Олег ПРОТАСОВ: "Перемогу над "Русенборгом" у Румунії вважатимуть подвигом"
Интервью Львовской газете
Відомий український футболіст, а тепер успішний тренер Олег Протасов упродовж останніх днів повністю зосередився на підготовці своєї команди – бухарестської "Стяуа" – до 3-го кваліфікаційного етапу Ліги чемпіонів. Підопічні Олега Валерійовича вчора помірялися силами з норвезьким "Русенборгом".
Нагадаємо, нещодавно Олег Протасов підписав дворічний контракт із бухарестською "Стяуа". Наш земляк є найбільш високооплачуваним тренером у румунському чемпіонаті. В опублікованій у Gazeta Sporturilor копії контракту зазначено, що за рік роботи українець має одержати 180 тисяч євро. Протасову також обіцяють солідні преміальні: 50 тисяч євро – за перше місце в чемпіонаті, 25 тисяч євро – за перемогу в Кубку Румунії, а також 150 тисяч євро – за вихід у груповий турнір Ліги чемпіонів. Якщо керівництво "Стяуа" захоче попрощатися із тренером до завершення контракту, той одержить як компенсацію 114 тисяч євро. Попередник Протасова в армійському клубі італієць Вальтер Дзенга, за умовами контракту, отримував 90 тисяч євро на рік. Друге місце за заробітками серед наставників румунського чемпіонату посідає Іоан Андоне ("Динамо") – 115 тисяч євро, третє – Козмін Олерою ("Політехніка", Тімішоара) – 90 тисяч євро.
Попри підготовку до надзвичайно відповідальної гри проти норвезького "Русенборга", Олег Протасов не відмовив у інтерв’ю журналістові "Газети". Телефонний дзвінок застав українського фахівця в бухарестському аеропорту. Олег Валерійович повертався з Норвегії, де переглядав останній матч суперників по Лізі чемпіонів.
– "Русенборг" програв, – одразу ж заявив Олег Протасов на запитання журналіста "Газети" про поїздку. – Після матчу в них відбулася заміна головного тренера.
– Яке враження справила на вас норвезька команда?
– "Русенборг" – доволі досвідчена команда, за яку грає багато хороших футболістів. Нині вони не в найкращому стані – це факт. Зі зміною наставника команда, мабуть, теж переживе певні реформи. Гадаю, що "Стяуа" та "Русенборг" мають приблизно однакові шанси перемогти. Хто зуміє краще підготуватися саме до цього поєдинку та кому більше щаститиме, той і здобуде перемогу.
– Як ви вже сказали, зміна головного тренера напередодні зустрічі зі "Стяуа" спричинить зміни в команді. Це на руку вашим підлеглим?
– Думаю, навпаки. Зазвичай термінова заміна тренера позначається на психології футболістів. Морально-вольові якості гравців "Русенборга" після двох поразок поспіль були на дуже низькому рівні. Новий наставник, безумовно, підніме їхній бойовий дух. А це нам абсолютно не на руку.
– Яке завдання поставило перед вами керівництво клубу?
– "Стяуа" – провідна команда Румунії. Нам потрібно обов’язково перемагати у внутрішній першості. А втримати титул найсильнішої команди Румунії буде доволі складно. Крім того, необхідно продемонструвати якомога кращий результат у Лізі чемпіонів.
– Порівняйте, будь ласка, "Стяуа" з іншими командами, які вам довелося тренувати.
– Упродовж десяти років румунські команди не виходили до групового етапу Ліги чемпіонів. Отож, якщо ми здолаємо "Русенборг" і продовжимо боротьбу в найпрестижнішому єврокубковому турнірі, це вважатимуть подвигом. Натомість грецький "Олімпіакос" щороку грає в Лізі чемпіонів. Але переконаний, що "Стяуа" – дуже перспективна команда. Тут зібралося чимало обдарованої молоді, здебільшого місцеві вихованці. До того ж, має певний досвід виступів на високому міжнародному рівні: попереднього сезону непогано виступила в Кубку УЄФА, дійшли до 1/8 фіналу. Згодом дорогу їм перегородив "Вільярреал".
Мені приємно з ними працювати. А що з цього вийде, незабаром побачимо.
– 1985 року ви встановили рекорд Радянського Союзу за кількістю проведених упродовж сезону голів. За це отримали "Срібну бутсу". Досі подейкують, що ви зробили це не зовсім за спортивним принципом...
– Важко щось додати до своїх коментарів, яких за ці роки було дуже багато. Команда грала стовідсотково на мене. Якщо хтось міг відзначитися, а я стояв поруч, то мені віддавали шкіряну кулю, і я вганяв її у ворота. Але ніхто не домовлявся про здачу гри чи про те, щоб воротарі спеціально пропускали голи від мене. Ми працювали на цей рекорд усією командою. Це вже в минулому. Нині ж головне для мене те, що є тепер і буде завтра.
– Мабуть, один із найяскравіших спогадів про кар’єру футболіста пов’язаний із Євро-1988?
– Справді, тоді пережив справжній вибух емоцій. Ми чудово підготувалися до цих змагань. Тоді дійшли до фіналу, де поступилися збірній Голландії. Як на мене, програли значною мірою через дискваліфікацію Олега Кузнєцова – "стовпа" нашої оборони. Коли Алєйнікова поставили пильнувати ван Бастена, це вже було не те. В голландців на той час був чудовий підбір виконавців.
– Що завадило збірній СРСР успішно виступити на чемпіонаті світу 1990 року?
– Тренерський штаб збірної вважав, що команда буде більш "свіжою" у матчі з румунами. Однак тренувальний процес дуже виснажив, ми страшенно втомилися. Тоді планували обіграти збірну Румунії, зіграти внічию з аргентинцями та перемогти камерунців. Після цього мали намір вийти з групи, а тоді – на пік форми. Але не вдалося цього зробити.
– 1990 року ви відгукнулися на запрошення Олега Блохіна та перейшли грати за грецький "Олімпіакос". Довго розмірковували над пропозицією Олега Володимировича?
– Мені дуже хотілося пограти за кордоном. Звісно, більше тяжів до англійської та італійської першостей. В той час вів переговори з італійською "Фіорентіною". Але збірна СРСР невдало виступила на чемпіонаті світу 1990-го. Після цього попит на нас знизився. Тому потрібен був час, аби підшукати для себе добротну команду. Цікавих пропозицій не надходило, а тут Блохін запропонував нам трьом (Геннадієві Литовченку, Юрієві Савічеву й Олегові Протасову, – "Газета") перейти в "Олімпіакос". Ми планували трішки пограти в Греції, а згодом перейти в італійську Серію А. Проте доля склалася так, що я осів в "Олімпіакосі".
– А чому не вдалися переговори з "Фіорентіною"?
– В останній момент "фіалки" підписали угоду з румуном Маріушом Лекетушом. До речі, він забив два голи збірній СРСР на чемпіонаті світу 1990 року. Керівництво "Фіорентіни" надало йому перевагу. Мої менеджери радили трішки почекати. Однак коли отримав пропозицію від Блохіна, вирішив їхати.
– Що вас найбільше здивувало в Греції?
– Дуже здивувався, коли декілька тисяч уболівальників "Олімпіакоса" тепло зустріли мене в аеропорту. Це була перша несподіванка.
– А крім симпатії фанатів, ще щось вразило?
– У Греції грають в індивідуальний футбол. Кожен більше думає про себе, ніж про команду. Натомість вихованці радянської школи футболу сповідували командний дух гри. Для нас головним було не те, хто відзначиться в грі, а перемога команди. В Греції дуже важливо, хто заб’є гол і про кого наступного дня писатимуть у газетах. Тамтешня преса доволі скрупульозно аналізувала кожен крок і дію. Такі незвичні особливості капіталістичного футболу були для нас новизною.
– Через фінансову кризу в "Олімпіакосі" 1994 року ви перейшли в японську команду "Гамба"...
– Так, тоді нам часто затримували зарплатню, а президента клубу взагалі ув’язнили. Спершу я підписав дворічний контракт із новим керівником "Олімпіакоса" Сократом Коккалісом. Але відчув, що Греція мені вже набридла, та й хотілося трішки підзаробити. А в цій країні на той час було складно покращити фінансове становище. Все обмежувалося лише гарною казкою про добробут, яка не справджувалася. Тому заплатив президентові певну суму штрафу й переїхав у Японію.
– Мабуть, там теж було чому дивуватися?
– Так, в Японії все було по-іншому. Там футбол дуже нагадує шоу. На матчі ходять сім’ями. Чоловіки йдуть з дружинами, дітьми, одягаються в кольори клубу – накидки, футболки, їдять, кричать, фотографуються.
– А як щодо професіоналізму тамтешніх футболістів?
– Уже тоді в Японії працювало чимало хороших тренерів й футболістів: Зіко, Лінекер, Літбарський, Бухвальд, Скілаччі, Дунга. Багато гравців заслуговували на увагу. Тренування проходили на доброму рівні. До речі, тренером однієї з команд був Арсен Венгер.
– А з вами грав хтось із європейських зірок?
– Ні, в нас нікого з відомих європейців не було. Зі мною грали такі знані радянські футболісти, як Алєйніков і Цвейба.
– Після двох років у японській першості вирішили повернутися в Грецію. Чому саме туди, чи не було інших пропозицій?
– Я захотів пограти в європейський футбол. А оскільки вже володів грецькою мовою, то було простіше повернутися туди. В Японії футболісти залишаються поза увагою європейських клубів. Тому ніхто не знав, у якому я стані. Все погане забувається, залишаються лише яскраві спогади. Мені хотілося поїхати у Грецію, яку полюбив уже в Японії. Там я зрозумів, що такого моря й погоди, як у цій державі, немає ніде у світі.
– Погравши у грецьких клубах "Верія" (1996 рік), "Продефтікі" (1998-1999) та чотири місяці в "Елефсіні", в Києві на семінарі під егідою УЄФА здобули тренерську ліцензію, а через деякий час повернулися в "Олімпіакос"...
– В "Олімпіакос" повернувся як селекціонер. Потім там почалася тренерська "чехарда" й мене призначили головним тренером. Дуже переживав через це. Нам необхідно було всьоме поспіль перемогти у внутрішньому чемпіонаті й таким чином встановити рекорд держави. Здавалося, що зробити це нереально. Але все-таки наважився – і пишаюся, що вдалося подолати ці труднощі.
– Багато говорять про тренерську школу Лобановського, під керівництвом якого ви свого часу працювали. Щось запозичили в нього?
– Покійний Валерій Васильович створив свою команду, сумлінною працею досягнув неабияких висот із нею. Попри це, сучасні умови діяльності тренерів суттєво відрізняються від тих, у яких працював Лобановський. У київське "Динамо" примусово "висилали" будь-якого гравця зі всієї України. В нього в руках були найкращі футболісти. Нинішнім тренерам важче: їм придбають одного-двох... От і все. Валерієві Васильовичу давали змогу працювати. Він був найкращим тренером.
Про Лобановського можна говорити годинами. Він із групою людей створив систему з чіткими ідеями та поглядами на еволюцію футболу, на навчально-тренувальний процес. Втім я, мабуть, більше взяв від нього у психологічному плані. Приміром, із футболістами тримаюся на відстані, не допускаю жодного панібратства. Хоча вникаю у їхні проблеми. Таким мені запам’ятався Лобановський: розмовляючи з ним віч-на-віч, відчуваєш, що знає про тебе все та переживає через твої проблеми.
– Ще цього року ви працювали в кіпрській команді АЕЛ. Як потрапили в цей клуб?
– У кіпрському чемпіонаті опинився через те, що засидівся без роботи. Мені запропонували поїхати в Лімассол і спробувати допомогти команді. Хотілося працювати, тому погодився на цю пропозицію. Коли прибув, побачив, що гравці не є професіоналами. Вранці працюють, а ввечері приходять на тренування. Зарплати вони взагалі не отримували. Про це раніше не знав. Попрацював, скільки зміг, а далі просто не хотів залишатися на такому рівні.
– Чи довго тривали переговори з керівництвом "Стяуа"?
– Ні, ми вирішили все за день. Після того, як я сказав, що готовий до перемовин, приїхав віце-президент. І впродовж наступних кількох годин ми дійшли згоди щодо умов контракту.
– Нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація, мовляв, щороку отримуватимете 150 тисяч євро. Це на 55 тисяч більше, ніж одержував ваш попередник Вальтер Дзенга...
– Ці дані не є точними. Не хотів би говорити на цю тему.
– Як гадаєте, наскільки успішним виявися б виступ бухарестської "Стяуа" в українській першості?
– Думаю, "Стяуа" ввійшла б до трійки найкращих команд України. Хоча не маю стопроцентної інформації про українські команди, тому складно відповісти на це запитання. Як на мене, то нам би вдалося грати на рівні донецького "Шахтаря" та київського "Динамо".
– Найближчим часом не плануєте доукомплектовувати команду новими виконавцями?
– Будь-який тренер завжди прагне придбати висококласного гравця. В "Стяуа" кваліфіковані футболісти. Звісно, вони ще молоді, але з ними можна працювати.
Розмовляв Гліб Ваколюк
Источник - Динамо Киев от Шурика
Нагадаємо, нещодавно Олег Протасов підписав дворічний контракт із бухарестською "Стяуа". Наш земляк є найбільш високооплачуваним тренером у румунському чемпіонаті. В опублікованій у Gazeta Sporturilor копії контракту зазначено, що за рік роботи українець має одержати 180 тисяч євро. Протасову також обіцяють солідні преміальні: 50 тисяч євро – за перше місце в чемпіонаті, 25 тисяч євро – за перемогу в Кубку Румунії, а також 150 тисяч євро – за вихід у груповий турнір Ліги чемпіонів. Якщо керівництво "Стяуа" захоче попрощатися із тренером до завершення контракту, той одержить як компенсацію 114 тисяч євро. Попередник Протасова в армійському клубі італієць Вальтер Дзенга, за умовами контракту, отримував 90 тисяч євро на рік. Друге місце за заробітками серед наставників румунського чемпіонату посідає Іоан Андоне ("Динамо") – 115 тисяч євро, третє – Козмін Олерою ("Політехніка", Тімішоара) – 90 тисяч євро.
Попри підготовку до надзвичайно відповідальної гри проти норвезького "Русенборга", Олег Протасов не відмовив у інтерв’ю журналістові "Газети". Телефонний дзвінок застав українського фахівця в бухарестському аеропорту. Олег Валерійович повертався з Норвегії, де переглядав останній матч суперників по Лізі чемпіонів.
– "Русенборг" програв, – одразу ж заявив Олег Протасов на запитання журналіста "Газети" про поїздку. – Після матчу в них відбулася заміна головного тренера.
– Яке враження справила на вас норвезька команда?
– "Русенборг" – доволі досвідчена команда, за яку грає багато хороших футболістів. Нині вони не в найкращому стані – це факт. Зі зміною наставника команда, мабуть, теж переживе певні реформи. Гадаю, що "Стяуа" та "Русенборг" мають приблизно однакові шанси перемогти. Хто зуміє краще підготуватися саме до цього поєдинку та кому більше щаститиме, той і здобуде перемогу.
– Як ви вже сказали, зміна головного тренера напередодні зустрічі зі "Стяуа" спричинить зміни в команді. Це на руку вашим підлеглим?
– Думаю, навпаки. Зазвичай термінова заміна тренера позначається на психології футболістів. Морально-вольові якості гравців "Русенборга" після двох поразок поспіль були на дуже низькому рівні. Новий наставник, безумовно, підніме їхній бойовий дух. А це нам абсолютно не на руку.
– Яке завдання поставило перед вами керівництво клубу?
– "Стяуа" – провідна команда Румунії. Нам потрібно обов’язково перемагати у внутрішній першості. А втримати титул найсильнішої команди Румунії буде доволі складно. Крім того, необхідно продемонструвати якомога кращий результат у Лізі чемпіонів.
– Порівняйте, будь ласка, "Стяуа" з іншими командами, які вам довелося тренувати.
– Упродовж десяти років румунські команди не виходили до групового етапу Ліги чемпіонів. Отож, якщо ми здолаємо "Русенборг" і продовжимо боротьбу в найпрестижнішому єврокубковому турнірі, це вважатимуть подвигом. Натомість грецький "Олімпіакос" щороку грає в Лізі чемпіонів. Але переконаний, що "Стяуа" – дуже перспективна команда. Тут зібралося чимало обдарованої молоді, здебільшого місцеві вихованці. До того ж, має певний досвід виступів на високому міжнародному рівні: попереднього сезону непогано виступила в Кубку УЄФА, дійшли до 1/8 фіналу. Згодом дорогу їм перегородив "Вільярреал".
Мені приємно з ними працювати. А що з цього вийде, незабаром побачимо.
– 1985 року ви встановили рекорд Радянського Союзу за кількістю проведених упродовж сезону голів. За це отримали "Срібну бутсу". Досі подейкують, що ви зробили це не зовсім за спортивним принципом...
– Важко щось додати до своїх коментарів, яких за ці роки було дуже багато. Команда грала стовідсотково на мене. Якщо хтось міг відзначитися, а я стояв поруч, то мені віддавали шкіряну кулю, і я вганяв її у ворота. Але ніхто не домовлявся про здачу гри чи про те, щоб воротарі спеціально пропускали голи від мене. Ми працювали на цей рекорд усією командою. Це вже в минулому. Нині ж головне для мене те, що є тепер і буде завтра.
– Мабуть, один із найяскравіших спогадів про кар’єру футболіста пов’язаний із Євро-1988?
– Справді, тоді пережив справжній вибух емоцій. Ми чудово підготувалися до цих змагань. Тоді дійшли до фіналу, де поступилися збірній Голландії. Як на мене, програли значною мірою через дискваліфікацію Олега Кузнєцова – "стовпа" нашої оборони. Коли Алєйнікова поставили пильнувати ван Бастена, це вже було не те. В голландців на той час був чудовий підбір виконавців.
– Що завадило збірній СРСР успішно виступити на чемпіонаті світу 1990 року?
– Тренерський штаб збірної вважав, що команда буде більш "свіжою" у матчі з румунами. Однак тренувальний процес дуже виснажив, ми страшенно втомилися. Тоді планували обіграти збірну Румунії, зіграти внічию з аргентинцями та перемогти камерунців. Після цього мали намір вийти з групи, а тоді – на пік форми. Але не вдалося цього зробити.
– 1990 року ви відгукнулися на запрошення Олега Блохіна та перейшли грати за грецький "Олімпіакос". Довго розмірковували над пропозицією Олега Володимировича?
– Мені дуже хотілося пограти за кордоном. Звісно, більше тяжів до англійської та італійської першостей. В той час вів переговори з італійською "Фіорентіною". Але збірна СРСР невдало виступила на чемпіонаті світу 1990-го. Після цього попит на нас знизився. Тому потрібен був час, аби підшукати для себе добротну команду. Цікавих пропозицій не надходило, а тут Блохін запропонував нам трьом (Геннадієві Литовченку, Юрієві Савічеву й Олегові Протасову, – "Газета") перейти в "Олімпіакос". Ми планували трішки пограти в Греції, а згодом перейти в італійську Серію А. Проте доля склалася так, що я осів в "Олімпіакосі".
– А чому не вдалися переговори з "Фіорентіною"?
– В останній момент "фіалки" підписали угоду з румуном Маріушом Лекетушом. До речі, він забив два голи збірній СРСР на чемпіонаті світу 1990 року. Керівництво "Фіорентіни" надало йому перевагу. Мої менеджери радили трішки почекати. Однак коли отримав пропозицію від Блохіна, вирішив їхати.
– Що вас найбільше здивувало в Греції?
– Дуже здивувався, коли декілька тисяч уболівальників "Олімпіакоса" тепло зустріли мене в аеропорту. Це була перша несподіванка.
– А крім симпатії фанатів, ще щось вразило?
– У Греції грають в індивідуальний футбол. Кожен більше думає про себе, ніж про команду. Натомість вихованці радянської школи футболу сповідували командний дух гри. Для нас головним було не те, хто відзначиться в грі, а перемога команди. В Греції дуже важливо, хто заб’є гол і про кого наступного дня писатимуть у газетах. Тамтешня преса доволі скрупульозно аналізувала кожен крок і дію. Такі незвичні особливості капіталістичного футболу були для нас новизною.
– Через фінансову кризу в "Олімпіакосі" 1994 року ви перейшли в японську команду "Гамба"...
– Так, тоді нам часто затримували зарплатню, а президента клубу взагалі ув’язнили. Спершу я підписав дворічний контракт із новим керівником "Олімпіакоса" Сократом Коккалісом. Але відчув, що Греція мені вже набридла, та й хотілося трішки підзаробити. А в цій країні на той час було складно покращити фінансове становище. Все обмежувалося лише гарною казкою про добробут, яка не справджувалася. Тому заплатив президентові певну суму штрафу й переїхав у Японію.
– Мабуть, там теж було чому дивуватися?
– Так, в Японії все було по-іншому. Там футбол дуже нагадує шоу. На матчі ходять сім’ями. Чоловіки йдуть з дружинами, дітьми, одягаються в кольори клубу – накидки, футболки, їдять, кричать, фотографуються.
– А як щодо професіоналізму тамтешніх футболістів?
– Уже тоді в Японії працювало чимало хороших тренерів й футболістів: Зіко, Лінекер, Літбарський, Бухвальд, Скілаччі, Дунга. Багато гравців заслуговували на увагу. Тренування проходили на доброму рівні. До речі, тренером однієї з команд був Арсен Венгер.
– А з вами грав хтось із європейських зірок?
– Ні, в нас нікого з відомих європейців не було. Зі мною грали такі знані радянські футболісти, як Алєйніков і Цвейба.
– Після двох років у японській першості вирішили повернутися в Грецію. Чому саме туди, чи не було інших пропозицій?
– Я захотів пограти в європейський футбол. А оскільки вже володів грецькою мовою, то було простіше повернутися туди. В Японії футболісти залишаються поза увагою європейських клубів. Тому ніхто не знав, у якому я стані. Все погане забувається, залишаються лише яскраві спогади. Мені хотілося поїхати у Грецію, яку полюбив уже в Японії. Там я зрозумів, що такого моря й погоди, як у цій державі, немає ніде у світі.
– Погравши у грецьких клубах "Верія" (1996 рік), "Продефтікі" (1998-1999) та чотири місяці в "Елефсіні", в Києві на семінарі під егідою УЄФА здобули тренерську ліцензію, а через деякий час повернулися в "Олімпіакос"...
– В "Олімпіакос" повернувся як селекціонер. Потім там почалася тренерська "чехарда" й мене призначили головним тренером. Дуже переживав через це. Нам необхідно було всьоме поспіль перемогти у внутрішньому чемпіонаті й таким чином встановити рекорд держави. Здавалося, що зробити це нереально. Але все-таки наважився – і пишаюся, що вдалося подолати ці труднощі.
– Багато говорять про тренерську школу Лобановського, під керівництвом якого ви свого часу працювали. Щось запозичили в нього?
– Покійний Валерій Васильович створив свою команду, сумлінною працею досягнув неабияких висот із нею. Попри це, сучасні умови діяльності тренерів суттєво відрізняються від тих, у яких працював Лобановський. У київське "Динамо" примусово "висилали" будь-якого гравця зі всієї України. В нього в руках були найкращі футболісти. Нинішнім тренерам важче: їм придбають одного-двох... От і все. Валерієві Васильовичу давали змогу працювати. Він був найкращим тренером.
Про Лобановського можна говорити годинами. Він із групою людей створив систему з чіткими ідеями та поглядами на еволюцію футболу, на навчально-тренувальний процес. Втім я, мабуть, більше взяв від нього у психологічному плані. Приміром, із футболістами тримаюся на відстані, не допускаю жодного панібратства. Хоча вникаю у їхні проблеми. Таким мені запам’ятався Лобановський: розмовляючи з ним віч-на-віч, відчуваєш, що знає про тебе все та переживає через твої проблеми.
– Ще цього року ви працювали в кіпрській команді АЕЛ. Як потрапили в цей клуб?
– У кіпрському чемпіонаті опинився через те, що засидівся без роботи. Мені запропонували поїхати в Лімассол і спробувати допомогти команді. Хотілося працювати, тому погодився на цю пропозицію. Коли прибув, побачив, що гравці не є професіоналами. Вранці працюють, а ввечері приходять на тренування. Зарплати вони взагалі не отримували. Про це раніше не знав. Попрацював, скільки зміг, а далі просто не хотів залишатися на такому рівні.
– Чи довго тривали переговори з керівництвом "Стяуа"?
– Ні, ми вирішили все за день. Після того, як я сказав, що готовий до перемовин, приїхав віце-президент. І впродовж наступних кількох годин ми дійшли згоди щодо умов контракту.
– Нещодавно в ЗМІ з’явилася інформація, мовляв, щороку отримуватимете 150 тисяч євро. Це на 55 тисяч більше, ніж одержував ваш попередник Вальтер Дзенга...
– Ці дані не є точними. Не хотів би говорити на цю тему.
– Як гадаєте, наскільки успішним виявися б виступ бухарестської "Стяуа" в українській першості?
– Думаю, "Стяуа" ввійшла б до трійки найкращих команд України. Хоча не маю стопроцентної інформації про українські команди, тому складно відповісти на це запитання. Як на мене, то нам би вдалося грати на рівні донецького "Шахтаря" та київського "Динамо".
– Найближчим часом не плануєте доукомплектовувати команду новими виконавцями?
– Будь-який тренер завжди прагне придбати висококласного гравця. В "Стяуа" кваліфіковані футболісти. Звісно, вони ще молоді, але з ними можна працювати.
Розмовляв Гліб Ваколюк
Источник - Динамо Киев от Шурика
Сообщить об ошибке
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите
Настройте свою личную ленту новостей
ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ
Футбол
|
05 ноября 2024, 00:23
0
Гости доигрывали матч вдевятером из-за вторых желтых карточек
Футбол
|
04 ноября 2024, 15:25
9
Подошел к завершению ЧМ-2024 U-17 среди женщин
Комментарии 0