2007-й: Євро-2012 - у нас!

№2 за 9 січня. Магічне «13», або Пороблено?

«Уже післязавтра, тобто 11 січня, пройде Виконком ФФУ, на якому розглядатиметься одне з найактуальніших питань і цієї зими, й найближчих кількох років — про головного тренера національної збірної. Уже післязавтра Україна дізнається, під чиїм же керівництвом національна дружина стартує у відборі на ЧС-2010.

Як відомо, з метою визначення головного тренера збірної Федерація футболу України оголосила на своєму сайті голосування за найкращу кандидатуру тренера. Його переможцем став наставник молодіжної збірної Олексій Михайличенко, який набрав 13 відсотків голосів. За ним розташувалися тренер «Дніпра» Олег Протасов і наставник «Металіста» Мирон Маркевич, які набрали по 12 відсотків голосів. Цікаво, що Михайличенко довгий час не був фаворитом даного голосування й левову частку своїх голосів набрав у найостанніший момент.

Такі результати здаються, щонайменше, дивними, оскільки ті ж Маркевич і Протасов за своїми тренерськими досягненнями чи принаймні досвідом переважають молодого фахівця, за плечима якого хоч і є досвід роботи в «Динамо» й у молодіжній збірній України, але ці періоди більше пов'язані з невдачами й провалами, аніж з успіхами і прогресом його команд.

Ми ж бо анітрохи не піддаємо сумніву чесність голосування на сайті ФФУ, як можна? Хіба що в розум людей втрутилася якась потойбічна сила, що змусила не бачити того, що видно неозброєним оком, — не кожен тренер відповідає рівню національної збірної України. І Михайличенко, принаймні зараз, візуально справляє враження саме такого /.../».

№33 за 20 квітня. Україна — господар континентального чемпіонату 2012 року!

«Кажуть, не варто шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, якщо її там немає. Це іронічне висловлювання мені завжди згадується, коли починають говорити про пошуки об'єднавчої національної ідеї. І не тому, що я не вірю, що українці можуть виродити щось таке, що вже мають, скажімо, росіяни чи американці й багато інших націй. Щось, щоб насправді об'єднувало, а не лише слугувало темою для анекдотів. І все ж, погодьтеся, попри всі дискусії й пошуки в «темній кімнаті наших поневірянь під ярмом», ми й надалі солідарні хіба що в тому, що «моя хата скраю», та «де два українці — там три гетьмани».

Однак не все так безнадійно. Колись «Динамо» (в найкращі його часи) було візитівкою нашої держави, завдяки успішному футболу про нас дізнавався світ. Далебі, знають нас у світі не завдяки Чорнобилю та Помаранчевій революції. Про роль Чорнобильської трагедії тут не будемо говорити, вона може викликати в світової громадськості хіба що співчуття до нещасть нашого народу. Щодо Помаранчевої революції, то тут класичне — від великого до... А ось футбол переоцінювати можна хіба що в кращий бік. Тут тобі й національна єдність — для народу, що ще при здоровому глузді, і для політиків, які реагують абсолютно неадекватно на кольорове різнобарв'я прапорів. Більше того, саме футбол може нарешті розрубати гордіїв вузол негараздів, які накопичувалися сторіччями, із нашими сусідами, що на півночі, а що й на заході.

—Коли три роки тому Суркіс запропонував поборотися за право провести чемпіонат Європи, я не відразу повірив, що це можливо, — сказав президент Польського футбольного союзу Міхал Лісткевич. — Але він мене умовив, і тепер я впевнений: Євро-2012 буде найкращою континентальною першістю в історії.

Чогось хочеться вірити, що саме так воно й буде, що слова ці — не бахвальство, яким грішать наші польські друзі. Власне, українські спортсмени та бізнесмени теж власну меншовартість, про яку стільки розмов досі було, під лавку віднедавна закинули. Й на всіх рівнях стверджують: «Ми зможемо, ми будемо найкращими!» Окрім усього, чемпіонат — це ще й непогана можливість підзаробити. Попри великі інвестиції, які потрібно буде вкласти в розбудову спортивної інфраструктури. Щодо останньої, то вже сьогодні заявили про свою готовність вкласти 250 мільйонів євро Ринат Ахметов, 50 мільйонів — Ігор Коломойський. На ту ж суму обласна влада Львова пообіцяла профінансувати спортивний майданчик у Львові. Як запевняють експерти, грошові витрати українців з лихвою повернуться. На футбольних єврозмаганнях розраховують заробити кілька мільярдів євро.

Дати турніру поки що не розписані, але вже відомо, що матч-відкриття відбудеться на Варшавському національному стадіоні, який за два роки вміщуватиме 70 тисяч глядачів. А ось завершення футбольного чемпіонату відбудеться на київському «Олімпійському». Окрім Києва, матчі мають відбутися у Донецьку — наступного року тут завершиться будівництво 50-тисячного стадіону, вже цього року буде модернізовано 35-тисячник у Дніпропетровську та 40-тисячник у Львові. У резерві — Харків та Одеса.

Григорій Суркіс зізнається, що практично не спав упродовж останнього місяця, бо до останнього моменту не знав, за кого ж саме проголосують його колеги по виконкому. Як бачимо, хвилювався голова Федерації футболу України марно. Найкращу характеристику своїм українським колегам дав росіянин і багаторічний керівник спочатку радянського, а згодом і російського футболу В'ячеслав Колосков. «Річ навіть не в тім, — сказав Колосков, — що Україна — наша сусідка, просто заявка була оформлена дуже грамотно й аргументовані усі пункти». Також В'ячеслав Іванович зазначив, що не виключає того, що після України футбольний чемпіонат прийматиме Росія: звісно, якщо росіяни братимуть в усьому з українців приклад». Погодьтеся, чути таке приємно. Особливо після того, як росіяни заявили, що таки спробують позмагатися за чемпіонат Європи-2016. Протистоятимуть нашим сусідам французи. Принаймні про це повідомив президент французької федерації футболу Жан-П'єр ескалет. Ось тоді й ми за братів-слов'ян кулаки потримаємо, забувши про всі негаразди, інспіровані політиками.

Пригадайте, які дебати точились з приводу того, кому ж саме першому — Росії чи Україні — посміхнеться щастя в ЄС. Віднедавна політики кинули гасло, що «чемпіонат Європи — найкоротший шлях до ЄС». І чим, як кажуть, чорт не жартує. Тобто, чим політики не жартують, коли на кону такі серйозні речі. Погодьтеся, варто припиняти політичні протистояння. Прибирати шеренги туалетів із головної площі столиці. І хай замість заробітчан вулицями Києва ходять фани з написами: «Я люблю Україну» чи, принаймні, «Люблю «Український футбол». І щоб перші особи нашої держави, об'єднавши власні зусилля в залученні потужних інвестиційних потоків, вболівали на трибунах разом із народом за речі по-справжньому вартісні. Бо ж футбол — це не лише матчі, а й спосіб життя. Красиво, видовищно й сприяє здоров'ю та взаєморозумінню поколінь. Кажуть, італійців не обрали, бо в них вболівальники — хулігани, а ще — засилля корупції. А в нас не буде ні першого, ні другого. З часом/.../»

№42 за 22 травня. Перша «бронза» харківського «Металіста» (Олег СТОЛБЕЦОВ)

«Перед цим матчем («Металіст» — «Іллічівець». — В.Б.) Харків справді жив футболом. Адже перемога над «Іллічівцем» приносила «Металісту», який напередодні вже забезпечив собі путівку до Кубка УЄФА, перші в історії клубу медалі. За день до матчу голова Харківської обласної ради Василь Калигін у виступі по обласному радіо закликав харків'ян прийти на стадіон і підтримати улюблену команду. І ті, хто прийшов того спекотного травневого вечора на стадіон, залишилися цілком вдоволеними.

По ходу другого тайму трибуни постійно дружньо скандували: «УЄФА, Маркевич!» А коли пролунав фінальний свисток, в небі засяяли вогники святкового феєрверка на знак завоювання «Металістом» бронзових нагород чемпіонату».

№73 за 3 серпня. І як розірвати це коло? (Артур ВАЛЕРКО)

«Взимку особливо цікаво було стежити за перипетіями навколо Анатолія Тимощука: роздоріжжя, на яке натрапив тоді «гірник», є симптоматичним для нашої футбольної дійсності. Іти на Захід — означає збиток для клубу, зниження заробітку гравця і сумнівну перспективу виступати в складі менш заможного, ніж «Шахтар», але - все ж європейського клубу. Іти на Схід (фактично — залишатися в рамках пострадянського простору) — нічого не поліпшити щодо прогресу кар'єри, виграти у фінансовому плані й надалі ходити у «перших хлопцях на селі». Тимощук пішов другим шляхом і все-таки залишив наш чемпіонат. А як бути з легіонерами, які в нас засиділися й не грають, а на Захід поїхати не можуть? Із такою ситуацією, яка склалася нині, «матузалемоманія» знайде своє продовження, і «відмовників» значно побільшає вже найближчим часом.

КОЖНОМУ «ОВОЧУ» — СВІЙ ЧАС

Якщо не рахувати представників колишнього СРСР, все почалося 1995 року. Спершу в складі «Дніпра» з'явився німець Андреас Зассен, потім у «Динамо» дебютував Насер Саухі (перший з-поміж «справжніх» азіатів). 2 серпня того року в Запоріжжі проти «Металурга» зіграв новачок «ЦСКА-Борисфена» Мафумба Мфілю із Заїру (перший африканець). Навесні 1996 року в «Дніпрі» дебютувала перша «ластівка» із Бразилії — форвард Луїс Емерсон. Якщо перші троє, зігравши по кілька зустрічей, повернулися додому, то Емерсону півроку в нашій лізі дали немало: він забив 7 м'ячів у 14 поєдинках і, за протекцією тренера дніпрян Бернда Штанге, переїхав до Бундесліги у «Санкт-Паулі» (Гамбург). Тодішні «перші ластівки» з-за кордону не були ще серйозною проблемою: у сезоні-1994/95 виступав лише 1 легіонер з країн далекого зарубіжжя, у 1995/96 — 3, 1996/97 — 1, 1997/98 — 5, 1998/99 — 3. Але коли навесні 2000-го кількість легіонерів різко пішла вгору, настав час приймати радикальні рішення, аж до ліміту на легіонерів. Якщо легіонери 90-х були скоріше елементом екзотики, нове десятиліття поставило питання руба якості «імпортних» «зірок»: немає сенсу витрачати гроші на зарплату, трансфер і легіонерський внесок, якщо гравець не являє собою чогось особливого. Ось тут ми й дійшли до основного питання: нині фінансові можливості наших клубів випереджають можливості ігрові. А це призводить до найнепотрібніших наслідків. Узяти як приклад «Шахтар»: Матузалема і Елано купували за 10 мільйонів доларів, втерши носа серйозним європейським клубам, але хлопці, погравши трохи в єврокубках чи збірній, не приховують бажання перебратися в Європу. А де знайти клуб, готовий дати за них таку суму, за яку їх купував «Шахтар»? Ось і вдалися агенти Мату до складних комбінацій, які нашкодили та нашкодять іще іміджу і гравця, і клубу, і чемпіонату України. Ось і засумував у Донецьку Елано — дай, Боже, щоб не так, як Агахова...

А чому ж купували їх «гірники» за такою шаленою ціною? А як же інакше заманити в Україну дійсно перспективного гравця, якщо після приїзду сюди його шанси на перехід у Європу та місце в збірній, скоріше всього, суттєво знизяться?
/…/

ЗРОСТАЄ ТОЙ, ХТО НА ВИДУ

Тим шляхом, що і ми, йдуть чемпіонати Росії та Туреччини. Наші сусіди теж на периферії елітного футболу, але раніше почали свою легіонеризацію /.../ Найголовніше, чого досягли чемпіонати Росії та Туреччини порівняно з нашим — європейці не ігнорують їх, і застою гравців там немає: кращі їдуть у кращі клуби, гірші — до гірших /.../ От і виходить, що Кержакова купує «Севілья», а Тимощук (гравець, щонайменше, не нижчого класу) змушений обирати грошовиту Росію, бо європейці не пропонують українцям умов, хоча б ідентичних тим, які можуть бути в Україні чи Росії.
/…/

Нині чемпіонат України подолав черговий етап свого розвитку. З'являється комерційна надбудова, телетрансляції, реклама. А от легіонери з іменем до нас не тягнутимуться ще довго, так само, як і найкращі гравці нашого чемпіонату наполегливо мріятимуть про закордон. Для підйому авторитету нашої вищої ліги в Європі, окрім інвестицій, потрібні стабільні виступи в єврокубках (бажано — з трофеями), кілька успішних гучних трансферів, причому і покупок зірок нашими клубами, і продажів гравців у європейські чемпіонати, і, звісно, вирівнювання самого турніру: З0 очок між другим і третім місцями — це надто багато. Кілька кроків для розвитку вже зроблено незалежно від самого чемпіонату: успіхи національної та олімпійської збірних, Євро-2012 — це і є плацдарм для подальшого розвитку і нашого футболу, і нашої країни».

№117 за 16 листопада. Створення прем'єр-ліги

«Засідання господарів клубів вищої ліги, яке відбулося в столичному готелі «Київ» і тривало дві з половиною години, завершилося голосуванням за створення прем'єр-ліги. За дане рішення проголосували керівники всіх 16-ти клубів. Щоправда, на зустрічі були відсутні Ігор Коломойський («Дніпро» ), Сергій Тарута («Металург» Д), Сергій Куніцин («Таврія») та Нестор Шуфрич («Закарпаття» ), які голосували в телефонному режимі.

Очікувалося, що на зустрічі обговорюватиметься кандидатура голови об'єднання. Одним із можливих варіантів називалася кандидатура президента «Дніпра» Ігоря Коломойського, але ні питання таке не обговорювалося, ні кандидата в президенти на зустрічі не було. Очікується, що це питання розглядатиметься на зустрічі президентів через місяць.

Як з'ясувалося, новостворена прем'єр-ліга існуватиме паралельно з ПФЛ, у відомстві якої залишаються перша й друга ліги. Було вирішено створити наглядову раду, до складу якої увійшли Петро Димінський («Карпати» ), Віталій Данилов (ФК «Харків» ) і Вадим Рабинович («Арсенал» ), яка упродовж трьох місяців має розробити регламент і процедуру запуску турніру. Курирувати роботу цього органу буде президент ПФЛ Равіль Сафіуллін».

№123 за 30 листопада. «Динамо» (Київ, Україна) — «Рома» (Рим, Італія) — 1:4 (Микита КРИЛОВ)

«Наче все було так просто, але не вірив я в поразку «Динамо» й цього разу. «Ромі» перемога була потрібна куди менше, і навіть жахливий кадровий стан нашого чемпіона не вплинув на мої переконання. «Динамо» грало останній домашній поєдинок у Лізі чемпіонів у цьому році. Невідомо, чи потрапимо туди наступного. Взагалі, нічого не відомо, бо, впевнений, у наступному сезоні побачимо нове «Динамо». Може, гірше, а може, й краще — не відомо. Шовковський, Ребров, Михалик, Юссуф, Корреа, Каддурі, Родриго, Діакате, Клебер, вам досить? Я назвав наших основних футболістів, які зіграти в цьому матчі не змогли. Натомість вийшов «зелений» Допілка, який при першому ж контакті з м'ячем намагається якомога швидше його позбутися. Коли ж із м'ячем під пресингом наших футболістів були оборонці «Роми», вони просто й невимушено розігрували «квадрати» й «стіночки» так впевнено, що й Доні доволі часто підключався до цієї процедури. Олександр Рибка стояв на воротах настільки невпевнено, що нагадував мені хлопчика років десяти, що прийшов пограти зі здоровими «бугаями» на «сітці» за школою і за кожну помилку ризикує отримати добрячого стусана. Пояснити психологію пропущеного м'яча номер один може лише сам воротар, але склалося таке враження, що молодий воротар виходить на футбольне поле програвати. Це стосується не лише Рибки. Погляньте на міфічну пару центральних оборонців нашої команди Ващук — Гавранчич. Перший хоч робив вигляд, що впевнено грає, а Гавранчич... Серб виглядав, наче баскетболіст або боксер, якого випустили на благодійний матч.

Якщо комусь сказати, що «Рома» приїхала до Києва також не досить бойовим складом, хтось здивується? Та втрати Тотті, Мексеса, Аквілані, Перроти й Мансині не можуть пройти непоміченими. Але ж проходять! І грає команда в класний футбол, незважаючи на те, що, на відміну від тих же міланських грандів, не має можливості повного варіювання складом...

Тепер до гри, яка на початку виглядала досить жвавою, і прикрий швидкий пропущений м'яч чомусь не вносив у мої думки ніяких коректив (подачу-постріл Пануччі несподівано пропустив Рибка, хоча Вучинич, що стояв навпроти нашого воротаря, так до м'яча й не дотягнувся) — «Динамо» грало у футбол, добре володіючи флангами, Бангура виконував непогані ривки, Гіоане дуже вміло підчищав і з першим пасом цілком дружив. Але є різниця між нами та італійцями, котрі нам моменти створювати не дають, а напівмоментами ми користуватися не вміємо, а от створити слушну нагоду для взяття власних воріт — завжди будь ласка.

Другий гол у наші ворота змусив розписатися всіх нас у своїй нікчемності — Руслан Ротань отримав м'яч у розвитку перспективної атаки, але почав тягнути м'яч через, начебто, Де Россі — підкату у відповідь вистачило, щоб вивести малюка Жюлі на побачення з воротарем. Підкат Гавранчича на лінії воріт чомусь нагадав найкращі жарти від Євгена Петросяна...

Коли ж і Вучинича ми спокійно пустили на вихід один на один і серб спокійно поклав кулю в дальню лузу, бажання спостерігати за грою як рукою зняло, а потім пригадав, що мені цю нікчемність треба вам описати, а тут ще й Бангура, після своєчасної передачі Шацьких, поклав у дальню лузу непоганий м'ячик. Ой, як мало нам вже для щастя треба...

Щоправда, незабаром те ж саме зробив Вучинич, і тоді «Динамо», нарешті, заграло... Вам стало легше? Отож в черговий раз скажемо «до побачення» єврокубкам з думками про найкраще. Поки що ми маємо три роки без перемог у групових турнірах і надію на капремонт. Пригадуєте ту рекламу? Так от, хотілось би, щоб «Динамо» виблискувало ще яскравіше, ніж та білявка з реклами, але щоб його так само ніхто не хотів... Ну, ви розумієте...»

№126 за 7 грудня. «Шахтар» (Донецьк, Україна) — «Бенфіка» (Лісабон, Португалія) — 1:2 (Олександр ОЗІРНИЙ)

«Склад «Шахтаря» на останній вирішальний бій читався дуже легко, й насправді це повинно більше лякати. Адже, в даному випадку, йдеться про можливість варіювання тактичними схемами, зважаючи на купу грошей, витрачених влітку на трансфери. У Луческу такої можливості немає. Питань перед грою було лише два: хто вийде на позиції опорного та хто гратиме в парі з Брандау в нападі. Луческу надав перевагу Левандовському та Лукареллі, вчергове понадіявшись на досвід італійця.

З перших хвилин зустрічі «Шахтар» пішов уперед, граючи натхненно й із явним бажанням повторити сценарій поєдинку з «Селтиком». Ішов, ішов і прийшов. «Бенфіка» вчергове вибила м'яч подалі від своїх воріт, Левандовський, аби пошвидше розпочати нову атаку, в падінні віддавав пас на П'ятова. Передача вийшла якоюсь недолугою — ні собі, ні людям. Воротар до м'яча не встигав у будь-якому випадку, а Чигринський просто шокував своєю пасивністю. Замість того, аби супроводити шкіряну кулю доки її не забере П'ятов, він стояв і спостерігав. Тим часом Кардосо вискочив із-за його спини і, оббігши нашого кіпера, забив. Нічого не скажеш — початок не з найкращих. «Шахтар» знову йде вперед, багато комбінує, але до завершальних ударів справа не доходить. Багато в чому винні бразильці «гірників», котрі грали постійно на чистих м'ячах і постійно прибирали ноги, не бажаючи йти в стик. Тому якась недовершеність супроводжувала гру «гірників» упродовж всього поєдинку. А наш центр захисту — це взагалі щось унікальне. Невпевніні дії Чигринського на грані мандражу, який за весь матч не віддав жодної передачі вперед, далі, ніж на 5-7 метрів, доповнив Кучер. Банальний навіс з правого флангу — і Кардосо,перестрибнувши Олександра, вколотив м'яч у сітку наших воріт. Пам'ятаєте гол Джилардіно в Мілані? Щось схоже. Це не зупинило «гірників». Вони знову тиснуть і, нарешті, чогось таки добиваються. Навісна передача з лівого флангу донецької атаки — і Давід Луїс штовхає Лукареллі в спину, одночасно заплітаючи тому ноги. Пенальті. Сам італієць і береться його бити. Хотілося б звернути увагу на те, як Лукареллі виконував штрафний. Приблизно за тиждень до поєдинку італієць дав інтерв'ю, з якого можна було зрозуміти, що в разі невиходу «гірників» до плей-офф Ліги чемпіонів перспективи його перебування в Донецьку виглядатимуть досить туманними. Крістіано будь-що хоче поїхати зі своєю національною збірною на чемпіонат Європи і може себе зарекомендувати лише через гру в єврокубках. Сенс звичайно в цьому є — важко уявити, як Донадоні спостерігає поєдинок, скажімо, «Шахтар» — «Закарпаття». Так ось, щодо пенальті. В контексті всього сказаного вище легко зрозуміти навантаження, яке випало на італійця. Пенальті він бив так: опустив голову донизу і, не дивлячись навіть, де знаходиться Кім, вдарив низом по центру. Воротар «Бенфіки» полетів праворуч, але м'яч все ж зачепив його ногу і ледве-ледве влетів у ворота. Уявляю, що було б, аби Лукареллі не забив...

«Гірники», піймавши кураж, полетіли вперед і повинні були зрівнювати рахунок. Пас вздовж лінії штрафного завершував ударом з льоту Жадсон, але прямо у воротаря.

Друга половина почалася з таких бурхливих атак «гірників», що, здавалося, ось-ось — і рахунок стане рівним, а це — хоча б «Кубок УЄФА. Та для того, щоб забити гол, потрібно бити по воротах. «Гірники» цього не робили. Тисли, плели мережива комбінацій, але не били. Врешті-решт, португальці призвичаїлися, вирівняли гру і деякий час, навіть, діяли першим номером.

Останнього штурму не було. «Шахтар» скис, як вчорашнє молоко, і провально закінчив свої виступи в Лізі чемпіонів. Оргвисновків не уникнути. Та якими вони будуть? Ось питання».

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»