БЛАВАЦЬКИЙ: «Стадіон кричав: «Збірна України!»»

Либонь, найбільш українською за складом командою, яка виступає поза межами нашого чемпіонату, є «Спартакус» із польської Шароволі, переможець цьогорічної Любельсько-Підкарпатської ліги четвертого за рангом тамтешнього дивізіону. Ще б пак: за досить приблизними підрахунками, наставник Блавацький із асистентом Юрієм Гієм із 8 липня минулого до 20 червня нинішнього року зібрав у складі своєї польської команди 20 українців!

Про сезон «української» команди в Польщі розповідаємо на сторінках «УФ» разом із її наставником, відомим в Україні тренером Богданом Блавацьким.

- Богдане Ігоровичу, як ваші справи в Польщі?
— Провели хороший яскравий сезон, виконали завдання, поставлене керівництвом. Здобули перемогу в Любельсько-Підкарпатській лізі, завоювали два Кубки. У 35 іграх сезону (чемпіонат та Кубки) здобули 27 перемог, ще 4 матчі звели внічию, у 4 поступилися. Отже, вважаємо, що прем'єрний сезон українців у польській лізі був успішним.

— Розкажіть про лігу, в якій ви опинилися?
— Підібралися цілком сильні колективи. Якщо порівнювати з Україною, то тутешні лідери десь на рівні верхівки нашої другої ліги або команд із другої половини турнірки першої ліги. Серед визначальних рис польської ліги — солідна матеріальна база учасників та об'єктивне суддівство. А от у ігровому плані польський низовий футбол повільніший за наш, тут більше уваги приділяють техніці, дозволяють гравцям повозитися з м'ячем. Склалося враження, що наш тренувальний процес має свої переваги перед тамтешнім: там немає дворазових тренувань, тієї уваги до фізичної готовності гравців, яка є у нас.

— Судячи з результатів вашого «Спартакуса», вам вдалося дечого навчити поляків...
—Я націлював гравців на прогресивну схему 3-4-3, багато уваги приділяв персональній опіці, активному пресингу впродовж гри. Ми не давали супернику грати вільно. Як наслідок, чимало голів забили у завершальному проміжку 75-90 хвилин. Дуже задоволений, що наш колектив упорався із поставленими завданнями.

— «Спартакусу» час заявлятися у чемпіонат України — польських «легіонерів» у наших командах небагато...
— Так, ми справді зібрали хороший колектив у західноукраїнських командах майстрів. Хотів би подякувати хлопцям та моєму тренерському штабу за добру роботу впродовж сезону. Важко передати наші відчуття, коли в Білих Підляшках, де ми грали кубковий фінал, вболівальники скандували: «Збірна України!» У доробку нашої команди — Кубки Замойщизни та Любельщизни. Вигравши свою дивізію, ми вийшли до другої ліги (там уже буде ліміт на легіонерів). Вона має 18 команд, а є ще перша ліга та екстра-кляса. Тобто, польський футбол достатньо розгалужений і зберіг ту масовість, якої бракує нашому. Скажіть, хіба нормально, коли в лізі всього 11 команд?

— Судячи з репліки, за українським футболом ви стежите.
— Звісно. Мені дорогі ті міста, де я працював, — Вінниця, Хмельницький, Івано-Франківськ... Радію їхнім успіхам, стежу за результатами. Безперечно, тяжко грати, коли лише 11 команд у лізі — тобто, якихось 22 матчі за сезон. В ідеалі команда повинна проводити за сезон близько 40 офіційних матчів. Але, попри все, рівень змагальний підріс, першу лігу спостерігати приємно. Додати б у фінансовому плані...

— Так, цього сезону це наш великий бич. У Польщі з цим ліпше?
—Складно собі там уявити такі кризові команди. Нині встановилося негласне правило, за яким для кожного комерсанта почесно мати касу в професійному футболі. Там, певно, не допустили б до змагання команду, не готову пройти всю турнірну дистанцію. Принаймні, я не пригадаю випадків, коли б команда не дограла розпочатий сезон. Загалом, повторюся, фінансове благополуччя польських клубів суттєво контрастує з українською ситуацією. У нашої команди були хороші умови для роботи — і харчування, і транспорт, і проживання. Стадіон хороший — хоч і в лісі, за містом, а люди на своїх машинах туди діставалися. Приємно, коли створюються такі умови для роботи. Тоді й грати хочеться, і тренуватися.

Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»