 року, коли японські власті викрали мене в токійському аеропорті Наріта, звідки я збирався вилетіти на Філіппіни. Саме викрали!

— Хто? Навіщо?
— Не перебивайте! Я сам усе розповім! На той час я вже 90 днів перебував у Японії — приїхав з Гонконгу 15 квітня. Я вже збирався сісти в літак, як на мене з особливою жорстокістю настрибнули десятеро охоронців, скрутили й у горизонтальному положенні віднесли в аеропортівську камеру. Це було справжнє викрадення! До того ж вони мене майже
вбили! Наступного дня японці повідомили, що до мене прийшли з посольства США. З посольства я нікого не хотів бачити, але японці сказали, що не запитують мене про це, що в мене немає вибору, і, заламавши мої руки за спину, повели на зустріч! Цей хлопець із посольства представився Пітером і відмовився назвати своє прізвище: «Це не ваша справа». Спочатку він передав мені документ, згідно з яким мене заарештували. Там було написано, що 16 квітня 2004 року я в'їхав у Японію нелегально, що мій паспорт і моя віза не перебували
в належному стані. Звичайно, це була неправда.  Точніше, відверта неправда! Вони не пред'явили ніяких доказів! Показали тільки лист із британського посольства на Філіппінах,  датований 11 грудня 2003 року, в якому говорилося, що мій паспорт анульовано. Але цей лист був грубою підробкою! Розігравши комедію, цей Пітер з американського посольства анулював мій американський паспорт, який йому передали японці. Ще близько місяця я провів у аеропортівській камері, а 10 серпня був переведений у в'язницю міста Усіку, де ледь не здох від радіації!

 «На дух не переношу все американське!»

— Як вам удалося вибратися з в'язниці?
— Я швидко зрозумів, що японські власті будуть виконувати все, що їм скажуть США. Для початку просто замкнули мене у в'язниці. За дев'ять місяців мені жодного разу не дозволили піти в суд, побачити суддю... Сподіватися на об'єктивність і справедливість було вже нерозумно, тому своїх викрадачів я просто обдурив! Звичайно, сам-один я нічого не зміг би зробити, фактично з в'язниці мене витягла Міоко Ватаї...

— Ви ж у період ув'язнення стали чоловіком і дружиною?
— У тім-то й річ, що ні! Наше одруження з Міоко Ватаї було містифікацією. Ми познайомилися в 1973 році, коли я вперше приїхав у Японію. Незабаром стали дуже гарними друзями. Ми, звичайно, подобалися один одному, але одружуватися ніколи навіть не думали. Розумієте... Коли ти викрадений, ти не позв'язаний зі своїми викрадачами ніякими угодами й можеш їх обдурювати, як захочеш. Ми з Міоко Ватаї вирішили скористатися пунктом японського законодавства, за яким незаконний емігрант, яким мене представили після анулювання американського паспорта, перестає бути незаконним емігрантом, якщо оформить
стосунки з громадянином Японії. Отже, ми й оформили... Начебто оформили... Як бачите, якщо є мізки, вихід можна знайти з будь-якої ситуації, навіть, на перший погляд, безнадійної.

— А чому ви вирішили осісти саме в Ісландії? Можливо, вважаєте демократію в цій країні справжньою?
— Ісландська демократія тут ні при чому. Ісландська шахова федерація теж. Мені треба було вибратися з японської в'язниці, тому я зателефонував своєму старому другові Семі Полссону, що був моїм охоронцем на матчі 1972 року з Борисом Спасським.
Він звернувся до уряду Ісландії з проханням дати мені ісландське громадянство. І можете мене поздоровити: буквально кілька днів тому я отримав ісландський паспорт. Чинний, а не туристичний.

— А на які гроші ви живете? Адже ви не берете участі в шахових турнірах, не займаєтеся бізнесом?
— Із часів матчу зі Спасським 1992 року в мене у швейцарському банку лежать близько трьох з половиною мільйонів доларів. Втім, не в доларах, а у швейцарських франках і золотих злитках. Я на дух не переношу все американське!

— Які ваші особисті плани на найближче майбутнє?
— Коли відновлюся, почну грати у свої шахи. Якщо запропонують гарні гроші — я готовий зіграти навіть офіційний матч за звання чемпіона світу. З ким завгодно. Якщо побачите Карпова або Каспарова, передайте їм цю мою пропозицію...

До речі, ось як відгукнувся на смерть Фішера сайт Sport.ua. Подаємо в перекладі: «Він був найкращим у.світі й не від світу цього. Дарував можливість захоплюватися своєю шаховою творчістю, але сідав за дошку через силу. В результаті кинув грати в шахи, які становили весь зміст його життя. Великий за шахівницею, він маніакально відштовхував усе, що його оточувало: відмовився від свого народу, опинився поза своєю батьківщиною... Він був феноменально талановитий у всьому, що стосувалося шахів: його дитячий підручник — один із найкращих з колись написаних; придумані їм 1996 року «шахи-960», які носять його ім'я, забезпечують грі майбутнє на роки вперед; винайдені ним електронні цифрові шахові годинники з можливістю додавання часу до кожного ходу допомагають гравцям, котрі потерпають від цейтнотів, приводити партію до розумного результату (уперше застосовані в матчі з Б.Спасським 1992 року). Все наносне забудеться. Залишаться Ім'я в історії шахів, його партії, винаходи, книги. Навіть серед чемпіонів Фішер —- один із найвидатніших. Вклонімося Роберту Фііперу за все, що він зробив у шахах і для шахів».

Свіжа звістка: ФІДК вже вирішила провести Меморіал Фішера, запросивши до участі його колишніх партнерів, а також створити музей його пам'яті.

А матч із Карповим чи Каспаровим Фішеру зіграти так і не поталанило.

«Спортивна газета»