ДЕРЕВЛЬОВ: «Імпонує атакувати з глибини»

—Костянтине, ти вельми молодий гравець, але вже маєш майже 50 влучень у майже 250 матчах. Якісь найпам'ятніші з-поміж них виокремиш?
—Дуже важливим для мене був матч у Львові, де в складі столичного «Арсеналу» протистояв львівським «Карпатам». «Каноніри», до слова, тоді виграли. Я щойно починав грати у вищій лізі, тому зустріч запам'ятав на все життя. За три роки, 2006-го, дуже пам'ятним був ще один львівський матч — мій ФК «Львів» поступався вдома харківському «Металісту» — 0:2, але ми знайшли сили і вирівняли становище. Елітна команда перемогла по пенальті, але свій гол харків'янам я таки забив. Ну і, звичайно, незабутня зустріч минулого літа, коли вже в складі білоцерківського «Арсеналу» виграв перехідний матч за право виходу в першу лігу.

—Саме твій гол став тоді єдиним і переможним. Пригадаєш, як його забивав?
—Ворона пройшов флангом і віддав мені передачу, я атакував з другого ешелону й підкоригував м'яч у нижній кут — це виявилося дуже незручним для воротаря.

—Це дуже характерно для твоєї ігрової манери. Ти часто в інтерв'ю говориш сентенцію: «Я — форвард, і маю забивати». Така мантра допомагає у самоналаштуванні?
—Безперечно. Такий заклик мусить пам'ятати кожен нападник. Навесні мені ще не вдалося забити, але це наслідок зимової травми, яку ще відчуваю. Для себе визначив улюблений стиль — атакувати з глибини, підтримувати наступальний темп.

—Що скажеш про свою команду? «Арсенал» має великі плани на весну?
—У першому колі ми показали, що можемо на рівних боротися із старожилами, а тепер прагнемо підтвердити свій статус не новачка, а гідного члена першої ліги. Маємо за мету фінішувати в десятці, порадувати наших уболівальників. Коли ми вийшли на стартовий матч проти «Сталі», заповнені фанами трибуни просто змусили нас узяти гору. Із «зимових» новачків постійно грають ті ж Шегда, Антоненко, Герасименко. Сподіваюся, ми зуміємо разом гідно проявити себе в лізі.

—Ти маєш і певний міжнародний досвід. Які спогади від матчів за молодіжну та студентську збірні?
— Якнайкращі. Так склалося, що за молодіжку зіграв усього матч. Мене щойно запросили, але тоді проти македонців відразу ж поставили в основу. Із студентською збірною ми грали на Всесвітній Універсіаді в Кореї. Під керівництвом Анатолія Бузника в нас зібралася хороша команда, проте нам просто не поталанило. Ми обіграли Марокко, але матч проти Мексики призначили на 11 ранку за місцевим часом. За нашим то була друга година ночі — ми просто не адаптувалися... Але грати на міжнародному рівні було дуже цікаво й повчально.

—У твоїй біографії було відразу два «Арсенали». Напевно, по життю підтримуєш ще й лондонських «канонірів»?
—Ні, якраз вийшло так, що мені імпонує «МЮ». Та й улюбленим гравцем у дитинстві у мене був Райян Гіггз. Пізніше, коли дорослішав у футбольному плані, почав більше уваги звертати на футболістів свого амплуа. Зараз отримую задоволення від гри Хаві, Мессі, Деку, Лампарда.

—До чого прагнеш у футболі?
—Передовсім, мої думки про «Арсенал» — з власного досвіду знаю, як це погано щопівроку міняти команди. Тільки здружишся із хлопцями, тільки приживешся — і знову в мандри. Тому ціную стабільність і вдячний «Арсеналу» за прекрасні 2,5 року, які я тут провів. До того ж, від старожила команди Сокирки отримав капітанську пов'язку, а це велика відповідальність. Хочеться разом із білоцерківською командою піднятися вище в турнірній таблиці, а далі — грати ще успішніше.

Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»