Богдан ШУСТ: «В Шахтарі боротимусь за те, щоби грати»

Він з родиною якраз їхав із Донецька у Хмельницький — до батьків своєї дружини. А перед самою відпусткою надійшла звістка, що Мірча Луческу повертає Шуста у «Шахтар», аби він замінив Рустама Худжамова. Саме з цього ми й розпочали розмову.

— Коли долучишся до своєї нової-старої команди?
— За документами, я наразі — гравець «Іллічівця». Так, є чутки, є розмови, про це пишуть, але чекаю офіційного підтвердження. Тож нічого конкретного сказати не можу.

— Як ставишся до можливості повернутися в «Шахтар»?
— Бачу в цьому перспективу. Читав, що мене повертають у «Шахтар» — на місце Худжамова. Тобто я маю стати дублером П'ятова. Та якщо я їхатиму в «Шахтар» з такими думками, то нічого доброго з цього повернення не буде. Віддаватиму всі сили і боротимусь за те, щоби грати. А що з того вийде — побачимо. Це вже вирішуватиме головний тренер.

— Чи різниться життя футболіста, який грає на правах оренди, і футболіста, який перебуває на контракті?
— Це дві великі різниці. До орендованого гравця ставлення керівників клубу і вболівальників не таке, як до свого. Люди знають, що ти прийшов на рік, відіграв і... Вони розуміють, що ти в їхньому клубі здобуваєш ігрову практику. Інша річ, коли ти йдеш в оренду з правом викупу, тоді прагнеш сподобатись і залишитись у клубі. А просто так «ходити по орендах» самому футболістові не дуже цікаво.

— За два роки ти був в оренді у трьох клубах: донецькому «Металурзі», «Зорі» та «Іллічівці». Де прийняли найкраще?
— Та всюди ставлення було добрим. Не можу сказати, що десь мене ображали.

— Коли ти в грудні 2010-го йшов у «Іллічівець», знав, що це лише на півроку?
— Ні. У мене оренда з маріупольцями підписана до зими 2011-го. Ми домовлялися на рік.

— Що цього року сталося з «Іллічівцем»? Після успішного старту у весняній частині в команди почався спад, який мало не закінчився вильотом до першої ліги.
— У нас не було стабільності. Після перемоги в одній грі з рахунком 4:1 наступну ми програвали 4:0. Це причина незіграності й браку досвіду. От і дотягли до критичної межі.

— А перед грою з «Динамо» сподівалися досягти позитивного результату?
— Якби ми налаштували себе, що це кінець, не було б змісту виходити на цю гру. Ми виходили з бажанням перемогти і вірили в успіх. Та й тренер налаштував нас битися до останнього.

— Це була одна з кращих ігор у твоїй кар’єрі?
— Якщо брати до уваги емоційність, адреналін, інтригу з голом на останній хвилині, то це, безперечно, одна з найяскравіших ігор у моїй кар'єрі.

— Тобі в цій грі забили Алієв і Шевченко. Ведеш статистику, який форвард засмучував тебе найбільше?
— Ні, я цього не рахую. Після закінчення гри аналізую її і миттю переключаюся на наступний поєдинок. Тож не можу сказати, хто забив мені найбільше голів, може, статистики підкажуть.

— Минуло вже два роки, як ти покинув «Шахтар». З ким із гравців підтримуєш стосунки?
— Так, щоб дуже тісно дружити, то ні з ким. Часто спілкуюся з Віталієм Віценцем. Живу навпроти будинку, де мешкають Василь Кобін, Микола Іщенко, Андрій П'ятов і Разван Рац. Ми сусіди, часто бачимось і завжди перемовляємось словом-двома.

— Дружина була з тобою в Маріуполі?
— Ні, я там навіть квартири не орендував. Ночував на базі, а коли була можливість, одразу їхав у Донецьк. Це недалеко, всього 100 кілометрів, і дорога непогана.

— Пригадую, як Валерій Яремченко наказав орендованим гравцям шукати собі в Маріуполі житло і не їздити щодня на тренування з Донецька.
— Було таке, і всі гравці знайшли собі квартири в Маріуполі. Я не хотів перевозити туди жінку з дитиною. Вона була або в Донецьку, або в Хмельницькому. Я ж час до часу їздив у Донецьк.

— Які ще клуби виходили на тебе?
— На мене ніхто не може вийти, бо я — гравець «Шахтаря». Якщо ж хтось зацікавиться моїми послугами, то має звернутися в офіс гірників. Та мені ніхто не телефонував.

— Де проведеш цьогорічну відпустку?
— Вона не така тривала — до десятого червня. На цю дату «Іллічівець» запланував збір, і я повинен на ньому бути. А плани на відпустку? Поїду нарешті додому. Трішки погостюю у батьків дружини в Хмельницькому, а потім навідаюсь до Львова, прогуляюся рідним містом. Ні на море, ні за кордон не збираюся.

Максим КАЧУРІВСЬКИЙ, Галичина спортивна