Сергей ЛИТОВЧЕНКО: «Нефтяник дал мне игровую практику»

Для воротарського фаху це чудовий вік, коли сил та юнацької наснаги ще стільки, що можна гори вернути, але водночас за плечима вже накопичився неабиякий досвід. Сергію у цей період кар’єри саме довелося пройти найсерйозніші випробування. Про те, якими видалися його дебют та перші матчі в еліті українського футболу, кіпер «Волині» розказав клубній прес-службі.

- Сергію, ти нещодавно поновив контракт із «Волинню». А як власне доля занесла до Луцька?
- Так, я тепер «волинянин» до 2015 року. Потрапив у «Волинь» ще до завершення контракту із «Феніксом-Іллічівцем». Залишалося півроку, а мені надійшло запрошення від агентів спробувати свої сили в Луцьку. Тоді «Волинь» саме поверталася в елітний дивізіон і гріх було відмовитися від перспективи грати в команді УПЛ. Я пройшов збори, справа дійшла до укладання контракту, але раптом не домовилися клуби між собою. Я повернувся назад в Калініно, пограв там три місяці і раптом клуб розпався. Я отримав статус вільного агента і потрапив відразу у «Волинь». Щоправда, цього року навесні їздив в оренду в «Нафтовик-Укрнафту» з Охтирки й отримав там додатковий ігровий досвід.

- Так само все добре складалося і з кар’єрою футболіста?
- У футбол потрапив традиційно і вважаю, що так і має бути: з ранку до ночі пропадав у дворі, грав допізна, закохався у гру і вирішив займатися по-серйозному. Був воротарем, попросив старшого на три роки від мене товариша записати у секцію однієї із районних ДЮСШ Харкова. Два роки там займався, а потім мене запросили в спортшколу харківського «Арсеналу». І поступово справи пішли вгору: чемпіонат Харківської області, друга ліга, перша, тепер – Прем’єр-ліга.

- Друга ліга – гарна школа футбольного життя?
- Обов’язково треба її пройти. Мені було 16 років, коли я почав у ній грав, страшнувато було. Але це чудовий життєвий досвід.

- Пам’ятаєш нині ті матчі?
- Аякже! Було таке, що 5 тисяч людей на стадіон приходило на матчі «Арсеналу». Років з вісім тому це була дуже серйозна команда. В «Арсеналі» починали Рибалка, Фомін, Саша Кучер…

- Часто сниться, що відбиваєш пенальті?
- Не стільки пенальті вночі «тривожать», скільки прокручуєш попередні матчі, уявляєш найкращі для себе і команди моменти майбутніх ігор. Відчуваєш свою майбутню впевнену гру.

- А пенальті доводилося парирувати?
- Так, востаннє – цього року навесні. Коли в «Нафтовику» грав в оренді, то зустрічалися із «Кримтеплицею». Вийшов напружений і динамічний поєдинок. Ми програвали, не забили самі пенальті, а потім у наші ворота суддя поставив і я відбив. Врешті ми зрівняли рахунок та закінчили гру внічию – 1:1.

- Коли б`ють з «крапки» намагаєшся вгадати?
- Чесно? Інтуїція підказує. Є свої, звичайно, «фішки», які змушують пробити візаві у той чи інший кут. Але не завжди це спрацьовує – до м’яча підходять все ж найдосвідченіші і найбільш технічні гравці.

- Це правда, що для воротаря дуже важливо – вміти правильно падати?
- Таке вміння у дитячі роки закладається – на інстинктивному рівні. Згодом на автоматі працюєш. Головне – м’яч відбити, зреагувати, а те як ти приземляєшся… Це вже само собою виходити має, тіло саме зручно підлаштовується.

- Тоді, що все ж головне для кіпера, на твою думку?
- Спокій, холоднокровність, впевненість у власних силах. Це слід виховувати впродовж усієї кар’єри.

- Ти прагнеш зростати із цими якостями?
- Аякже. Техніку і фізичну готовність можна підтягнути, а те, що я назвав має бути закладене з дитинства.

- Хто в тобі це закладав?
- Мій перший тренер в ДЮСШ був дуже вимогливий, навіть деколи занадто грубим… Тому більше мені воротарської техніки дав Андрій Кудимов. Він два роки в «Арсеналі» працював зі мною. Зараз Кудимов – тренер воротарів «Металіста». А коли я в «Фенікс-Іллічівець» потрапив, там Ігор Чечьоткін взяв мене під опіку. Він нині у «Севастополі». Також вважаю, що Чечьоткін чимало мені дав і я більш по-дорослому навчився дивитися на мою кар’єру.

- Харків’янин Сергій Літовченко пограв у Криму, Охтирці, Луцьку. Де почувався найкомфортніше?
- Важко однозначно сказати. В Криму, у Калініно жили далеко, «в чорта на куличках», ви ж пам’ятаєте, що це село. Психологічно було важко, а от для роботи всі умови були – тренажерна зала, чудові поля… В Охтирці був дуже затишний, ошатний стадіончик. Але мені дуже подобається Луцьк – тут дуже комфортно.

- Ми вже з’ясували, що пенальті тобі не сняться, а пропущені голи?
- Так не можна... Аналізувати помилки і невдачі мусиш, але не зациклюватися. Воротар постійно накопичує досвід, в тому числі вчиться на помилках. Без пропущених голів не буває роботи над помилками. На жаль…

- Як вважаєш тільки два твоїх «сухі» матчі в цьому сезоні – це багато чи мало?
- Хочеться більшого, завжди прагнеш зіграти «на нуль», але не завжди виходить. Я, крім того, потрапив у класну «серію» – пам’ятаєте, який ми мали календар у серпні… Чесно кажучи, дуже хвилювався, деколи і страх проскакував. Але приємно було відчувати, що ти граєш проти лідерів українського футболу, виходиш в «основі» команди Прем’єр-ліги… Рідні дивляться, вболівають. Дуже хотілося показати себе з кращого боку.

- Якісь особливі воротарські прикмети або чари маєш?
- Я не забобонний. Намагаюся не морочити голову всілякими дурницями. Більше у Бога вірю.

www.fcvolyn.net