Юрій Грабовський: "Хочемо увійти до еліти українського регбі"

Регбі, яке в багатьох країнах вважають елітним видом спорту і яке стоїть на рівні з футболом, у нашій державі посідає другорядні позиції. Навряд чи пересічний українець зможе назвати правила цієї гри або команду, яка виграла попередній чемпіонат.

Ще років сімнадцять тому про львівських регбістів знали на всіх теренах колишнього Союзу, а команда “Сокіл” успішно виступала в чемпіонатах СРСР. Згодом ці славні традиції було дещо втрачено, однак тепер львівське регбі поступово відроджується. 2003 року львівський “Сокіл” повернувся у вищу лігу чемпіонату України, а цього сезону має намір увійти до української еліти. Тренер львівського “Сокола”, спортивний лікар за освітою, Юрій Грабовський у розмові з журналістом “Газети” розповів про завдання на цей сезон своєї команди та про ситуацію, яка склалася довкола цього видовищного виду спорту взагалі.

– Цього вікенду “Сокіл” на стадіоні “Юність” провів перший домашній матч. Розкажіть про перебіг цього двобою?

– Харківський “Техас” приїхав у Львів в ослабленому складі. Декілька провідних регбістів цієї команди не грали з нами. Без зайвих труднощів ми повели у рахунку. Лише наприкінці матчу харків’яни зуміли дещо скоротити відрив. Поєдинок завершився нашою перемогою – 53:11. Вочевидь, на діях гравців обох команд позначилася спека – все-таки 30-градусна температура не є характерною для Львова. Але я задоволений своїми підопічними в цьому протистоянні. Гра з “Техасом” була основною перевіркою сил перед матчем із київським “Локомотивом”, який заплановано на 2 липня. Столичні регбісти є основними нашими конкурентами в боротьбі за право виступати в суперлізі.

– Тож цього сезону плануєте підвищитися у класі?

– Так, хочемо увійти до еліти українського регбі. Маємо намір посісти перше місце у вищій лізі й спробувати власні сили в перехідних матчах. Але навіть якщо наші результати дозволять підвищитися у класі, вони не гарантують місця в суперлізі. Адже щоб грати там, потрібно значно поліпшити власний матеріальний стан. Торік ми могли спробувати зробити це, але тоді не були готові до цього. Матеріальне становище не дає змоги мати довгу лаву запасних. Попри це, ставимо максимальне завдання, а потім побачимо, що з цього вийде.

– Київський “Локомотив” – єдиний ваш конкурент?

– Ця команда є найреальнішим претендентом на підвищення у класі. За “Локомотив” виступають досвідчені регбісти. Команда з гарними традиціями. Колись вони грали в елітному дивізіоні. Думаю, “Локомотив” і “Сокіл” – команди приблизно одного рівня.

– Чи правда, що гравці вищолігового “Сокола” не отримують зарплатні?

– “Сокіл” – це студентська, аматорська команда. Усі “соколята” – уродженці Львівщини, більшість із них – студенти. Спортсмени, представляючи наше місто в еліті українського регбі, не отримують за свою гру жодних матеріальних винагород. Були випадки, коли хтось зі спонсорів, а це колишні регбісти, які нині мають власний бізнес, виділяли гравцям якісь премії. Але отриманих грошей вистачає лише сходити на пиво. Наша команда є любительською, й усі, хто працює в “Соколі”, роблять це на громадських засадах.

– Навіщо ж аматорській команді вихід у суперлігу? А інші команди вищої ліги теж аматорські?

– Так, у вищій лізі всі команди студентські. Ми єдині не прив’язані до конкретного ВНЗ. Якщо не ставити за мету підвищення у класі, то немає сенсу далі виступати. Немає руху вперед, немає сенсу існувати. Звісно, що в суперлізі команди мають значно кращі умови для існування. Регбійну суперлігу можна прирівняти до футбольного першого дивізіону. Команди елітного дивізіону мають змогу проводити тренувальні збори за кордоном, виплачувати зарплатню своїм гравцям.

– Пане Юрію, розкажіть про історію регбі в Україні.

– Пошукавши в архівах, мої колеги дізналися, що регбі у Львові почав упроваджувати приїжджий викладач львівської гімназії 1903 року. Перед війною (близько 1922 р.) на колишньому стадіоні “Погонь”, що на вулиці Стрийській, відбувся матч Білого та Чорного орла. Змагалися приїжджі команди. Грали поляки, працівники іноземних фірм, зокрема, точно відомо, що були французькі регбісти. 1964 року створили федерацію регбі. Загалом у Львові постійно були команди, які у статусі любителів пропагували гру з овальним м’ячем.

– Порівняйте розвиток регбі в Україні й інших європейських державах?

– Ще з часів Радянського Союзу Україна випереджала за розвитком країни Східної Європи. Але нині вони прогресують, а ми навпаки. Тож різниця поглиблюється, але вже не на нашу користь. Чехи, поляки мають краще економічне становище й, відповідно, більше коштів витрачають на розвиток спорту, зокрема регбі. Наша юнацька та доросла збірні тепер “вилітають” з європейського чемпіонату. Тому українське регбі здає позиції на міжнародній арені. Цей вид спорту в нас завжди був на других ролях, відтак сподіватися на допомогу чиновників від спорту даремно, і тому регбі нині в занепаді. Федерація регбі України, щоправда, намагається покращити ситуацію.

– А наскільки популярним є цей вид спорту в Європі?

– Традиційно регбійними країнами є Англія, Франція, Ірландія, Уельс. У них регбі майже не поступається за популярністю футболу. Коли я грав у Франції, то там регбійний матч мав такий самий резонанс, як і футбольна гра. Однозначно, в Європі волейбол чи гандбол не є популярнішим за регбі.

Розмовляв Гліб Ваколюк, Львівська газета