Денис БЕРИНЧИК: «Кто обижает детей,будет иметь дело со мной»

Олімпійський медаліст з боксу, Денис Берінчик ще раз довів, що за крутим характером та міцними мʾязами спортсмена ховається щира та відкрита душа і цього разу провів «Олімпійський урок» з учнями школи №103 міста Києва. Дві години на свіжому повітрі в оточенні дітей, які мало не збивали босера з ніг, аби тільки отримати підпис та фото напамʾять. Та давайте спочатку...

Спекотної травневої середи школа радо відкрила двері перед Федерацією боксу України та у співробітництві з нею організувала для учнів справжнє свято. До них у гості завітав відомий в усьому світі боксер Денис Берінчик. «Олімпійський урок» розпочався офіційно – з лінійки та вступної промови директора школи Гуріної Ольги Павлівни, яка побажалала дітям сміливо йти до своєї мрії, адже вірить, що «у 103 школі теж ростуть майбутні олімпійські чемпіони». Традиційно, на уроці школярі почали з питань до гостя, спочатку несіміливих, а от далі почалось щось неймовірне! Учні, які спочатку вишикувалися в чергу, щоб поставити питання, оточили Дениса з усіх боків, що боксера було ледь видно з натовпу дітлахів. Така увага дітей спортсмену до душі, адже коли ти бачиш їх посмішки, азарт та непідробну цікавість, то розумаієш наскільки добру справу ми робимо. Та й Денис не розгубився: і як постояти за себе навчив, і помацати біцепси дозволив, чим остаточно зачарував маленьких школярок, і футбольним мʾячем по потилиці встиг отримати, правда випадково й руку бешкетнику-футболісту після інциденту потиснув.

Берінчик з радістю ставив підписи та побажання на все що тільки можна – від іменних карток до вирваних із шкільних зошитів листочків (сподіваємось, не з домашніми завданнями), а особливо охочі до автографів сміливці примудрилися й самого Дениса розмлювати синіми чорнилами, додавши до олімпійського тату й власні розписи. Боксер охоче фотографувався на телефони учнів, а потім на питання «Скільки у Вас нагород?» раптово відповів: «А приходьте до мене додому рахувати!» Таке запрошення зірвало шквал дитячих емоцій, адже Денис Берінчик на повному серйозі готовий вітати школярів у себе в гостях на чашку чаю та дружню бесіду, добре, що й дім спортсмена поруч.

Журналістам запрошених телеканалів довелося чимало почекати поки останніх жадаючих автографів учнів мало не силоміць вчителі забрали на навчання. Денис зізнається: «Найскладніші питання не ті, які ставлять жуналісти. Важко відповідати дітям, бо інколи в такий глухий кут можуть загнати своєю допитливістю, що навіть звиклий до інтервʾю чемпіон розгубиться. Та й говорити з дітьми потрібно тільки щиро, від чистого серця, бо вони одразу відчувають фальш, а створити для них образ не просто успішного спортсмена, але й захисника та поборника усього доброго – от що важливо».

До Вашої уваги коментарі боксера після уроку, коли спортсмен лишився сам на сам із пресою та поділився емоціями після такої бурхливої зустрічі.

- Денисе як тобі таке спілкування з дітьми? Які моральні почуття?
- Відчуття ніби я приїхав з Олімпіади і мене вітають. Це було круто! Стільки емоцій! Я буду товаришувати з цими учнями – це точно. Вже давно хотів до них приїхати і після сьогоднішнього уроку впевнений – я тут надовго.

- Тобто плануєш взяти шефство над дітьми?
- Не виключено. Поцікавився чи підуть вони в бокс – всі сказали підуть! Тож буду займатись питанням відкриття тут секції.

- Чим спілкування з дітьми цікавіше за розмови з дорослими?
- Вони інколи такі питання задають, що я й сам гадки не маю як на них відповісти. Починаєш копатися в собі, копаєшся, копаєшся, потім видаєш таке, що думаєш – і оце я так сказав? Діти змушують в самому собі розібратися. Бувають просто цікаві питання, буває «за життя» питають. Але це здорово. А ще не лише мене діти можуть з колії вибити. Коли їздили на такі заходи з Усіком та Ломаченком, їм теж доводилось потилицю добряче почухати перж ніж відповісти.

- Наскільки ми почули, ти пообіцяв, якщо в дітей будуть якісь проблеми в школі, або «на районі», то звертатись до тебе.
- Так, так. Я буду тут. Берінчик − «криша» (прим. сміється)! Хто в цьому році хоче ображати дітей? Хай приїде сюди на ДВРЗ і скаже мені це. От я сказав і сам собі повірив (прим. сміється).

- Ти минулого року зустрічався зі школярами Деснянського району, зараз знову. Взагалі любиш дітей?
- Люблю і час маю на такі зістрічі. В мене тренування зранку та ввечері, а вдень можу приділити час для такого корисного дозвілля.

- Ти ж додому запросив їх. Не боїшся що квартиру рознесуть?
- Ні, в мене дома чай, цукор, цукерки. Посидимо, поговоримо. Вони ж не будуть матчі дивитись, коли емоцій через край і хочеться інколи тією кружкою з чаєм об стіну запустити.

Але сьогодні бачу, що діти задоволені, діти круті, добрі дуже. Така ситуація в країні, що тільки такі моменти і повертають позитивний настрій, навіть мій спортивний. Дякую вам, що приїхати та покажете-розкажете як нам тут класно було і подасте правильний приклад іншим дітям.

На цьому урок завершився і ми віримо, що хтось з учнів й собі візьме Дениса за хороший приклад та колись долучиться до нашої великої спортивної родини. Денису окрема подяка за те...за те що він такий який є – відвертий, справжній, щирий та з великим серцем і діти бачать та цінують ці риси.

Sport.ua