Роман МЫСАК: «В Россию не поеду ни при каких условиях»

Під час розмови із кіпером «Карпат», уболівальники засипали Романа великою кількістю цікавих запитань, на кожне з яких він дав чітку та зрозумілу відповідь.

«НА БЕЗЛЮДНИЙ ОСТРІВ УЗЯВ БИ НАШУ КОМАНДУ»

– Для тебе, як для воротаря, краще зіграти внічию 0:0, чи щоб твоя команда перемогла 6:5? Але скажи чесно...
– На «нуль» зіграти завжди приємно, але виходячи на поле, в першу чергу думаєш про командний успіх. За нічию дають одне очко, за перемогу три. Як би не було прикро пропускати 5 м’ячів, але командний успіх для мене на першому місці.

– Роман Підківка часом чудить на полі, а ви ні. Не хочеться бути екстравагантним воротарем? Чи маєте мрію забити гол у ворота суперника, бо іноді біжите в штрафний суперника на останніх секундах, коли треба забити?
– У кожного воротаря бувають епізоди, коли справді можна «чуданути». Кожен по-своєму вирішує епізод, однакових не буває. Я себе таким воротарем не вважаю. На мою думку, краще зіграти надійніше і простіше. Хоч деколи можу і на межі зіграти. Щодо мрії про забитий гол, то це не мрія, а просто бажання здобути бодай очко, якщо ми програємо в один м’яч. Звичайно, біжу до штрафного, адже тоді на одну людину стане більше. Може вийде забити – це стоїть на першому місці. Бігти чи ні – моя ініціатива, адже великої різниці, з яким рахунком програвати нема. Та якщо є хоча б один процент забити гол, то треба бігти. Зараз в Інтернеті постійно з’являються відео воротарських голів, ледь не щотижня. Може, і мені колись пофартить. Головне, щоб це користь команді принесло.

– Привіт Романе. Що би ви хотіли більше всього на світі в даний момент?
– Щоб був мир і спокій в нашій країні.

– Воротар «Динамо» Олександр Шовковський вже 22 сезони грає за одну команду. А як ви уявляєте свою кар’єру? Чи хочете залишитись в «Карпатах», або вже найближчим часом змінити клуб?
– Я люблю свої «Карпати», граю тут вже не перший рік. Люблю «Карпати» і якщо буду потрібен, то залишуся тут. Але кар’єра футболістів несподівана, не можна загадувати. Зараз я гравець «Карпат» і всього себе віддаю команді. Мене все тут влаштовує.

– Романе, чи не хотіли ви би грати в іншому клубі УПЛ?
– Чи хотів би я грати деінде в Україні? Напевно, ні. З «Карпатами» хотів би досягнути висот, хоча б вийти до Ліги Європи.

– Добрий день, Романе! Якби не футбол, то яку професію ви обрали б?
– Я ніколи не думав про це. В мене завжди був футбол і перед собою я завжди бачив м’яча. Тобто я не вважаю, що в мене руки ростуть з іншого місця. Якщо щось треба зробити в побуті чи в сім’ї, то знайду вихід і зроблю.

– Вітаю, Романе! Які три речі ви б взяли на безлюдний острів? Чи потрапив би у цей список м'яч?
– Я би взяв нашу команду. У нас зараз дуже дружня атмосфера, ми один одному як сім’я, нам важко один без одного. Думаєте, вони мені б за це не подякували? Ну, це залежить від того, які б я ще дві речі взяв з собою (сміється)...

– Доброго дня! Як ви ставитись до молодих гравців?
– Я не ветеран, але граю тут трішки більше за хлопців, які прийшли до нас протягом року. Можу сказати, що молодь у нас дуже хороша. За роки проведені в «Карпатах» ще не зустрічав таких перспективних хлопців. Ми робимо одну справу, я намагаюся їх підтримувати, сподіваюся, вони це відчувають.

«ВОРОТАРЯМ ІНОДІ ТРЕБА ТЕРПІТИ»

– Доброго дня! Нещодавно Мануель Нойєр заявив, що у кінці кар'єри буде грати як польовий футболіст в одній з нижчих ліг Німеччини. Чи не було у вас ніколи такої думки?
– Нойєр – професор. Приклад для воротарів. Якщо взяти його гру ногами, то рівних цьому кіперу нема. Думаю, він не в нижчих лігах, а і в командах високого рівня себе проявив би. Думаю, він би не загубився. Я ж хочу всього себе реалізувати у воротах.

– Доброго дня! Усім відомо, що ви голкіпер високого рівня. Чи хотіли б ви колись пограти за океаном?
– Може я ще не досягнув такого рівня, але прагну до цього. Якщо взяти Європу, то напевно хотів би спробувати себе, адже в кожного в душі є така маленька мрія. Та поки хочу реалізувати себе тут, щоб мене побачили там.

– Якщо тобі надійде дуже серйозна пропозиція від топ-клубу Росії – чи погодишся на цей перехід?
– Ні, не перейду в російський клуб за жодних обставин.

– Я думаю всім зрозуміло, що ви майстер своєї справи. На якого голкіпера ви рівняєтесь?
– Мені дуже подобається Де Хеа, слідкую за його виступати, багато ігор переглядав. У Нойєра відчувається активна позиція, вміння підстрахувати захисників і гра ногами. Це топові воротарі, але вони дуже різні.

– Доброго дня, Романе! Розкажіть, як ви потрапили в футбол і в «Карпати»?
– Батько відвів мене на «Україну», хоча ми не завжди там тренувалися. Я не пропускав тренувань, старався показати себе, щоб мене запросили до спецкласу. Поступово, день за днем, старався і працював. Потім був відбір з великим конкурсом. Пригадую, що то був 5-ий клас і мене взяли.

– Привіт, Романе. На якій позиції ти грав у футбол в дитинстві?
– Я, як і всі діти, у дворі ганяв м’яча, не стоячи у воротах. Прийшов на тренування як нападник, але складалося так, що я одного разу став у ворота, спробував. Потім у дворі мене почали ставити захищати рамку. І батько грав у воротах, на своєму рівні. Тому я вирішив його шляхом піти.

– Привіт. Зрозуміло, що завжди вирішує тренер і йому видніше. Ти, звичайно, молодець, але цікавить чому тренер не підпускає на ігри хоча б час від часу Підківку. Десь читав, що його вважають одним з найперспективніших молодих воротарів Європи.
– Підківка – хороший воротар, я не сперечаюся. Ми обоє мріємо про те, щоб вийти у старті на кожну гру. Цілий тиждень ми доводимо тренерам, що гідні вийти на цей матч, але рішення тут тільки за наставниками. Треба зрозуміти, що воротареві тяжче, аніж польовому гравцю. Він може вийти на різні позиції, на різний час, а воротарів дуже рідко змінюють. У кожного кіпера настає час, коли треба терпіти і доказувати.

– Кого з молодих гравців назвете відкриттям сезону в нашій команді? За який гол в «Карпатах» найбільш прикро?
– Всі, хто узимку прийшов, мені дуже імпонують, всі хлопці перспективні. На даний момент, швидше себе зарекомендували Кльоц і Швед – два основні гравці. Але їм треба щодня працювати, бо таких як вони було багато і хлопці пропадали. Вони мають знати, що футбол для них на першому місці. Все ж я вважаю, що в них дуже серйозна перспектива. Про голи, то якщо взяти цьогорічний сезон, мені було особливо прикро за гол від «Динамо» на 92-ій хвилині. Це була Кубкова гра, дуже хотілося на «нуль» відіграти. Але через два тижні, у матчі чемпіонату, ми таки зіграли з ними 0:0. Були прикрі голи і раніше, наприклад, з «Арсеналом». Від цього нікуди не дінешся. Головне провести аналіз і не допускати помилок в майбутньому.

«ЗАХИСНИКАМ НЕ ПІХАЮ, А ПІДКАЗУЮ»

– Кажуть, кожен воротар має пропустити свої голи...
– Так, але якщо поглянути у топ-чемпіонати, то й там вистачає помилок. І всі на це увагу звертають. А якщо нападник не забиває гол з вигідної позиції, то на це всі очі закривають і забувають. Ляп воротаря будуть згадувати ще довго. Треба мати хорошу психологію, щоб не падати духом.

– Після фантастичного гола у ворота «Челсі», тобі вже двічі поспіль суперники намагалися закинути м’яча за комірець...
– Воротар, якщо від нього вимагають активної позиції, має багато рухатися. Це бачать суперники і стараються закинути м’яча, як це було у випадку з Куртуа. Воротарі мусять читати гру, особливо, коли м’яч під ударом. Звичайно, це не легко, потрібна увага.

– Які у вас забобони перед грою (у кожного воротаря вони є)?
– Не звертаю увагу на це. Є якісь такі мінімальні забобони, але це стосується хіба що ноги, з якої треба вийти на поле. Щось більше – ні. Помолився і йду на поле.

– Чого ви постійно піхаєте захисникам?
– Ні, я не піхаю. Мушу голосно підказувати, щоб почули мою підказку. Іноді захисники заграються, а мені видніше, я все поле бачу. Тому мушу вчасно сказати, щоб накрити суперника, щоб він не забив гол. Моя підказка може врятувати епізод. Щодо конфліктів, то їх у мене не було. Я слухаю захисників, вони мене. Ми всі на полі, робимо результат. І не має різниці, скільки кому років. Треба підказувати один одному.

– У тебе колись був модний рожевий воротарський светр. Чому тепер в такому не граєш?
– Справді, був такий, коли я грав за дубль. А зараз який мені зроблять, то в такому і гратиму. Я не вибагливий в цьому питання – що адміністратор покладе на стілець, те й одягну. За останні кілька матчів я вже змінив три комплекти. Спершу грав в зелено-салатовому светрі. Потім, коли команда грала в зеленій формі, суддя не дозволив її одягнути. Відповідно, мені дали яскраво-жовту форму. А проти «Металіста» ми грали в зеленій формі, а вони в жовтій. Відповідно, для мене зробили чорно-червону екіпіровку. А так я на дизайн не дивлюся.

– У минулому матчі трапився епізод коли воротар «Металіста» збив нашого гравця і його за це не вилучили. Хотілось би почути вашу думку з цього приводу – чи заслуговував воротар на червону картку?
– Не хотілося б обговорювати воротарські епізоди, але напевно суддя мав би вилучати. Це всі бачили, окрім однієї людини.

– Під час матчу гравці постійно спілкуються з суддями, найбільше сперечаються. Як ви звертаєтеся до арбітра?
– Я йому кажу «Реф». Так просто дуже швидко. Але я звертаюся до нього тільки тоді, коли прошу про штрафний після свистка.

– Чи він відповідає на ваші запитання?
– Не відповідає. Краще взагалі не ставити запитань, щоб питання не переросло в картку.

– Також хотів би почути вашу думку з приводу чесності українського суддівства. Чи відчувається, коли арбітр «душить» команду?
– З моєї сторони не коректно буде відповідати на це питання.

– Чи бувало таке, що суддя попереджав про те, що вам сьогодні не виграти чи щось таке?
– У мене такого досвіду не було.

«РЕЗУЛЬТАТ – ВИНА ВСІХ І ЗАСЛУГА КОЖНОГО»

– Свого часу ти грав в оренді. Які спогади залишилися з того часу і чи варто молодим гравцям, у яких мало практики, йти в оренду до першолігових команд?
– Перша ліга для мене стала хорошим досвідом. Я грав за молодіжну команду, а з першою їздив на збори. Тоді у нас були і Руденко, і Богатінов, і Тлумак. Три досвідчені воротарі. Я не бачив перспективи підібратися в перші ряди. Тому вирішив піти в оренду, так буде краще. І от ми поїхали з дублем на Кубок «Кримтеплиці», де на мене мали подивитися. Я виступив непогано, отримав приз кращого воротаря, після чого поговорив з президентом. Я хотів спробувати свої сили в першій лізі і загалом залишився дуже задоволеним. Півтора роки провів там і ні на секунду не шкодую про це. Тому говорю молодим, яким не вдається показати себе у вищій лізі. Краще пограти в першій лізі, у середнячку, в хорошій команді і зробити все можливе для того, щоб потім його забрали в свою команду і дали шанс проявити. У Криму я познайомився з Артуром Новотрясовим, зараз ми з ним куми. Коли я приїхав, то нікого не знав, але дуже швидко знайшов друзів, з якими спілкуюся і зараз, хоч життя їх покидало кого куди.

– Колись воротарі мали право брати м’яча до рук після пасу від своїх же гравців. Тепер такого правила нема. Чи не хотів би ти його повернути? І взагалі, що б ти змінив чи додав до правил з того, що стосується воротарів?
– Зараз футбол став швидшим, тому це пішло б йому в мінус. Воротарі просто тягнули б час, а уболівальникам це не подобається. Мабуть, мене все влаштовує в теперішніх правилах.

– Коли команда багато пропускає – це вина воротаря чи захисників?
– Вина всіх. Як і в перемозі заслуга кожного. Кожен гравець вносить маленьку частинку для забитого м’яча і для пропущеного. Хтось десь не добіг, хтось не виручив. Відповідальність за результат несе вся команда.

– Чи пригадуєш свій дебют в Прем’єр-лізі? Чи може хотів би про нього забути? І в продовження питання. Ти двічі змінював Богатінова, після чого двічі пропускав два м’ячі. Як воно – виходити на поле з заміни? Чи сильно давить на психіку?
– Пам’ятаю свій дебют. Ми грали в Луганську проти «Зорі». Богатінов тоді підняв ногу і влучив супернику в обличчя чи в груди. Суддя показав йому червону картку і призначив пенальті. Я вийшов на поле і одразу ж пропустив. Ощипко потім зрівняв рахунок, але хвилин за 20 до кінця, ми пропустили. Шкода, що тоді програли, але в душі я був радий, що дебютував. Справді, я двічі змінював Богатінова, другий раз це було в Ужгороді, в матчі проти «Говерли». Тоді я вийшов в перерві і ми двічі пропустили, програли 2:1. Все одно це був досвід для мене на майбутнє, так мало скластися. Щодо психіки, то справді, легше виходити на поле зі старту, адже ти готуєшся, розминаєшся. Коли ж треба вийти несподівано, то ти вже не такий розім’ятий, не готовий, щось на голову давить. Є фактори, які заважають себе показати. Але це я лише за себе говорю.

«МРІЮ СТАТИ ТРЕНЕРОМ ВОРОТАРІВ»

– Як правильно – МИсак чи МисАк?
– МисАк.

– Кому ти подарував свою першу карпатівську футболку і рукавиці?
– Дебютна футболка лежить у мене вдома. А першу футболку я подарував фанатам після матчу проти «Ворскли», коли ми 2:0 виграли. Щодо рукавиць, то я вже їх досить багато віддав. Просять і діти, і знайомі. У мене прості, звичайні рукавиці, не іменні. У мене нема забобонів щодо цього. Польовим гравцям одягати їх не те щоб не дозволю, але вони самі їх не чіпають. Тренувальні – будь-ласка. А до ігрових вони не торкаються. Хоча, якщо доторкнуться, то нічого страшного не трапиться.

– Чи не хотів би ти з часом стати тренером, як Андрій Тлумак?
– У мене є мрія грати довго в футбол, поки буду корисним команді. А стати хочу не головним тренером, а тренером воротарів. Я багато вправ записую і запам’ятовую.

– У теперішній час коли під руками є повно ґаджетів, люди стали менше читати. У тебе як з книгами? Щось читав останнім часом? І розкажи, як ти вчився в школі?
– В школі вчився на середньому рівні, може трішки краще. Якщо чогось не знав, то виплутувався, як міг. Я не можу сказати, що нічого не знав і так само не скажу, що був відмінником. А щодо книг, то прочитав недавно «11 хвилин» Паоло Коельо. Читаю не часто, але коли до рук потрапить цікава книжка, то чому б і ні?

– Чи ти є в соціальних мережах? Чи спілкуєшся з простими уболівальниками?
– Нема мене там. Раніше був, але вони в мене забагато часу забирали. Щодо уболівальників, то спілкуюся, звичайно. І на вулиці, і після матчів...