ШИМЕЧКО: «Хулігани вигляду мого бояться»

Ще давньоруські літописи описують славетні звитяги наших предків. Відзначились львів’яни й на спортивній ниві. Зокрема олімпійським чемпіоном у вже далекому Монреалі-1976 став наш земляк Петро Король, звання чемпіонів світу та Європи здобували майстри «залізної гри» Владислав Крищишин, Адам Гнатов, Олександр Левандовський, Руслан Савченко, Андрій Козловський, який потім успішно виступав за Польщу. Але, як і в кожному виді спорту, найбільш престижною вважається суперважка вагова категорія. На початку 90-их років минулого століття почесним званням найсильнішої людини планети міг пишатися наш земляк Олександр Левандовський, та безглузда смерть завадила його блискучій кар’єрі. Але зараз – після 15 років забуття – львівська важкоатлетична школа має всі шанси нагадати про себе. Всі шанси якщо не повторити, або взагалі перевершити успіхи своїх попередників, має 21-річний львів’янин Ігор Шимечко – призер юніорських чемпіонатів світу та Європи, чемпіон України та учасник торішнього чемпіонату світу.

«Ледь не виграв у другого штангіста світу»
На змаганнях ІІІ Всеукраїнських літніх спортивних ігор, які щойно завершилися у Миколаєві, Шимечко склав гідну конкуренцію лідеру збірної України, віце-чемпіону світу-2006 маріупольцю Артему Удачину у вазі понад 105 кілограмів. У ривку львів’янин «рвонув» 191 кг, випередивши на шість кілограмів Удачина. У поштовху маріупольцю необхідно було випередити свого молодого опонента на 7 кг. У складній тактичній боротьбі, після кількох взаємних невдалих підходів до штанги, Артем підняв 222 кілограми. В активі ж львів’янина залишилися «програшні» 215. Шимечко намагався підняти штангу вагою 221 кг, але спроба йому не вдалася – 406 кг у сумі багатоборства. В активі Удачина, який не сподівався такого від молодого опонента, виявилося лише на кілограм більше. Відтак підопічний Ярослава Мартинюка («Динамо» - ФСК «Локомотив») практично застовпив за собою місце на осінньому чемпіонаті світу, де розігруватимуть олімпійські ліцензії.

Наш телефонний дзвінок застав Ігоря на базі олімпійської підготовки у Кончі-Заспі, де збірна України готується до чемпіонату світу.

- Ігоре, постійно чую від тренерів, що ти у Кончі-Заспі. А вдома коли буваєш?
- Із 10 січня цього року у Львові був заледве десять днів. Вже вивчив базу як свої п’ять пальців (сміється), з усіма давно перезнайомився. У кімнаті живу разом з колегою по збірній – харків’янином Олексієм Торохтієм (до 105 кг). Зі мною працює головний тренер команди Василь Кулак, а сьогодні на базу має приїхати мій особистий наставник Ярослав Мартинюк. Зараз підготовка до першості світу у таїландському Чіангмеї, яка проходитиме з 18 по 24 вересня, увійшла в завершальну фазу. Торік я дебютував на «дорослій» першості світу у Санто-Домінго (Домініканська Республіка), де посів дванадцяте місце, але турнір у Таїланді більш важливий, бо там розігруватимуться олімпійські ліцензії.

- Той факт, що на «спартакіаді» ти ледь не виграв у другого штангіста світу Удачина, має запевнити тобі місце у збірній?
- Так, у Миколаєві якраз розігрували місця в збірній. Програв Артему в тактичній боротьбі, хоча не розцінюю це як успіх, бо маріуполець ще не набрав бойової форми.

- Ходили чутки, що на путівку до Таїланду також претендують досвідчені штангісти Колокольцев, Красильников та одесит Ара Варданян, якому ще Кучма іменним указом надав українське громадянство?..
- Ні, основний відбір вже відбувся. Варданян провалив його, у Колокольцева ще не завершився строк дискваліфікації, а Красильников начебто «зав’язав» зі спортом... До першості світу я вже виступати не буду. Цього року лише двічі вийшов на поміст на офіційних змаганнях – переміг на Кубку України та був другим на Спартакіаді. Раніше виступав частіше, але турнір у Чіангмеї вирішальний, тому ризикувати не варто.

«Мета – місце у вісімці»
- Скільки треба підняти «на-гора», щоб можна було в Таїланді поборотися за медалі?
- В сумі багатоборства 430-440 кілограмів гарантуватимуть якщо не медаль, то місце у шістці. Щодо мене, то на тренуваннях я вже піднімав 420-425, а мій рекорд на змаганнях – 415 кг. У ривку мій рекорд – 195 кг, а в поштовху – 425 кг.

- А перед тобою ставлять якесь конкретне завдання?
- Потрібно потрапити до вісімки кращих. Основні фаворити – іранець Резазеде, росіянин Чигишев, латиш Щербатих, наш Удачин... Гадаю, хто з них спробує дати бій найсильнішій людині світу Резазеде. Щодо мене, то необхідно чітко відпрацювати всі підходи, уникнути «бублика». Тобто підійти до чемпіонату у стані максимальної готовності.

- Торік змагатись довелося у Центральній Америці, тепер – у Південно-Східній Азії. Знову ж виникнуть проблеми з акліматизацією, харчуванням...
- Із харчуванням на таких турнірах проблем не буває: всі обирають ту їжу, яка їм підходить. А в плані акліматизації цікаво буде адаптуватися до кліматичних умов Азії, адже Таїланд – не так вже й далеко від Пекіна, де пройде Олімпіада-2008.

- Ходили чутки, що на поміст мають повернутися олімпійська чемпіонка-2004 Наталка Скакун, чемпіони світу Денис Готфрід, Олександр Разорьонов...
- Наскільки мені відомо, Скакун була травмована, а Разорьонов готується за індивідуальним графіком.

«Хочеться вареників»
- Ти важиш близько 130 кілограмів. Як харчуєшся?
- До щоденного раціону мають входити білкові продукти (м’ясо, червона ікра), вітаміни. Іноді «для душі» хочеться чогось домашнього – вареників чи смаженої картоплі (сміється). На підготовку штангістів у нас виділяють щоденно по 68 гривень. Голодним не будеш, але для регулярного вживання фармакологічних відновлюваних препаратів цього мало. А сучасна фармакологія – надзвичайно дорога. Того ж Удачина підтримує фінансово потужний Індустріальний союз Донбасу (ІСД), а у Львові, на жаль, спонсорів і меценатів штанги немає..

- Ігоре, а як ти зацікавився штангою?
- В 11-річному віці вперше потрапив до тренажерного залу «Атлант» (ДЮСШ «Машинобудівник»). Як і кожен хлопець, спочатку хотів трохи «підкачатися». А потім у СШ №13, що на моєму рідному Сихові, відкрили секцію важкої атлетики. Першим тренером був Роман Казимирович Новицький. А коли Новицький з певних причин залишив тренерство, у спортклубі «Локомотив» зі мною почав займатися Ярослав Мартинюк.

- Рідні не були проти занять? Адже із важкою атлетикою пов’язано чимало упереджень?
- Батьки були налаштовані негативно, мовляв, залишай цю справу, бо не виростеш і спина стане кривою. Однак я наполіг на своєму виборі, а згодом переконався, що всі ці застереження безпідставні. Коли прийшов у зал, мав зріст 150 см, а зараз вимахав до 190 (сміється).

- А у твоїй родині ще є такі богатирі?
- Хоча спортом ніхто не займався (мама – швачка, а батько – механік швейного обладнання), всі в сім’ї високі. Батько має зріст 185 см, а 25-річний брат Тарас виріс до 190 см. До речі, у брата скоро весілля. Сподіваюся, мене відпустять його привітати (сміється).

- Про що мріє Ігор Шимечко?
- Як і кожен спортсмен, про перемоги на чемпіонатах світу та Олімпіаді. В юності щороку додавав у результатах по 50 кг, зараз, звичайно, такого прогресу не може бути. Але за останній рік покращив показники на 20-25 кілограмів. Гадаю, це також непогано.

- Важкоатлети, як і велогонщики, постійно під підозрою у вживанні допінгу...
- Звичайно, це дуже серйозна проблема: деяких атлетів «ловлять», через що дискваліфікують навіть цілі країни. Але в нашій збірній її вирішили. Щоправда, комісари Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА) перевіряють нас регулярно на всіх змаганнях. Цей інспектор може без попередження «нагрянути» кожної хвилини. Приміром, перебуваючи у Львові, за першим же його викликом я маю повернутися в Кончу-Заспу для здачі тесту. Чи машиною, чи літаком – але якнайшвидше...

- Зовні ти виглядаєш як справжній богатир. А на вулиці не доводилося застосовувати силу?
- На щастя, ні. Можливо, хулігани, побачивши мене, не наважуються скривдити (сміється).

Високий замок