Львівський Папа польського футболу

Львів подарував польському футболу чимало людей, імена яких відомі в усьому світі. Один з них Казімєж Гурський. Так вже вийшло, що у післявоєнний період репрезентацією Польщі керували тренери, вихідці зі Львова. Це – Вацлав Кухар, Ришард Концевич і власне Гурський. Перші двоє прокладали дорогу молодому тренеру, для того щоб той вивів на світовий парад польський футбол.

Про Гурського можна писати і говорити багато... Бо його виділяла батьківська харизма. Він старався бути для всіх доброзичливим. Завжди, навіть у найважчих ситуаціях, горів бажанням допомогти ближньому. А про спілкування з його Величністю можна згадувати довго і з насолодою. Ми ж зупинимось на кількох штрихах цієї славної життєвої стезі.

Гурський  дебютував у складі репрезентації  Польщі, але дуже невдало. Поляки програли данцям аж 0:8, виступав і тренував «Лєгію», але славу здобув на апостольському посту тренера команди з білим орлом.

1 грудня 1970

Ця  дата, засвідчує про те, коли Польський футбольний Союз доручив кермо національної репрезентації вихованцю львівського футболу, Казімежу Гурському. Однак пан Казьо, його звали від малого до старого довго не міг повірити в те, що його таки обрали головним тренером головної команди країни. Про цей грудневий день Гурський завжди згадував з посмішкою: – «Якось я зайшов у справах до будівлі ПЗПН – у. Повертаючись, мене на сходах зачепила секретарка: – «Казю, ти тренер репрезентації! – Я, звичайно, посміхнувся і не повірив».

Можна говорити, що Гурський прийняв польський  футбол дерев'яним, а залишив залізобетонним. Адже за шість років роботи львів’янин зробив команду ВЕЛИКОЮ! Здобули три комплекти медалей. До цього Польща не мала жодного, а під керівництвом Гурського польські «орли» клювали таких грандів, як Англію, Голландію, Італію, Аргентину з Бразилією. Перемагали і братів з комуністичних країн, у тому числі – СРСР.

Мюнхен 1972

Під час ОІ'72 команда Гурського видряпалася на найвищий щабель футбольних сходів, і в нагороду за сміливість отримала золоту олімпійську нагороду. Фінальний матч Польща – Угорщина в Мюнхені на Олімпійському стадіоні почався о 20:15. Дощ лив немов з відра. За 3 хвилини до перерви після помилки Дейни, Вараді з гострого кута вивів мадярів вперед. Щоправда у другому таймі Дейна реабілітувався за помилку фантастичною грою і двома голами. Було бажання перевести стрілки годинника, аби завчасно знати результат матчу. Польща перемогла і вперше стала володарем золотих медалей.

Уемблі

Найважливіший, в кар'єрі Казімежа Гурського, матч поляки розіграли 17 жовтня 1973 р. в Англії і в лігві «левів» на «Уемблі» родоначальників футболу за бортом чемпіонату світу. Польща вдруге увійшла до групи 16 – ти кращих команд світу. Для Гурського цей день пролетів блискавкою. У голові «крутилася» тільки гра. О 19:45 суддя з Бельгії Лoро дав сигнал про початок поєдинку і «леви» сіра Рaмсeя «замкнули» біло – червоних на їх половині поля. Добре, що в той вечір Томашевський, творячи дива, брав мертві м'ячі і перевершив усі очікування. У підсумку нічия – 1:1. Однак польський тренер не чув фінального свистка. Побачивши, як його вихованці радісно обіймаються, зрозумів: Польща, здолавши Мекку, увійшла в салон моди світового футболу. По щоках Гурського потекли сльози, яких він ніколи не соромився.

Чемпіонат світу 1974

На 10-му ЧС фахівці не давали полякам шансів на успіх. Команді керованої Гурським довелося грати зі світовою елітою: Aргeнтиною, Італією, Югославією, Швецією, ФРН і Бразилією. Ні футболісти, ні тренер не знали чого вони насправді варті. Тільки у грі стало зрозуміло, що поляки показують досить високий рівень футболу. ЧС став іспитом на зрілість для всього польського футболу. І хлопці Гурського піднялися на світову висоту – третє місце. Як згадував тренер: «З роками можна міркувати, що ми могли поборотися за місце у золотому фіналі. На жаль, матч проти ФРН розіграли в жахливих умовах. (Вдруге Німеччина залила поляків водою). Будь поле в гарному стані, ми б поборолися з хлопцями Гельмута Шена. У нас були непогані шанси на перемогу».

Однак у цій грі німців задовольняла нічия, a полякам вкрай була потрібна перемога. Зробивши ставку на атаку, орли Гурського пресингували суперника. Але проводити швидкі рейди на ворота Майєра заважав не стільки суперник, скільки вoдa, яка фактично залила газон. Томашевський навіть взяв пенальті, але програв дуель стріляючій бутсі, Мюллеру.

У матчі за третє місце поляки здолали  чарівників м'яча із Бразилії (1:0, гол  Лятo). Польща удостоїлася нагороди ФІФА – Fair Play. Із семи матчів здобула шість перемог, забивши найбільше голів – 16. А Гжегош Лятo став королем серед бомбардирів (7 голів). Дейна в компанії з Бекенбауером і Кройфом знайшлися у трійці кращих гравців світу. Це – дійсність, яка відображала роботу тренерського штабу керованого Гурським.

У Польщі з'явилося гарне покоління  молодих футболістів, які горіли бажанням чогось досягти в спорті. Маючи великі амбіції і володіючи хорошою майстерністю, футболісти показували високі результати.

Тодішній  перший секретар ЦК Едвард Герек на знак вдячності запросив усю команду на вечерю. Ніхто нічого не режисирував. Дискусія проходила наживо. Знайшлося місце для пісень і жартів. В один з моментів товариш Герек запитав Гурського: – «Що хочете за ці заслуги»?

– «Футбольну базу», – парирував тренер.
– «План маєте»?

На  що Гурський кивком голови дав зрозуміти, – «Маємо». І з вуст головного комуніста країни вирвалось: – «А в нас є гроші!».

Однак, як часто буває, такі, ні до чого зобов'язуючі розмови, закінчуються нічим. Так трапилось і цього разу.

Moнреаль'76

31 липня для Гурського особливий  день і запам'ятався він йому на все життя. Вражень було понад міру. Суперник це відчув. Тренер зі стисненим серцем оменту, коли його команда пропустить м'яч. Довго чекати не довелося. 7 – я хвилина, потім були ще гольові удари на 14 – й і 85 – й хв. У перерві хтось потішав тренера, мовляв ще не все втрачено. Але Гурський бачив, що команда не та і перемогу їй не вирвати. Лято скоротивши рахунок, подарував промінь надії, але ... і Гурський подав у відставку.

Забобони

У кожного – свої смаки і кожен у щось вірить. Гурський ще гравцем кілька разів в день матчу голився, після чого на обличчі з'являлися прищі. Довелося носити щетину. Але одного разу тренеру дісталося від партійного чинуші за зовнішній вигляд: – «У такому вигляді ти більше схожий на діда, тож приведи себе в люди».

Тренер  пішов, голитися і команда …програла. Прикмета набрала продовження. Якщо в день гри футболісти, побачивши свого наставника не голеним, радісно вітали: – «O, наш трeнeр не голений, значить переможемо». Забобон вкоренився і став психологічною зброєю хлопців Гурського.

Приємно, що гравці вірили в цю прикмету, – розповідав пан Гурський. – Хлопці набирали віри і після перших хвилин матчу я міг сказати, як буде грати команда. Побачивши перший, другий хороший пас говорив: «Спокійно. Сьогодні передбачається хороший матч. Моя впевненість передавалася на гравців». Приємно, що молоді люди часто потребували психологічної допомоги, щоб осилити важкі завдання. Тому шукали всіляких засобів і вірили у всілякі забобони, – розповідав тренер.

Ще  один спогад. – «Працюючи в Греції, де і в січні, і в лютому падають дощі, я не розлучався з парасолькою. А тут забув. Їдемо на гру і грек, керівник команди, запитує: – «Пане тренер, де ваша парасолька» ?

– «Навіщо вона мені, – спротивився Гурський. – «Сьогодні сонце!». Не відповідаючи на мої слова, шеф наказав водієві розвернути автобус і їхати під мій будинок, за талісманом. Коли я повернувся грек, широко посміхаючись, констатував: – «Якщо ви з парасолькою, ми не програємо!»

На  перших порах Гурський, не знаючи мови, в країні Еллада легко керував футболістами, у яких в крові палаючий темперамент. Він зумів приборкати складні характери і привести їх в порядок. За вісім років роботи в Греції став володарем п'яти чемпіонських титулів і п'яти національних кубків. У перший рік «Панатінаїкос» здобув дубль. Але Гурський повернувся до Польщі. Президент клубу просив: «Куди ти їдеш? Там голод». А у відповідь почув: «В моїй країні живе 40 мільйонів, і я зумію!». Пан Казьо знав, що його місце у Польщі. Він дуже шкодував, що в середині 70 – 80 рр, перебуваючи на вершині тренерської роботи, свої кращі роки віддав грекам, a нe співвітчизникам. Але не мав до ні кого претензій. Навпаки, звинувачуючи себе, заявляв – «Ніхто мене з Польщі не гнав. Сам поїхав».

Багато  хто говорив, що Гурського в житті  вела промениста зірка, тому йому й посміхалася удача. На що тренер із жартом відповідав: «Щастя можна мати в лотереї. Досить вгадати кілька цифр, і ти – мільйонер. А у футболі важливі знання і рішучість. До того ж футболісти повинні мати талант, вміння і швидкість. Ці навики вони розвивають на тренуваннях і доводять свою майстерність до універсалізму. У спорті ніщо не береться з повітря».

За  словами пана Казимира футбол останнім змінився. Став іншим і вже гравцям самого бажання для досягнення перемоги недостатньо. Якщо хтось діє самовіддано, з одного боку дуже багато, але з іншого вже недостатньо. Щоб виграти матч потрібно вдосконалювати майстерність. Часто від футболістів чути – буде велика премія, будемо краще грати. На що Гурський мав свою пораду: «Так, гроші багато вирішують, але далеко не все. Якби у футболі головну роль грали гроші, то чемпіоном світу ставали б Саудівська Aрaвія або Кувейт».

Гурський  був дуже багатою людиною. Удостоївся поваги від вдячних земляків, які не скупилися на подарунки найуспішнішого в історії польського футболу тренеру. Не замислюючись, на честь великого Казимира, назвали його іменем аж два стадіони – у Душник Здрою і в Плоцьку. Заслужений тренер не приховував своєї гордості, але реагував на всі ці видумки скромно: «Я приємно радий цій події, але великою частиною цих заслуг є футболісти моєї команди. Спочатку був я, потім вони. Без них не було б мене, а без мене, їх».

Мрії

Людину, що пізнала смак перемог на світовому рівні важко чимось здивувати. Раніше у кожному клубі було два – три класних футболісти. Уболівальники, не зважаючи на важливість матчу, йшли на стадіон, тому, що було на кого дивитися. Тепер більше ремесла як майстерності. Не можна говорити, що Гурський – романтик, він таки більше – реаліст. Але і йому не були чужі мрії. Особливо коли розмова стосувалася виступу поляків на ЧС. Він із сумом констатував: – «Хотів би побачити фінал за участю Польщі». Проте життя так розпорядилося, що позбавила великого тренера від мук після невдалого виступу «кадри» на німецькому ЧС 2006 року.

Рішучість

У Греції Гурський став свідком втечі котів і собак у бік порту і задумався. – «До чого б це»?. А в наступну мить почався землетрус. – «Чотириногим підказував інстинкт втікати, людиною ж керує – інтуїція. Це дуже важлива зброя». Доводилось приймати й протилежні рішення. Приміром, в 1974 р. після розминки перед грою з бразильцями біжить до Гурського тренер Стрейляу і кричить: «Горгонь не зможе грати. Його болить нога». Гурський наказує лікарю Гарліцькому (теж народився у Львові) – «Розібратися!». Доктор підтвердив діагноз. На що Гурський вилаявся і наказав: «Нічого не знаю! Але він повинен грати»!

Тренер  зрозумів, що футболіст злякався бразильців, які могли перетворити його у повітряний млин. Але міняти склад було пізно. Змусивши футболіста грати, Гурський звалив відповідальність за гравця на себе. Адже команда могла не пробачити тренеру впертості, пропусти гол після помилки футболіста, який заявив про хворобу. Але все обійшлося. Більше того Горгонь виявився одним з найкращих.

Було  й навпаки. У Хожуві Гурський випустив на поле Любанського з хворою ногою проти англійців. Влодзімеж заробив на два голи, але травма (перелом ноги) на довгі роки вивела футболіста з ладу. Як згадував тренер – «Відвідав я Влодка в лікарні і запитав, – «Як самопочуття і чи хочеш зіграти в цьому матчі»? Нападник відповів, що буде готовий на всі 100. Якщо б Любанський засумнівався ... Щоправда тренер теж дуже хотів бачити свою зірку на полі. Любанський був капітаном команди. З його словами усі рахувалися. Він був протилежністю Дейні, якого кохала Варшава, а за межею столиці – освистували. Любанського ж любила уся Польща. Влодек міг грати погано, але народ на трибунах продовжував йому аплодувати».

Пошук – прогрес тренера

На  початку був Любанський, але в матчі з англійцями він зламався. Народ зашумів: «Ні Влодка, немає збірної». Але тренер знайшов Домарського, який забив гол на «Уемблі» Пошуки тривали і на ЧМ'74 грав Шармах. Тому, що коли було добре, Гурський шукав кращих варіантів. Все хороше удосконалював. Він розумів, що не повинен боятися поразки, а в грі не можна берегти нічию. Противнику необхідно нав'язувати свій стиль гри. Чим довше футболісти разом, тим більше собі довіряють і набирають впевненості.

Якщо  тренер боїться поразки, це бачать футболісти. Така гра не варта ламаного гроша, гравці перестають поважати тренера. Страх  перед поразкою – супутник невдачі. Коли тренер не боїться поразки, футболісти вірять в свого тренера, грають сміливо, загрожують противнику, проводять вмілі атаки, бити по воротах. Одним словом шукають гол ... Гурський до знемоги повторював футболістам: «Поки у вас сили, швидкість і свіжість – атакуємо. Коли зробимо гол, буде що берегти. Противник, кидаючись в атаку, відкриється».

Патріотизм

Він усьому знав міру і ціну. Коли інші мовчали він говорив і не боявся ставити питання руба. Kaзімеж Гурський був дуже релігійним, виховувався в католицькій сім'ї і ревно шанував усі свята. Це він заперечив босам комерційного телеканалу Canal+, які вирішили провести матч чемпіонату країни з участю «Лєгії» у страсну п'ятницю перед Великоднем. Гурський заперечив: – «Teлeбачення телебаченням, але в житті є речі важливі й ДУЖЕ ВАЖЛИВІ. Цей день – святий і його треба провести з усіма почестями. Скільки себе пам'ятаю, в католицькій Польщі у цей скорботний день ніколи не проводили забав. Ми вміли поважати і шанувати традиції».

В голові Гурського на завжди запам’яталися слова поета Белзи:

– Хто ти є?
– Малий поляк!
– Який знак твій?
– Білий Орел ...

Нині  хтось може назвати це казкою для дітей. Але для того покоління ці слова були – святі. Батько – залізничник, львів'янин, прищепив синові любов до всього свого: дому, родини, дільниці та місту в якому той ріс. Глибокий патріотизм Гурського не зводився до знищення національної ідентичності і не розпилював ворожнечі. Але при виконанні Мазурка Домбровського (гімну Польщі) в очах пана Казимира завжди з'являлися сльози.

Гурський  свою молодість, в тому числі футбольну, провів у справді європейському Львові і серед різних народностей. Його партнерами і товаришами були поляки, німці, жиди і українці. Гравці в командах між собою найчастіше спілкувалися польською мовою, яка одночасно об’єднувала і ділила нації.

За  словами Гурського – «Патріотизм необхідно виховувати в кожному із нас, так як це робили мої батьки. Розповідати і показувати дітям все найкраще. Згадувати важкі часи і не забувати про зміни на краще. Молодь повинна зачерпнути великої віри. Зараз уже недостатньо молитися і просити божих ласк. Пора і самому щось робити».

Гурський  умів зацікавити молодь до активного  життя, де частіше за все треба  покладатися на себе. Особистим прикладом вселяв надію і запевняв, що не можна піддаватися і загинатися перед невдачами. За свою перемогу треба боротися до останньої краплі крові.

Коли  в 1973 р. Гурському запропонували виконувати обов'язки спортивного координатора в лодзький ЛКС, тренер прийняв пропозицію. Тому, що, отримуючи в збірній за свою працю не так вже й багато. Тому й казав – «Прийняв це запрошення заради грошей, яких ніколи не буває багато».

Тільки  у Львові...

Здається, що Гурський об'їздів весь світ, але так здорово і трепетно його серце ніде не билося, як у рідному його Львові. Тільки у Львові, на старому подвір'ї пан Казімєж відчував себе вдома найбільше. Як любив згадувати футбольний геній: «Ось тут, у Львові все почалося. Охрестили малого Казіка в костелі святої Єльжбети. Ріс і виховувався на славній Богданівці, де кожен з кожним за пан – брат. Народився він у старій частині міста по на вулиці Городоцькій. У сім'ї не переливалося від статків. Батько трудився на Львівській залізниці, мати – домогосподарка, виховувала аж шістьох дітей.

У молодості Гурський подавав надії  на успішного шахіста. Йому передбачали  велику кар'єру. – «Так, я не погано грав у шахи, але не міг довго всидіти за столом. Мене розривала енергія, тягнуло на велике поле». А ще полюбляв їзду на ровері, читати книжки і переглядати фільми про ковбоїв . Ось такі були захоплення, людини, якій судилося стати кращим тренером в історії Річі Посполитої.

Чотирнадцятирічним юнаком Казікa прийняли в команду РКС (Робітничий клуб спортивний). Добре, що з Городоцької до стадіону РКС (нині «Сільмаш») рукою подати і більшу частину свого безтурботного життя хлопець ганяв за м’ячем. А бувало, що йшов дивитись на Стрийську аби подивитись на «Погонь» або «Чарні» і з думкою, що понесе валізку якоїсь зірки та безкоштовно потрапить на стадіон. У юніорській команді виступав під псевдо «Саренка» (сарна) (гімназисти тоді не мали права виступати за будь – які спортивні клуби, доводилося йти в обхід правил).

У довоєнний час футбол у Львові користувався справді великим інтересом. Були часи були славні! У Державній лізі Польщі одночасно виступало чотири клуби – «Погонь», «Чарні», «Лехія» і «Гасмонея», а в Окружній лізі 10 – 12 клубів ..., а ще існували «Б»і «Ц» кляси. Ось тому копаний м’яч з раннього дитинства став для Гурського улюбленим спортом.

У 1939 молодого нападника з РКС Консевич сватав до «Лєхії», але Казік чекав на пропозицію клубу родини Кухарів, як іще називали львів’яни «Погонь». Однак перспективна кар'єра Гурського перервалася світовою війною, яку започаткували німецькі фашисти з радянськими більшовиками.

Проте попри воєнні лихоліття Львів не забував про футбол. Матчі розігрували найчастіше товариські, до того ж лінія фронту часто змінювалася. Одні «господарі» йшли, інші приходили, а м’яч продовжував стрибати по стадіонах. Грав у футбол і студент львівської гімназії імені Генрика Сінкевича, що правда не в польських клубах, а в радянських «Спартак», «Динамо» і збірну Львова під керівництвом своїх давніх знайомих панів Дробута з РКС і Кухара. Але Казіка тягнуло до свого, хоча все своє залишив на Городецькій. З собою взяв те, що вмістилося в солдатський …плєцак і спогади про гарний Львів.

Проте й Польща Гурського не відразу прийняла. Коли 1945 року прибув до Варшави то першими словами, які почув від офіцера оформляв документи на репатріанта в «Легію» прозвучали російською мовою: «Такіх елементов нам не надо». А все через те, що Гурський приїхав зі Львова, де радянська влада встановлювала свої порядки виселяла на Сибір та нищила в тюрмах українців і поляків, які ще вчора грали у футбол і боролися за свою національну ідею...

Гурський  нікому не відмовляв, особливо коли мова заходила про пропаганду футболу. Футбол залишався для нього любов'ю, життям і грою. Футбол його полонив. Змучений важким недугом пан Казік не переставав ...хворіти футболом. Старався бувати на стадіонах, дивився матчі в телебаченні. Порівнював і проводив паралелі. Розмірковував над рівнем футболу в Польщі та за кордоном. Шукав причин, чому його співвітчизники поступаються іншим командам. – «Приємно бути в близькості поля. Хотілося б якомога ближче, на жаль, роки беруть своє. Сeрдцe говорить одне, a розум інше ». А в останні дні життя зізнався: «Прошу нікого не ображатися, але мені здається, що польський футбол вже ніколи не повторить моїх досягнень».

Нема, як Львів…

Вперше  після осені 1944 року Гурський прибув до рідного міста в 1990 році. Потім  ще було кілька візитів, а 2003 році пан  Гурський брав участь у симпозіумі присвяченому організації проведення Україною і Польщею Євро – 2012. І за кожним разом старенький і не завжди у формі пан Казьо бодай на мить заглядав на свою Богданівку і зустрічав своїх старих батярів, з якими копав м’яча. А ще він часто наспівував слова з пісні «Нема, як у Львові…»

І ще

Kaзімеж Гурський знав усьому міру. Коли на його честь звучали гучні слова, вислухавши привітання, він завжди поправляв оратора: «Мені не треба 100 чи 200 років, достатньо – 50, але хороших».

Знав  він міру алкоголю і тютюновим виробам. – «Якщо чесно, 3–4 рази на рік викурити сигару, так би мовити для фасону не зашкодить. Щодо міцних напоїв – усе залежить від ситуації. Коньяк п'ю, тому що він помічний при циркуляції крові, a горілочка корисна для шлунку. Воду не п'ю. Нехай її п'ють жаби, – жартував пан Гурський.

Приказки  від пана Казіка

М'яч – круглий, a воріт двоє.
Гра розвивається так, як дозволяє суперник.
Коли  м'яч у нас, суперник без нього.
Матч  можна виграти, програти, або звести внічию.
У футбол грають для того, щоб забивати голи.
Переможе  та команда, яка заб'є на гол більше
Якщо  боїшся програти – краще не починай гру
Можливо, це Божа воля, що я збожеволів на футболі. Хоча в кожної людини власний розум, яким вона володіє.

Своє 85-ліття він зустрів прикованим до ліжка важкою хворобою. А у вічність відійшов через рік після іншого великого поляка – 84-річного Івана Павла ІІ…

Казімєж Гурський. Народився 2 березня 1921 р. у Львові. Нападник. Виступав за команди: РКС (1935/39), «Спартак» (1940/41), «Динамо» (1944) (всі – Львів), «Легія» (Варшава) (1945/53). Тренував команди: «Легія», «Гвардія» і «Maримoнт» (усі – Варшава), «Люблінянка» (Люблін), ЛКС (Лодзь) (всі – Польща), «Панатінаїкос» (Афіни), «Kaсторія», «Етнікос» (Пірей), «Oлімпіакос» (Пірей) (усі – Греція). З 1956 р. працював у збірних командах Польщі. У національній – 1970/76 рр. Володар золотої медалі ІО'72 та срібних на ЧМ'74 і ІО'76. Репрезентацію виводив на поле у 73 матчах і здобув 45 перемоги. З 1986 р. працював у структурі ПЗПН: 1987 р. віце-президент; 1991/95 рр. – президент; з 3 липня 1995 Почесний президент ПЗПН. Гурський найбільша особистість серед польських тренерів, з якого почалася золота доба польського футболу. Він заслужив багатьох похвал. Був співавтором книг: «З лавки тренера» (два видання), «Пів віку з м’ячем» і «Таємниці тренера Гурського – Мої 70 років».

3 березня 2006 р. Гурський отримав з рук президента Польщі Леха Качинського Koмaндoрский Хрест з Зіркою Ордена Відродження Польщі. Тоді ще ніхто не знав, що це зустріч з тренером тисячоліття остання. Помер Kaзімеж Гурський у Варшаві 23 травня 2006 р., а на його могилі не забракло …львівської землі.

Олександр ПАУК, Галичина спортивна