Данило АВЕЛАР: «Это самый тяжелый год в моей карьере»

Він приїхав до України з маловідомого бразильського клубу «Ріо Клару». Очевидно, спершу молодого бразильця розглядали як альтернативу Ігорю Ощипку. Так, зрештою, і було – Авелару потрібен був час на адаптацію. Але в один момент усе змінилося. У Грузії Ігор Ощипко серйозно травмувався, а його місце зайняв Авелар. З того часу він пропустив лише один матч – на Кубок проти «Гірника-Спорт», коли Олег Кононов дав основі можливість відпочити. Всі інші матчі Даніло відіграв від дзвінка і до дзвінка, без замін. Тому й не варто буде дивуватися, якщо Авелар опиниться на першому місці у переліку футболістів, які найбільше зіграли в цьому сезоні. З бразильцем ми зустрілися на заміській базі в Брюховичах після тренування.

 

- Якщо я не помиляюся, то у цьому сезоні зіграв 28 матчів. Наразі в моїй кар’єрі це найважчий рік. Поза тим, я почуваюся прекрасно і готовий виходити в основному складі у наступних матчах.

 

- Я був готовим до того, що доведеться багато грати, адже команда вийшла в єврокубки. Мені допомогло те, що я граю на своєму місці, у Бразилії я також був лівим латералем.

- Так, на початку гри мені дісталося від суперника. Справді, було трохи боляче, але треба було терпіти і грати далі. Зараз в «Карпатах» і без мене є кадрові проблеми, тому про біль довелося забути та допомогти команді здобути перемогу. Зараз незначний дискомфорт я теж відчуваю, але він не завадить мені грати.

 

 

- Тут не захист треба порівнювати, а напад. У нас справді зовсім інший футбол. Усі форварди швидкі і технічні, проти них дуже важко грати. Нема сенсу грати проти когось персонально – це все одно, що ловити вітер в полі. А тут грають по-іншому: в Україні захисту приділяють велике значення, тут футбол більш контактний. І якщо відповісти на запитання, де легше грати в обороні, то я без роздумів відповім, що тут. У Бразилії часто можна залишитися без підтримки з боку своїх захисників, а, зокрема, в «Карпатах» тебе хтось обов’язково підстрахує.

 

- У момент удару мені треба бути більш спокійним. Але з іншого боку, забивати голи в мої обов’язки не входить (сміється). Звісно, я б дуже хотів відзначитися м’ячем, думаю, це питання часу.

- Якщо виділити кращу трійку, то я б так сказав: Дуглас Коста, безумовно, кращий; а далі два гравці «Металіста»: Тайсон та Клейтон Шав’єр. У київському «Динамо» також є хороші гравці, але з них я б нікого не став виділяти.

- Знову ж таки, назву Дугласа Косту. Для оборонця це справжня біда. Він двоногий, але його ліва просто фантастична.

- Не зовсім. Я з ними майже щодня спілкуюся по Інтернету. Окрім того, у Львові є кілька бразильських студентів. Ми інколи з ними зустрічаємося, йдемо на каву чи на піцу. Вечорами я люблю гуляти центром міста.  

 

- Я більше тримаюся дому. А якщо кудись іти, то в ресторан чи кафе, словом, туди, де тихо і спокійно.

 

 

- Було б чудесно, якби біля мене жили мої батьки, родичі та друзі. І тут нема нічого дивного, адже усі бразильці прив’язані до своїх сімей. Життя там зовсім інше. Кожен бразильський футболіст, який їде грати за кордон, розуміє, що насамперед, він має зробити все можливе, аби допомогти й підтримати свою родину, а вже потім і про себе подумати. Такий у нас менталітет. Ясно, що перевезти сюди свою сім’ю не вийде. То було б непогано, якби «Карпати» переїхали в Бразилію (сміється).

 

- Пляжу і гарячого сонця… Я думав над цим питанням і дійшов такого висновку: коли людина кардинально змінює місце свого проживання, їй завжди буде чогось бракувати. Я спостерігав за українцями – як вони працюють, як відпочивають, що купують в магазинах і так далі. Мені треба якнайшвидше адаптуватися до українського життя, щоб менше думати про те, чого мені бракує. Але от саме зараз мені відверто не вистачає рису, квасолі та м’яса, з якого можна приготувати улюблену всіма бразильцями фейжоаду.

 

- Щодня про це думаю (сміється). Але не все так просто, хоч рецепт приготування я знаю. Для приготування фейжоади треба спеціальну чорну бразильську квасолю – вона є основою страви, суху свинину, особливий рис і унікальні місцеві спеції. Потім усе треба варити, перемішуючи. Востаннє я їв фейжоаду на дні народження Батісти.

 

- Додому я повернувся значно пізніше, ніж більшість моїх співвітчизників. Сезон у нас закінчується в середині грудня, а взяти квитки на той час дуже важко – усім треба в Бразилію. Так сталося, що на Різдво я додому не встигну, зустріну його в повітрі. Але коли нарешті прилечу, то першим ділом піду з друзями на пляж, а також з’їм велику порцію особливого печеного м’яса. Його дуже люблять в Бразилії. Там воно дешеве, його всі їдять.

 

- Справді, якщо ми спілкуємося віч-на-віч, то наразі я розумію не все і не завжди. Але ми знайшли вихід. Я трохи знаю англійську, тож Олег Георгійович може попросити Тубіча або Мілошевіча, які його розуміють набагато краще, перекласти мені.

 

- Тут значно простіше. Я знаю і слова, і вирази. «Дайте хліба», «Скільки це коштує». А у футболі все трохи важче…