ДЖАНГИРЯН: «Дух переможців повертається»

Георгій Джангирян вважає, що треба не лише любити регбі, створювати плани, а й прагнути їх втілювати в життя. З його приходом на капітанський місток Федерація регбі України запрацювала по-новому. Однак проблем ще вистачає, але це не лякає справжнього професіонала. Він звик добиватися високих результатів не на словах...

На часі — створення чіткої системи дитячо-юнацького регбі

— Георгію Вартановичу, виповнюється рік, як ви очолили Федерацію регбі України. І, мабуть, нічого приховувати, що ви прийняли занедбане регбійне господарство країни. Втім сьогодні спортивну громадськість України в першу чергу хвилює, чи вдалося зробити хоч косметичний ремонт цього виду спорту?
— Звичайно, я й не збирався рапортувати про грандіозні досягнення на цій посаді. Хоча дещо вдалося здійснити. Але спроби вирішити проблему розвитку виду наскоком через національну команду на міжнародній арені й цим самим привернути до себе увагу міжнародної федерації та державних і спортивних організацій України, зокрема Міністерства у справах сім'ї, молоді і спорту, не увінчалися успіхом. З'ясувалося, що проблеми українського регбі занадто суттєві, і впродовж багатьох років вони майже не вирішувалися. І найголовніша — дитячий спорт. До речі, як на мене, в такому ж занедбаному стані не лише регбі, а й інші ігрові види спорту. Тож не випадково повз Олімпіаду постійно пролітають вітчизняні   баскетболісти, волейболісти, футболісти, літні хокеїсти. Нині всі фахівці погоджуються, що треба починати з виховання дітей, дитячих тренерів, спорудження спортспоруд, закупівлі звичайного екіпірування та обладнання. Варто подбати й про методичні посібники. А саме відсутність усього цього й призвело до занепаду ігрових видів спорту в Україні.

— Чи шукаєте вихід із ситуації, що склалася у вашому господарстві?
— Найперше, що ми вирішили зробити, — це створити чітку систему дитячо-юнацького регбі. Для цього створили комітет, обрали нових керівників. І все це робимо на основі тих коштів, які виділяють міжнародна федерація, наші спонсори та Федерація регбі України. А ось з боку вітчизняних державних спортивних структур відчутної допомоги поки що не дочекалися. Думаю, що в такій ситуації опинилося чимало видів спорту.

— Тоді, про яке виховання здорової нації може йти мова? Адже країні потрібні сильні робочі руки, міцні захисники Вітчизни. Чи, може, «на горі» політики і керівники держави вважають інакше?
— На жаль, сьогодні під одним державним дахом зібрані три найважливіші напрями діяльності — сім'я, молодь і, спорт. А гроші, які виділяються Мінсім'ямолодьспорту, пристойні, але як вони розподіляються, що не можуть вирішити проблем підготовки резерву в олімпійських та неолімпійських видах спорту. Як на мене, спортом найвищих досягнень повинне опікуватися міністерство спорту разом із Національним олімпійським комітетом. І лише так! Я майже сорок років працюю у великому спорті і можу констатувати, коли спортом опікувався Держкомспорт, то й були результати у спортсменів і успішно розвивалася масова фізкультура. А тепер звалили все до однієї купи й прагнемо вирішити серйозні проблеми. Звідси й такі невтішні результати як на міжнародній арені, так і щодо залучення людей різного віку до активних занять спортом.

— Які ваші пропозиції щодо поліпшення діяльності головного спортивного відомства країни?
— У першу чергу, не треба міняти спортивних міністрів після чергової відставки Кабміну й приходу до влади нової політичної сили. Адже та команда, яка прийшла керувати спортивно-фізкультурним господарством, прагне щось зробити для країни, то дайте їй час усе зробити. Зрозуміло, що головна для них програма — це Олімпійські ігри. Тому треба дати тому міністру та його команді попрацювати, як мінімум, олімпійський цикл. І за його результатами треба підбивати підсумки роботи спортивного міністра. На жаль, лише за моєї роботи в спорті змінилося понад десять керівників галузі. Тож, про яку спадкоємність можна говорити... Як на мене, постійну увагу треба приділяти підростаючому поколінню. Тому колір партій не головний. Бо колір спорту визначає колір олімпійських кілець. Решта кольорів не повинні впливати на розвиток спорту. Президент, Кабінет Міністрів, Верховна Рада повинні якнайшвидше усвідомити, що сильну, економічно розвинену, стабільну державу може розбудовувати лише здорова нація, яка ще, крім того, й здатна себе захистити. На жаль, поки що ця проблема для України не вирішена. Крім того, на міністерську посаду повинні приходити достатньо ерудовані, кваліфіковані фахівці.

Є спроби взаєморозуміння

— Пане Георгію, чи влаштовує вас співпраця Федерації регбі з Мінсім'ямолодьспортом?
— Наша співпраця з головним спортивним відомством України існує на рівні фінансового плану, який затверджено міністерством для нашої федерації. Звичайно, є спроби знайти взаєморозуміння. Якщо вони не заважають, то вже добре, це також своєрідна допомога (сміється). Приємно співпрацювати з заступником міністра Віктором Анатолійовичем Христоєвим, який чимало уваги приділяє нашому виду і підтримує нас у розвитку дитячо-юнацького регбі.
Нагадаю, що ми проводимо багато змагань серед дітей різних вікових категорій. Упродовж півтора місяця змагалося понад дві тисячі хлопців! Подібні заходи мене радують як президента федерації. Хоча це додаткові витрати, але турніри пройшли цікаво, незважаючи на погодні примхи. Для проведення змагань орендуємо стадіон. Якщо це справді сучасний майданчик, тоді можна говорити про плату. А що робити, коли, приміром, військовий навчальний заклад пропонує звичайну галявинку з іржавими воротами і при цьому вимагає неймовірну плату за її оренду. Невже в армії не розуміють, що ми виховуємо й загартовуємо майбутніх солдатів? Саме тут і потрібна підтримка держави, щоб змусити власників таких спортивних споруд надавати дітям свої арени принаймні на пільгових умовах.
На жаль, в Україні кількість спортивних майданчиків щороку зменшується. Хоч за статистикою міністерства, спортивна база постійно розширюється. Недавно був у Парижі і в центрі бачив велику кількість футбольних, волейбольних, тенісних, гандбольних, регбійних майданчиків. І всі вони — безкоштовні, хоча в Парижі сотка землі коштує ще дорожче, ніж в Києві. І ніхто не прагне їх захопити під забудову офісів, будинків, бо по-справжньому діють закони.

— А що ж у нас?
— І місцева, і центральна влада на словах нібито за народ, за молодь. Однак ніхто не поспішає призупинити бандитське рейдерство по знищенню спортивних споруд. Чому, приміром, повинні страждати сотні юних легкоатлетів та відомих спортсменів через те, що мер Києва Леонід Черновецький передав в оренду легкоатлетичний манеж на Березняках релігійній секті?! Дивно, але чому так довго мовчать самі спортсмени, чому не піднімають галас спортивні функціонери? Або столичний Палац спорту. Його збудувала держава, але він використовується не за призначенням майже на вісімдесят відсотків. Чому він став джерелом збагачення певної групи людей? Вважаю, що держава повинна повернути у свою власність не лише дитячі садки, а й спортивні споруди Ми вже дожилися до того, що нам ніде грати. А регбі один із наймасовіших видів спорту. До речі, у тій же Франції регбі займається майже двісті тисяч дітей, а в Україні лише дві тисячі. І я хочу збільшити кількість до десяти тисяч. Але ж ці десять тисяч дітей треба забезпечити інвентарем, майданчиками, різноманітними турнірами тощо. І тому хотілося б, щоб на це звернуло увагу керівництво країни, бо ми виконуємо державне завдання.

Регбі — моє перше кохання

— Під час останньої світової першості з регбі, яка відбувалася на стадіонах Франції, ви уважно слідкували за перебігом подій за участю найсильніших команд планети. Отже, ваші враження?
— Регбі — моє перше кохання. Це вже потім працював із хокеїстами та баскетболістами. Однак до поїздки на французький чемпіонат я навіть не підозрював, що цей вид спорту має таке колосальне світове значення. Цього разу цей форум був у центрі уваги понад трьох мільярдів мешканців планети. Стадіони були переповнені, стільки ж симпатиків дивилися поза аренами матчі на великих телевізійних екранах. І все це відбувалося на великому емоційному рівні. Упродовж усього турніру не зафіксовано жодної бійки. Нині вже всі визнають, що регбі за популярністю поступається лише Олімпійським іграм та чемпіонатам світу з футболу. І я був гордий за цей вид спорту.
І чи не найголовніше. На недавньому розширеному засіданні виконкому за участю директорів та тренерів ДЮСШ я презентував стратегічний план розвитку дитячо-юнацького регбі в Україні до 2011 року. У ньому чітко й зрозуміло прописано що, коли і як треба робити, щоб створити справжню піраміду українського регбі. Тож у найближчому майбутньому очікуватимемо солідне поповнення національної збірної. До речі, я з Франції привіз кілька валіз різноманітної методичної літератури та відеоматеріалів для юних спортсменів, тренерів та арбітрів. Тепер наше головне завдання — навчити їх. У тій же Франції для дітей видаються не лише посібники, а й газети, журнали та навіть комікси. У нас це повністю відсутнє. Тому в наших подальших планах створення дитячого регбійного журналу.

— Останнім часом приділяєте багато уваги національній збірній. Чи вдалося підготувати команду до випробувань на континентальній першості?
— Упродовж останніх трьох років збірна України зазнала 15 поразок. І вже більшість гравців звикла до них. На жаль, через відсутність фінансової мотивації колишні тренери не змогли вивести гравців на належний психологічний рівень. Крім того, через брак фінансової підтримки у збірної не було достатніх навчально-тренувальних зборів, справжніх спаринг-партнерів. Навіть не могли придбати сучасну регбійну форму з усіма її захисними атрибутами. А ось наші потенційні суперники з кожним роком нарощували силу й міць своїх збірних. На жаль, у нас немає можливості швидко й досконало вилікувати травмованого гравця, бо вітчизняні медико-спортивні диспансери вже не відповідають сучасним вимогам. Федерація замінила керівництво збірної, омолодили команду, запросили кількох перспективних регбістів.
Адже цього року наша молодіжна збірна стала чемпіоном Європи. Вона продемонстрували всій Європі, що в Україні ще є справжні регбійні богатирі. Саме на групу новоспечених чемпіонів континенту й покладаємо чималі надії і в головній команді. Ми не лише повністю екіпірували команду, а й провели повноцінний навчально-тренувальний збір, підготували преміальні. І хлопці відразу ж відчули, що вони тепер потрібні Україні. Ми навіть запросили священника, який освятив всю команду. Люди повинні вірити, що Всевишній завжди допомагає. Я побачив, як хлопці були просто зачаровані. Для всіх нас це був надто важливий момент. І вже в матчі проти збірної Нідерландів, програючи по ходу зустрічі, наші регбісти не зламалися й вирвали таку важливу перемогу. Ми всі відчули, що дух переможців до нашої команди повертається.

Нам до снаги поміняти стереотипи

— Яке завдання тепер стоїть перед збірною в нинішньому розіграші континентального турніру?
— Наше завдання — посісти якомога високе місце в турнірній таблиці. У заключних матчах визначимо оптимальний склад команди, проаналізуємо помилки та поразки й готуватимемося до наступного відбіркового циклу в Дивізіоні-2. Ми не прагнемо займатися самообманом. Хоч у нас ще є теоретичні шанси поборотися за вихід з групи й пробитися до Дивізіону-1, де грають досить потужні команди Іспанії, Португалії, Румунії, Росії, Грузії. Але для цього треба проявити чимало зусиль, щоб там утриматися. Буде дуже важко. Тож бути хлопчиками для биття не хотілося б. Для цього треба створити солідний плацдарм для наступного дворічного ривка. Підтягнемо матеріально-технічну базу, залучимо спонсорів та партнерів, підготуємо кадри, створимо справжню базу даних гравців. І я внутрішньо відчуваю, що ми обов'язково переможемо. А для цього треба поміняти стереотипи. І все це нам до снаги!

Микала МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»