Богдан БОНДАРЕНКО: «За кордоном мене впізнають, а у нас такого немає»

Український легкоатлет Богдан Бондаренко не збирається прощатися з «королевою спорту» – він має чітку мету і плани на майбутнє, серед яких, звичайно, є і золота нагорода Олімпіади.

 

– Чемпіонат світу в Лондоні запам’ятався усім завершенням кар’єри Усейна Болта. Чи можна говорити про те, що він перевернув світ «королеви спорту»?

Звичайно, Болт – легенда. Я думаю, що він за всю історію легкої атлетики привернув найбільшу увагу аудиторії, найбільше спонсорів, він зробив неймовірний внесок в розвиток нашого виду спорту і його ні з чим не зрівняти. Це додало дуже багато глядачів!

 

– Хто може стати новим Болтом на твою думку?

– Є хлопець, який бігає 400 метрів – Вейд Ван Нікерк з Південної Африки. Ніхто не вірив, що колись можна побити рекорд на 400-метрівці, а йому це вдалося на Олімпійських Іграх, що ще складніше. Він може і 200 метрів дуже швидко бігти. Я в цьому впевнений!

 

– Кого б ти назвав найлегендарнішим стрибуном у висоту і чому?

– Я вважаю, що це та людина, яка найвище стрибала. Хав’єр Сотомайор, рекордсмен світу, заслуговує цього звання.

 

– Чи дивишся футбол і за якими видами спорту взагалі вболіваєш?

– Футбол можу подивитися з друзями, коли вони дивляться, можу зробити ще якусь ставку, щоб було цікавіше стежити. За Україну можу повболівати. Якщо наші змагаються, буду дивитися будь-який вид спорту!

 

– Чи пізнають Богдана Бондаренка в Україні і за кордоном? В чому різниця в ставленні до спортсменів там і тут?

– Найбільш незвичайна ситуація була цього року в Парижі. Ми піднялися на Ейфелеву вежу, стоїмо наверху і чую, кілька молодих людей українською між собою: «А це Бондаренко? А в тебе ручка є?» Я це почув. Знайшов у менеджера ручку, кажу: «Ось вам ручка». Вони звичайно, були трохи шоковані.

 

За кордоном пізнають, у нас  такого немає, ні в Києві, ні в Харкові. Ну може іноді, після якоїсь там перемоги можуть в аеропорту упізнати, може, хтось десь якусь новину дивився, випадково запам’ятав. Але, грубо кажучи, за весь час мене мабуть відсотків 10 пізнавали в Україні, а все інше – десь далеко. І найбільш прикро, що для країни виступаєш, тоді як швейцарці для тебе все зроблять, ще й в гості запрошують, а у нас…