Емігрантська мрія, або чи варто спортсменам шукати щастя за кордоном

Володимир Мула, один з авторів документальної стрічки про життя успішних українців у Сполучених Штатах Америки, розказав Sport.ua про нюанси зйомок кіно та про своїх незвичайних героїв, наших колишніх співвітчизників, які в пошуках кращої долі покинули країну.

Зйомки картини проходили протягом двох місяців у чотирьох американських містах – Чикаго, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Сан-Франциско. Зокрема у фільмі знялися співачка Міка Ньютон, голлівудська акторка Тетяна Родина, чемпіон MLS Дмитро Коваленко, спортивний юрист Олена Жирнова.



— Чому ти у своєму фільмі вирішив використати історії саме спортсменів, які поїхали шукати щастя у Штатах?
— Тому що це завжди цікаві, успішні люди. Тим паче спортсмени, яких знають, які їдуть шукати щастя і досягають успіху. Це непросте завдання. Це виклик для будь-якої людини, у тому числі для спортсмена. 

Ми спеціально зібрали людей з різних галузей діяльності. Цікаво дивитися історію спортсмена і порівнювати з історією лікаря, наприклад. Подивившись усе, ти складаєш пазл — і розумієш основний меседж: що в Україні відбувається не так, як нам хотілося б.

Ми записали двох спортсменів: Діму Коваленка та Олену Жирнову. У них схожі долі, вони у дуже юному віці поїхали до Америки. Оленка поїхала, коли їй було 16, а Діма Коваленко — у 13. Оленка у цьому віці, як вона казала, вперлася у стелю: всіх обігрувала в Україні, була №1 в Україні серед юніорів, На міжнародному рівні обігрувала Дементьєву, Клейстерс. Вона розуміла, що без інвестицій в Україні досягти чогось мега великого не може. Олена завжди їздила на турніри з батьком, який шукав спонсорів. Але таких коштів, щоб можна було дійсно грати на високому рівні, їздити на турніри і досягати чогось більшого, не було.

Вона отримала пропозицію з Америки від університету Оклахоми приїхати туди навчатися і грати в теніс. І був шанс потрапити на US Open. Тобто якщо ти граєш за університет і перемагаєш, здобуваєш бали — можеш отримати уайлд-кард на US Open. Вона поїхала туди, почала грати, обігрувати дітей, які тепер стали зірками тенісу, і отримала травму. На той час дівчина ще не знала, що ця травма завадить їй продовжити професійну кар’єру. Через роки два Олена зрозуміла, що не може нормально тренуватись. Це завадило їй стати професійним спортсменом. Тож вона вирішила піти у спортивну юриспруденцію. Але паралельно працювала як спаринг-партнер, все одно її тягнуло в теніс. Побачивши, що вона може реалізувати себе у спортивній юриспруденції за напрямом «теніс», вирішила продовжити — і стала успішнішою у цьому виді діяльності.



Діма Коваленко спілкується с автором фільму

У Діми Коваленка сталася цікава історія. Вони з командою 1977 року київського «Динамо» під керівництвом Віктора Кондратова поїхали в Штати на турнір і непогано там виступили. Повернулися з турніру — і йому та ще декільком хлопцям запропонували пошукати щастя в Штатах, у новій сім’ї, переїхати туди, вчитися там. Із перспективою, якщо вони будуть добре вчитися, отримають стипендію і можуть реалізувати себе у спорті. Переїхали вони у 1991 році. Як Діма потім розповідав в інтерв’ю, абсолютно нова країна, нові батьки, які, що цікаво, не дуже добре до нього ставилися. Йому навіть довелося змінити сім’ю в США, в новій сім’ї у нього вже все налагодилося. Все одно, як він казав, загартування школи «Динамо» зробило свою справу. Провчившись спочатку в школі, а потім в університеті, паралельно грав за університетську команду.

У 1999 році Діма підписав свій перший контракт із «Чикаго Файр». Як він сказав, йому тоді запропонували смішні на той час кошти. Була у нього така історія, що його тренер не хотів ставити у стартовий склад. Коли тренер його поставив, Діма довів їм, що гідний грати за «Чикаго Файр». Перша зарплата у нього була близько 2000 доларів на місяць, але у нього був пункт у контракті: якщо він потрапить у команду зірок MLS — вони його зарплату збільшать удвічі. За два роки він потрапив у команду всіх зірок MLS — і все у нього налагодилося в плані грошей. Але він у Чикаго не затримався, хотів все-таки грати у Європі. Його завжди тягнуло в Європу, він — домашня людина. Пограв у Нью-Йорку, потім перейшов до клубу Німеччини, але там не заграв.

Потім йому запропонували перейти у запорізький «Металург», який на той час тренував Грозний. Але, як він сказав, із Грозним у нього взагалі не склалися стосунки. У нього був вибір: піти у «Чорноморець», який на той час тренував Альтман, чи у запорізький «Металург». Він пішов у «Металург», сказав, що Грозний пообіцяв йому золоті гори. Але насправді Грозний не хотів його ставити у стартовий склад. Подейкують, що там питання стартового складу вирішувалось тим, хто скільки заплатить головному тренеру, що там усі грали на ставках в букмекерських конторах у тому числі, все там було на відкатах. Цікава була історія…. Він розповідав, що в день зарплати бували випадки, коли заплатили у конверті, футболісти принесли гроші у квартиру, де вони жили — і тут ввечері шмон. Стукали, казали віддати гроші. Бувало, що їх «обчищали». Від подивився на це і подумав, що потрібно повертатися в Штати, тут нічого доброго не буде. Повернувся — і став чемпіоном MLS з клубом «Ді Сі Юнайтед». Потім Діма ще пограв у штаті Юта за «Реал Солт-Лейк». А останні два роки він пограв ще з Бекхемом у «Лос-Анджелес Гелаксі».

Він до останнього не хотів брати американське громадянство, тому що хотів заграти за національну збірну. Блохін, який на той час тренував збірну, весь час йому обіцяв, що подивиться його, візьме, дасть шанс. 

Але шансу так і не дав. Коли Діма зрозумів, що вдома його не чекають в плані футболу — все-таки взяв американське громадянство. Тому що він тоді був без документів, у незрозумілому статусі, вже не міг бути у такій ситуації.

— Як ти вважаєш, чи варто українським професійним спортсменам думати про зміну громадянства, покинути Україну і зробити собі класну кар’єру десь за кордоном?
— Думаю, однозначно варто. Але не варто відразу кидатися на зміну громадянства, тому що є багато можливостей працювати там без громадянства. Повернутися у будь-якому разі можливість буде, незалежно від того, Європа це чи Америка. Але, як показує практика, багато цілеспрямованих спортсменів досягають успіху. Наприклад, Федотенко, коли переїхав у Штати, з першим клубом у нього не дуже склалося, а потім пішло. Якщо ти маєш хорошу базу (а в Україні, я переконаний, вона хороша), працелюбство — можна багато чого досягти. Тенісистка казала, що гроші заробляє перша 50-ка світу. Від 50 до 100 вже потрібно шукати спонсорів, але залишатися на плаву ти зможеш. Після 100 місця грошей дуже мало. Але вона каже, що навіть попри це варто переїжджати в нормальні країни, які мають хорошу інфраструктуру, тому що це дасть тобі набагато більший стрибок у плані професійності, ніж в Україні. В принципі дуже багато спортсменів проходять збори, тренуються зараз за межами України, це вже звична практика. Більше того, навіть виступають  за міжнародні клуби. Це може бути і плавання, і легка атлетика, тому що їм банально потрібно заробляти десь кошти. Нічого поганого я у цьому не бачу.

— Чи засуджуєш ти спортсменів, які кидають країну і змінюють громадянство, виступають за інші країни, і часто вони є суперниками України?

На останніх Олімпійських іграх, наприклад, була дуже гнітюча атмосфера як серед спортсменів, так і серед тренерів. Наші спортсмени отримали 11 медалей на Олімпіаді, але цього досягли всупереч.

Нам реально потрібно тішитися тому, що у нас є 11 медалей. Про зміну громадянства, на жаль, доводиться чути від багатьох. Але все на даний час тримається винятково на ентузіазмі, патріотизмі і дуже хиткому ґрунті. Всі кажуть, що до кінця ще не припекло. Як припече — будемо робити кардинальні дії.

— Ти вже зняв другий фільм про американську мрію, розібрався, як її досягти. У тебе в планах немає, продовжуючи цю тему, зробити документальне кіно про спортсменів, які стоять перед вибором — покидати країну задля свого професійного розвитку чи залишатися в Україні і намагатися виживати у таких складних умовах?
— Це цікава тема. До речі, коли ми знімали друге кіно про успішних українців, ми також хотіли зняти Оксану Баюл і баскетболіста Олексія Леня. Він виступає у «Фінікс Санз», його вважають одним із найперспективніших молодих баскетболістів Америки. У нас був на нього вихід, Фінікс в принципі не так далеко від Лос-Анджелеса, де ми були, але ми просто фізично не встигали його відзняти. Тим паче нам казали, що він не любить пресу, не дуже любить спілкуватися. На жаль, перевірити це не вдалося.



Володимир Мула

А ось менеджмент Оксани Баюл... Мені здається, це була б хороша історія про те, як олімпійська чемпіонка живе зараз у Штатах. Непроста у неї доля. Вона пробувала залишитися в Україні, переїхала в Штати, потім знову приїхала в Україну, потім повернулася до Штатів — і все-таки залишилася там. Я довго переписувався з її менеджментом. Коли менеджер сказав «Ми в принципі готові, лише потрібно заплатити кошти за те, що Оксана з'явиться у вас в фільмі», я намагався пояснити, що це волонтерський проект, який не передбачає бюджетів на знімання, а тим паче на гонорари. Вони подумали і вирішили відмовитися. Нас це вразило. Ми це робимо не для того, щоб прости зробити і записати собі у портфоліо. А хочемо показати людям, що є українці, які досягли успіху, в тому числі в Америці. І показати людям їхнє життя та шлях, який вони пройшли. Баюл у більшій мірі реалізувала себе в Україні — коли стала олімпійською чемпіонкою. Але людям же цікаво, як склалася її доля беспосередньо у Штатах, як вона там живе і як почуває себе там. На жаль, не вийшло.

Але з тими людьми, яких ми відзняли, вийшло навіть краще.

На мій погляд, ми відкрили людей, які невпізнавані в Україні. 

Однак їм є, що показати і про що розповісти, зокрема про те, як вони реалізували себе в Штатах. Ми хочемо показати, що в Україні краще в плані мови, є друзі, знайомі, сім'я поруч. Ти також можеш досягати успіху, але щось йде не так. Чому люди, які виїжджають з України, реалізовують себе там, у зовсім іншому світі? Без знання мови, без друзів, знайомих, без грошей їм це вдається. А тут досягають успіху одиниці, які знаходяться у дуже сприятливих умовах. Люди, яких ми зібрали, склали свій рецепт успіху, і сказали, чому не вдається бути успішними в Україні. Це банальна і проста тема, але люди чомусь про це зараз в Україні не задумуються.

— Ти для себе вирішив, хочеш залишатися в Україні чи покинути її?
— Поки я маю стимул реалізовуватися тут. Докладатиму всіх зусиль для тощо, щоб залучати інвестиції в цю країну, працювати над кіно та іншими проектами, спортивними в тому числі. Я бачу, що це в принципі можна тут робити, точка неповернення ще не перейдена. Але я чітко для себе розумію, що, наприклад, у Америці зміг би жити. Зрозуміло, що умови були ж не дуже комфортними, тому що на нас там ніхто не чекає. І реалізувати себе в улюбленій справі там набагато складніше, ніж тут. Тому до кінця буду робити все, щоб працювати, робити хороші проекти в Україні, а час покаже.

— Коли стартує прокат кіно? У яких містах можна його побачити?
— Прокат стартує 5 травня у таких містах: Київ, Одеса, Львів, Суми, Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль. І ще зараз ведемо перемовини. Найімовірніше, ще буде у Полтаві, Дніпропетровську та Черкасах. Тож запрошую усіх на кіно.

Спілкувався Михайло РЕУЦЬКИЙ, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО