2009-й: золото і ладан

№72 за 22 травня. Повернулися не лише з нардами («Шахтар» виграє Кубок УЄФА) (Валерій ПРИГОРНИЦЬКИЙ)

«Як казали класики, один раз — випадковість, два — збіг обставин, а три — закономірність. Неймовірно, але факт — команди з пострадянського простору впродовж п'яти років тричі стають володарями Кубка УЄФА. У 2005 році шлях до визнання проклали армійці, в минулому році тріумфував пітерський «Зеніт» і нарешті свято дійшло й до України. Не лише Донецьк не спав минулої ночі, а й вся Україна. І знаєте, що найприємніше — всі ми були єдині в середу, палкі вболівальники київського «Динамо» бажали «Шахтарю» перемоги! Повірте, саме так! Київські паби були переповнені натовпом із помаранчевими та жовто-блакитними прапорами і не знаходилося таких, хто байдуже реагував на голи Жадсона та Луїса Адріано.

Чомусь перед фіналом була впевненість, що Кубок УЄФА приїде в Донецьк! І причини на те були. Донеччани набралися досвіду в єврокубках, що підтвердила нинішня весна. У розпорядженні Мирчі Луческу був оптимальний склад, близький до ідеального, який тільки можна уявити для української команди. Та й проблеми «Вердера» додавали впевненості.

Мирча Луческу вирішив зіграти в атакуючий футбол у фіналі. Ні, звичайно, в старті не вийшли два форварди, але класичним опорником був один Маріуш Левандовський. Хюбшман через дискваліфікацію грати не міг, але в основі ми чекали побачити Дуляя, а не Вілліана. Поза сумнівом, Фернандиньо повинен був допомагати, але бразилець все ж таки більше диспетчер і, напевно, Луческу, перш за все, розраховував на креатив від бразильської п'ятірки. Загалом, Мирча хотів виграти цей фінал красиво, і його можна зрозуміти в цьому прагненні, особливо після вдалої реалізації плану.

Наставник «Вердера» Томас Шааф, який вже піднімав кубок над своєю головою разом з «музиками» як гравець в 1992 році, напередодні поєдинку заявив, що не зовсім уявляє, як виглядатиме стартовий склад на гру: «Я дійсно ще не знаю, хто буде готовий до матчу і хто вийде на поле. Я навіть поки не замислювався про схему, за якою гратиме команда». А поламати голову було над чим, адже бременці не могли розраховувати на дискваліфікованих Дієго й Уго Алмейду, травмованого Пера Мертезакера. До того ж не до кінця відновилися після пошкоджень Франк Бауманн та Налдо. У порівнянні з цим дискваліфікація Томаша Хюбшмана у «Шахтаря» виглядала просто сміхотворною. Лідера «музик» Дієго очікувано замінив німець турецького походження Месут Озил. Цементувати центр оборони разом з Налдо випало Себастьяну Предлю, а пару Клаудіо Піцарро в атаці склав Маркус Розенберг.

Перші п'ять хвилин команди провели обережно. Сигналом до активних дій послужив постріл Луїса Адріано з-за меж штрафної. Жадсон, знаходячись в оточенні трьох суперників, зумів розвернутися і зробити точну передачу, але його співвітчизник з вигідної позиції трішки схибив. Лише хвилині на десятій німецька команда змогла зачепитися за м'яч, однак жодного загострення «Вердер» створити не міг. Тим часом, «гірники» активно задіювали правий фланг, де Срна з Ілсиньо, за підтримки Фернандиньо, закрутили таку карусель, що німці почали сипатися.

Якщо і до того оборона бременців не здавалася непрохідною, то на 25-й хвилині вона відверто провалилася: після передачі з глибини поля й пропуску м'яча Ілсиньо на побачення з голкіпером вийшов Луіс Адріано. Спритна підсічка над Візе, який падав бразильцю в ноги — і м'яч у воротах - 1:0! Трибуни закипіли! Під шумок «гірники» провели ще дві перспективні атаки-близнюки. Але в першому випадку Адріано з кута штрафної бив вище, а в другому - м'яч у ближньому нижньому куті після пострілу Вілліана накрив Візе.

Але не минуло десяти хвилин, як «Вердер» відновив статус-кво. Звичайний штрафний прямо по центру, Налдо б'є повз стінку, а Пятов допускає промах, один з, на жаль, поки що регулярних в його кар'єрі. Від рук нашого воротаря м'яч відлітає не на кутовий, не над поперечиною, а точно в кут. Як тут не пригадати домашній матч з «Барселоною», коли на останніх хвилинах Пятов не втримав м'яч після легкого флангового прострілу, що призвело до взяття воріт Мессі. Ех, що коїться з нинішніми українськими воротарями! То Богуш ляп допустить, тепер — знову Пятов. А не за горами гра в Загребі з Хорватією.

У час, що залишився до перерви, перевагою володіли, як і раніше, «помаранчево-чорні». Гравці «Вердера» двічі насилу виносили м'яч із штрафної, а потужний постріл Левандовського, якому в понеділок виповнилося тридцять — до речі, він самий віковий гравець на полі в «Шахтаря», — прийняв на себе воротар. Другий тайм «гірники» за інерцією почали активніше. Срна ударом з власноруч заробленого штрафного примусив Візе відбити м'яч кулаками, а пару хвилин опісля реакцію кіпера збірної Німеччини пострілом у протилежний кут перевірив вже Жадсон. Після цього гра на якийсь час заспокоїлася.

На відміну від першого тайму, в другому більше активності в донеччан проявляв лівий фланг Вілліана. Срна кросами з протилежної половини поля забезпечував м'ячем бразильця, що активізувався, але того уважно стеріг на підступах до власної штрафної досвідчений Клеменс Фрітц. Гра до цього часу заспокоїлася остаточно і вибухала лише епізодично. Здебільшого всі дії суперників зводилися до провокацій в діях. Хвилини до 75-ї з'явилося відчуття, що 90 хвилин для з'ясування сильнішого суперникам буде недостатньо. Однак все міг вирішити один епізод, особливо якщо будуть фоли поблизу власних воріт. Так, на 78-й хвилині Пятов реабілітував себе за помилку в першому таймі, парирувавши небезпечний удар головою Піцарро в нижній кут після навісної передачі з штрафного. Справа таки дійшла до овертайму.

У додатковий час у «Шахтаря» відкрилося друге дихання. Практично весь перший екстра-тайм він атакував, а найголовніше — забив. Гладкий влучив у захисника, хитрий удар Срни парирував Візе, а третя спроба вдалася на всі сто. Срна чітко вивернув з правого флангу м'яч на набігаючого в штрафну Жадсона, який в дотик завдав хитрого удару. Візе дістав м'яч, але, як і Пятов у першому таймі, не перешкодив йому потрапити у ворота. Від руки воротаря м'яч покотився і перетнув лінію воріт в самому їх куті — 2:1. Німці відразу могли відігратися, але Пятов вдруге в цій грі врятував «Шахтар» і засмутив Піцарро. «Шахтар» отримав титул і заповітний трофей, а «Вердер» залишився лише з... нардами, дарованими організаторами кожному учасникові фіналу напередодні зустрічі».

№127 за 2 вересня. Блиск «діаманта» Ахметова в нескінченному тунелі (відкриття «Донбас-Арени») (Олексій КОМАРОВСЬКИЙ)

«Цієї події чекали довго — відкриття красеня-стадіону в Донецьку. І ось нарешті Україна має свій перший стадіон до Євро-2012. Це, звичайно, якщо не брати до уваги арену в Дніпропетровську, адже місто не допустили до прийому матчів чемпіонату Європи. Отож, минулої суботи в Донецьку відбулося офіційне відкриття стадіону найвищого класу — «Донбас-Арени».

Мрія українського бізнесмена Рината Ахметова втілилася не лише помпезно, а й вчасно. На тлі постійних ультиматумів від УЄФА, на тлі постійних чуток, що нам або зменшать кількість приймаючих міст, або й взагалі відберуть Євро-2012, на фоні того, що розбудова інфраструктури до європейської першості триває повільними темпами, поява донецького «діаманта» стала вельми актуальною.

Точну вартість стадіону нині визначити важко. Хоча офіційно звучить, що на будівництво футбольної арени витрачена сума в 400 мільйонів доларів, з урахуванням того, що за період будівництва долар дорожчав, ця сума може сягати й усіх п'ятисот.

Фактично, «Донбас-Арена» стала найдорожчим стадіоном в Україні. Адже кошторис реконструкції «Олімпійського», як відомо, становить 2,1 мільярда гривень. Харків планує витратити трохи більше 500 мільйонів гривень на «Металіст». Про вартість стадіону у Львові поки що не доводиться говорити, оскільки його будівництво перебуває ще в «зародковому стані». А стадіон у Дніпропетровську обійшовся в 470 мільйонів гривень.

Наздогнати ж донецьку арену в списку найдорожчих стадіонів до Євро-2012 зможе, вочевидь, стадіон у Варшаві. Очікується, що будівництво стадіону у Варшаві обійдеться приблизно в три з половиною мільярда гривень.

Як заявив у рамках заходів, присвячених відкриттю «Донбас-Арени», менеджер проекту компанії ЕІМКА Вільге Атлар, донецький стадіон увійде до топ-десятка найкращих стадіонів світу за рейтингом журналу Fоrbеs.

«Однозначно стадіон увійде до десятки найкращих стадіонів світу за рейтингом Fоrbеs, — сказав він. — Це пов'язано з тим, що, в першу чергу, це п'ятизірковий стадіон, елітний і відповідає всім вимогам УЄФА. Я думаю, що, відповідаючи цим вимогам, цього достатньо, щоб увійти до списку», — сказав він.

Також стадіон має намір претендувати на проведення фінального матчу Ліги чемпіонів або Ліги Європи в 2012 році. Генеральний директор стадіону Олександр Атаманенко переконаний, що новий стадіон повністю відповідає всім нормам УЄФА для футбольних арен еліт-класу і навіть нормам за якістю освітлювального обладнання, яке почне діяти тільки в 2010 році.

Звичайно, стадіон Ахметов побудував для «Шахтаря». І, звичайно ж, він хоче, щоб його дітище брало участь у Євро-2012. Однак участь Донецька в турнірі досі залишається під питанням. Демонстрація нового стадіону директору Євро Мартіну Каллену все одно залишає непохитною позицію УЄФА. На прес-конференції, присвяченій відкриттю, представник Європейського футбольного союзу вже вкотре нагадав, що Україні необхідно вирішувати проблеми з транспортною та готельною інфраструктурою.

«Донбас-Арена» на карті Донецька досить зручно розташована. Поблизу знаходиться одна з центральних вулиць міста — бульвар Челюскінців. Доїхати до нього з аеропорту, залізничного вокзалу та автовокзалів можна не більш ніж за З0 хвилин. Та, вочевидь, цього мало для УЄФА. Під'їзди до Донецька й нинішній стан аеропорту справляють негативні враження. А проблема малої кількості готелів «оголилася» на відкритті стадіону. Самі організатори говорили, що їм доводилося розміщувати багатьох гостей у квартирах через відповідні агентства.

Додамо, що фактично так само відчувають себе сьогодні й інші міста, вони — все ще претенденти на Євро-2012. А УЄФА, в особі Каллена, на тому ж відкритті ще раз попередив, що все залежатиме від останніх трьох місяців й гарантій, які Україна надасть європейському комітету. Словом, як говорив колись Михайло Жванецький — світло в кінці тунелю є. Ось тільки тунель, ніяк не закінчується».

№173 за 20 листопада. Крах-2 (національна збірна не виходить на африканський мундіаль) (Володимир БАНЯС)

«Усього цього варто було очікувати. Бо в другій за територією європейській країні футбольною федерацією керує людина, котра обирає наставника для національної збірної, керуючись принципом «свій/не свій». Людина, в якої моральної відповідальності немає взагалі. Людина, в якої, м'яко кажучи, сумнівна репутація, пов'язана з епохою «первинного накопичення капіталу». Людина, котра створила навколо себе безсоромну кліку продажних журналістів, які «пояснюють» простому люду всі її рішення. Зрештою, людина, котра «обдаровує» вітчизняних школярів пластмасовими м'ячами.

Газета «Український футбол» із першого дня перебування Олексія Михайличенка на посаді наставника збірної зайняла чесну й принципову позицію: ми повсякчас говорили, що відповідний крок є помилкою, бо Льосик — це не тренер потрібного рівня, це — цілком підконтрольна президенту ФФУ постать, яку вельми зручно мати в якості підопічного. Вже в січні 2008-го мій колега Сашко Озірний у статті «Гол у власні ворота» суворо й далекоглядно попередив, до чого може привести перебування Олексія Олександровича на такій важливій посаді. Не почули. Згодом автор цих рядків упродовж року писав про необхідність кардинальних змін. І знову мовчанка.

Натомість три паперові рупори влади Григорія Суркіса — газети «Команда», «Спорт-Экспресс в Украине» і журнал «Футбол» — щоразу переконували своїх читачів у правильності рішення керманича вітчизняного шкіряного м'яча (див. «УФ» за 13.11). На додачу (так би мовити, для «закріплення матеріалу») коментувати зустрічі збірної доручали зазвичай підлабузникам — всім цим гливінським, семененкам, франковим — котрі вчили телеглядачів «бачити в правильному напрямі». Нехай це зостанеться на їхній совісті. Хоча, як сказав мені колись один із «їхніх» журналістів, «там, де була совість, давно трава виросла». А й справді: ідеальні працівники для Григорія Михайловича.

І ось логічним чином настав КРАХ.
У середу «синьо-жовтий» колектив постав перед нами в абсолютно звичному, себто примітивному вигляді. «УФ» так часто писав про це, що насправді немає бажання повторюватися на тему, в який же футбол грає національна збірна. Одначе треба. Треба вкотре згадати тотальну непродуманість дій українців, допотопний коефіцієнт браку, повну відсутність зв'язків між тактичними ланками, загальний архаїчний стиль гри і отой катастрофічний настрій на кожен поєдинок — його можна висловити, вживши «класичну» російську фразу «авось» (пощастить, пронесе, хтось випадково заб'є гол).

Згадаємо ще кілька нюансів. Правий оборонець збірної Василь Кобин мав 80% браку в передачах. А ворсклянин Григорій Ярмаш — найкращий у нас на цій позиції — наставником збірної ігнорується. Крайні півзахисники української команди — Андрій Ярмоленко й Олег Гусєв — нині фізично й психологічно на дні. Тоді як чудовий півоборонець львівських «Карпат» Денис Кожанов не входить у коло інтересу улюбленця очільника ФФУ. Футболіст із характером Андрій Воронін спостерігав за донецькою ганьбою з екрана свого телевізора в Ліверпулі. А крім цього — купа гравців, яких уперто оминає невидяче око тренерського штабу націоналки.

Себто програли ми заслужено. І на мундіаль не їдемо також заслужено: з таким рівнем гри, псевдотренером і організацією справи нам нічого робити на цьому святі життя. Щодо останнього питання, то ми тут — середньовічна провінція, де все вирішує феодал із містечковим рівнем мислення...

Десять років тому на першій шпальті нашої газети вийшла стаття Валерія Валерка під промовистою назвою «Крах». Цей матеріал був присвячений грі Україна — Словенія. Відтоді пройшов значний проміжок часу, проте влучні висновки кореспондента «УФ» актуальні й по сьогодні, бо як і тоді, нині констатуємо, що по-справжньому позитивних змін у нашому футбольному господарстві не сталося. Його змістове наповнення утворює постійна війна олігархічних кланів. Його характеризує прогресуючий занепад дитячих спортивних шкіл. Його проблеми й болячки не набувають необхідного висвітлення, бо більшість відповідних журналістів «харчуються» в численних «годівницях», відтак усе, що вони вміють — впевнено закривати очі й «підтримувати спрямовуючу».

А найголовніше — ним керує тиран із виразно кримінальним минулим, який патологічно не терпить сильних вільнодумних людей у своєму відомстві. Тому він призначає тренером головної футбольної команди держави піддатливого Олексія Михайличенка.

Що буде далі — невідомо. Втім, є в мене тривожне передчуття, що рудий гламурний дядько залишиться на своєму посту — йому «нададуть другий шанс». Адже «команда в нас молода». Уже створюються передумови для цього: після матчу з греками наш тарганоподібний «коуч» оголосив про свою готовність працювати й надалі...

Тоді, страшного листопада 1999-го, екзистенційним обрамленням національної трагедії став потужний снігопад. Позавчора погода співчувала нам, пройшовши густою зливою над столицею Донбасу. У більшості давніх міфологій вода грає роль очисної субстанції. Та особисто я не вірю в можливість чогось подібного в нас.

Здогадуєтеся, чому все це має місце? Бо така вже віковічна доля українців — жити «на нашій, не своїй землі». Таке собі національне прокляття — завше мати владу, котра не співвідноситься з народом, бо належить до іншої крові. Плачмо».

№177 за 27 листопада. Святослав Сирота: злодій чи жертва афери? (Олексій КОМАРОВСЬКИЙ)

«Такого скандального засідання Центральної Ради ПФЛ, як останнє, в історії вітчизняного футболу ще не було. Ще б пак, функціонера, який обіймав керівну посаду ПФЛ, звинуватили в фінансових махінаціях і відсторонили від обов'язків...

ЗІБРАННЯ БЕЗ ПРЕЗИДЕНТА

Уперше за останні кілька місяців засідання Центральної Ради ПФЛ було відкритим для ЗМІ. Стрижневим питанням на ньому було підбиття підсумків перевірки фінансової діяльності ПФЛ за останні сім місяців.

Цікаво, що президента ПФЛ Святослава Сироти на самому форумі не було. Головував на ньому в.о. президента ПФЛ Микола Лавренко. Як з'ясувалося, на цій посаді Микола Миколайович перебуває вже майже місяць. А де ж сам керманич? Чутки ходили, що Святослав Сирота пішов у відпустку. Але термін відпочинку завершився, а керівник об'єднання футбольних клубів першої та другої ліг на роботу не повернувся. Віце-президент ПФЛ, президент ПФК «Олександрія» Микола Лавренко заявив, що Сироту дуже наполегливо запрошували прийти на засідання. «Він так і не з'явився, а на телефонні дзвінки відповідає дружина. Говорить, що Святослав лежить у лікарні, в кардіологічному відділенні. Ми з'ясували — в якій лікарні, зателефонували туди — і виявилось, що кардіологічного відділення в цій лікарні немає. І пацієнта Сироти Святослава Анатолійовича — теж», — заявив Микола Лавренко. А причин запросин на зібрання керманича ПФЛ у членів Центральної Ради доволі багато. Найперша і найголовніша — з'ясувати, куди ж поділися кошти ПФЛ, призначені для проведення змагань?

ІНФОРМАЦІЮ ДОБУВАЛИ З БОЄМ

Віце-президент ПФЛ Микола Лавренко розпочав доповідь з того, що повернув присутніх думками на два місяці назад. Тоді, в кінці вересня, у нього з'явилася інформація про те, що з фінансовою діяльністю ПФЛ не все гаразд. Було скликано екстрене засідання Центральної Ради, на якому призначили спеціальну ревізійну комісію для проведення аудиту діяльності ПФЛ за останні місяці. За словами Лавренка, в ПФЛ тривалий час відмовлялися надати документи про її фінансову діяльність. Тоді було запропоновано скликати додаткове засідання Центральної ради на якому ухвалили рішення надати ревізійній комісії усю документацію в примусовому порядку. «Врешті-решт, нам принесли купу паперів, мовляв, беріть, розбирайтеся», — розповів Лавренко. За словами в. о. президента було визначено, що великі потоки коштів пішли не за цільовим призначенням.

СТО ТИСЯЧ НА ВІДРЯДЖЕННЯ І МІЛЬЙОН НА МАШИНУ

Якщо розібратися у цифрах, які надала ревізійна комісія, то схемам, за якими керівництво ПФЛ привласнило собі кошти, напевно, позаздрив би й сам великий комбінатор. В бюджет ПФЛ на сезон закладено суму приблизно в 800 тисяч гривень. За інформацією ж ревізійної комісії, президентом ПФЛ Святославом Сиротою та виконавчим директором ПФЛ Романом Голубом лише за чотири місяці було витрачено не за цільовим призначенням майже два мільйони вісімсот тисяч гривень. Навіть проста арифметика показує, що суми, витрачені не за призначенням, перевищують бюджетні у кілька разів.

Звідки взялися такі великі кошти — на засіданні Центральної Ради ПФЛ не повідомили, а ось суми, які витрачалися, не приховувалися.

Так, говорилося про те, що ПФЛ надавала великі позики у кількасот тисяч гривень юридичним і фізичним особам. І зараз ці кошти дуже важко буде повернути. Виявилося, що з подачі президента ПФЛ в оборудки з позиками було втягнуто навіть працівників адміністрації ПФЛ, і тепер це стане предметом розгляду на найближчому засіданні Дисциплінарного комітету ПФЛ. Десятки тисяч гривень списувалися на відрядження; сплачувалися різноманітні послуги на кільканадцять тисяч гривень, а самі операції не були задокументовані; на сто п'ятдесят тисяч гривень більше, ніж регламентовано, списано на атрибутику. Окремою темою для дискусій стала ситуація з підписанням договорів щодо оренди автомобілів. їх, як виявилося, взяли в користування на три роки без права викупу. Згідно з цими договорами оренда автомобіля «Ніссан Тіана» на три роки обійшлася б ПФЛ у майже 440 тисяч гривень, а автомобіля «Тойота Секвойя» — в понад мільйон гривень.

Підводячи підсумки, в. о. президента ПФЛ Микола Лавренко заявив, що на сьогодні по різних позиках і невідомих банківських рахунках «блукає» більше двох з половиною мільйонів гривень, і чи повернуться вони назад, сказати важко.

НАВЕСНІ КЛУБИ ДОПЛАЧУВАТИМУТЬ?

На банківському рахунку ПФЛ кошти ще є, однак, за словами нинішнього керівництва, суми, що залишилася, може не вистачити на проведення весняної частини змагань. Тому, ймовірно, футбольним клубам доведеться доплачувати заявкові внески, аби нормально провести змагання. Останнє припущення, до речі, викликало у представників клубів гарячі дискусії. Що точно пообіцяв в. о. президента ПФЛ Микола Лавренко, то це мінімізувати усі витрати, які тільки можна. Крім того, була внесена пропозиція, що відтепер керівництво ПФЛ та бухгалтерія періодично звітуватимуть перед Центральною Радою про фінансову діяльність Професіональної футбольної ліги.

ШОК САФІУЛЛІНА

На цьому засіданні поруч з Миколою Лавренком сиділа людина, яка свого часу дала путівку Святославу Сироті до керівництва Професіональною футбольною лігою, людина, яка фактично рекомендувала клубам собі гідну заміну — почесний президент ПФЛ Равіль Сафіуллін. Для Сафіулліна ганьба його послідовника стала ударом і по ньому самому, адже підтримуючи свого часу Сироту, він покладав на нього надії та сподівання.

Равіль Сафіуллін зауважив, що шокований ситуацією не менше, ніж присутні. «В жахливому сні, напевно, не насниться те, що відбувається зараз», — сказав він. Щодо роботи власне у футбольній сфері в плані організації змагань до Святослава Сироти у Сафіулліна претензій немає, а ось щодо фінансової діяльності ПФЛ за керівництва Сироти запитань залишилося багато. На них, за словами Сафіулліна, його протеже не зміг надати чітких відповідей.

ЯКА ДОЛЯ КРІСЛА ПРЕЗИДЕНТА ПФЛ?

Аналіз фінансової діяльності ПФЛ спричинив запитання, чи потрібен футбольному об'єднанню президент як такий. Наприклад, прозвучала ідея прибрати посаду президента ПФЛ і створити натомість президію з п'яти-шести президентів чи власників клубів, які скеровуватимуть на потрібні дії виконавчого директора ПФЛ. Висувалися ідеї чітко регламентувати права й обов'язки керівництва ПФЛ, обмежити його повноваження, Адміністрації ПФЛ періодично звітувати про свою діяльність перед Центральною Радою.

Завершилася дискусія тим, що було ухвалено рішення призупинити повноваження президента ПФЛ Святослава Сироти до наступного засідання Центральної Ради, яке відбудеться 17 грудня. До того часу ревізійна комісія продовжуватиме аудит фінансово-господарської діяльності ПФЛ і, зокрема, самого Сироти. Орієнтовною датою проведення позачергової звітно-виборчої конференції делегати назвали кінець січня — лютий наступного року.

ЩО ЧИТАЄТЬСЯ У ЦІЙ ІСТОРІЇ МІЖ РЯДКАМИ?

Які висновки можна зробити з того, що відбулося? Привселюдно оголошено про те, що керманич ПФЛ займався махінаціями, наслідком яких стали збитки в кілька мільйонів гривень. Зауважимо, що фігурантів скандалу — президента ПФЛ Святослава Сироти і виконавчого директора ПФЛ Романа Голуба — на засіданні не було і де вони насправді — невідомо, тому й стверджувати, що справа всебічно висвітлена — не можна.

На засіданні прозвучало, що молодому фахівцеві вдарили в голову влада і жага до грошей. Та подивимося на ситуацію з іншого боку — чи стала б здорова, розумна людина красти такі значні кошти так відверто і не боячись? Чи можливо за такий короткий термін прокрутити доволі величезні суми? Могла це зробити така людина, як Святослав Сирота, — молода й недосвідчена?

Автору вдалося ще за кілька місяців до звітного засідання поспілкуватися з тоді ще чинним президентом ПФЛ Святославом Сиротою в неофіційній обстановці. Тоді Святослав Анатолійович повідомив, що разом з ДП «Футбол Профі» висував низку різних ідей, за допомогою яких можна було б зменшити витрати клубів і знайти джерела доходів для клубів. «На жаль, мене ніхто не чує, нікому мої ідеї не потрібні», — із сумом говорив тоді Сирота.

Зараз чомусь поза увагою залишилися інформація про те, що в своїх поясненнях Святослав Сирота наголошує на тому, що його підставили. Як і не береться до уваги те, що за молодим фахівцем або хтось міг стояти, або дискредитація молодого кадра комусь була вигідна.

Реалії нашої дійсності такі, що якщо на корупції або на злочині ловлять якогось високопосадовця, то, зазвичай, або ця особа чимось не поділилася, або це комусь вигідно. Можливо, й у цій ситуації ще зарано ставити крапку».


Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»