КВАША: «Обов'язково прагнутиму виграти олімпійську медаль»

Уперше є історії визначення найкращого спортсмена місяця, який з листопада 2005 року проводить Національний олімпійський комітет України, став представиик стрибунів у воду Ілля Кваша з Миколаєва, На чемпіонаті Європи з водних видів спорту а ЕйндховенІ наш земляк став чемпіоном континенту у стрибках з метрового трампліна й виграв срібну медаль на триметровому трампліні. Це дозволило недавньому талановитому юніору увійти до плеяди провідних стрибунів у воду й водночас стати лідером національної збірної України. Після вшанування найкращого спортсмена березня новоспечений лауреат Ілля Кваша серед представників друкованих та електронних ЗМІ віддав перевагу кореспонденту «Спортивної газети».

«3а два тижні встигну звикнути до китайської кухні»

— Останні міжнародні старти, зокрема й чемпіонат Європи, підтверджують, що ти вже можеш на рівних змагатися з провідними континентальними стрибунами у воду. Однак сьогодні найсильніші стрибуни у воду мешкають в Китаї. Як готуєшся до нелегкої боротьби з ними саме під час Олімпійських ігор у Пекіні?
— З китайськими атлетами можна й треба боротися. У мене це вже кілька разів виходило. До відповідальних пекінських стартів прагнутиму підійти в чудовій формі. Адже всю увагу зосереджу саме на підготовці до Пекіна-2008.

— Отже, ти — максималіст. Як саме готуватимешся до головного старту сезону?
— Разом із тренерами відшліфовуватиму головні елементи стрибків. Відпрацьовуватиму до автоматизму входження у воду. Бо цей елемент дуже сильний у китайських атлетів. Можливо, трохи піднімемо висоту стрибка. Адже на олімпійському турнірі вже не можна «завалити» жодного стрибка. Тому всі елементи треба виконувати на високому рівні. І з кожного стрибка «вижимати» найбільшу кількість балів.

— Про що ти думаєш за мить до старту?
— Прагну ні про що не думати. Тож відключаюся від глядачів, хвилювання, суперників. Лише зосереджуюся на зауваженнях тренера, слухаю його останні настанови. Тут зв'язок «тренер —спортсмен» діє бездоганно. Після виконання стрибка я вже про нього забув і зосереджуюся на наступному етапі виступу.

— До олімпійських стартів у Пекіні ти ще плануєш виступити на міжнародних змаганнях?
— Виступатиму на двох етапах серії «Гран-прі», які відбудуться в США та Німеччині. А також позмагаюся на літньому чемпіонаті України. Далі — Олімпійські ігри.

— Чи буде специфічна підготовка безпосередньо до олімпійських стартів? Як плануєш, зокрема, акліматизуватися в Пекіні?
— Плануємо вирушити до столиці майбутньої Олімпіади-2008 за два тижні до початку змагань. За цей час встигнемо не лише адаптуватися до місцевих кліматичних умов, а й звикнути до китайської кухні.

— Твій перехід з юніорів до дорослих ознаменувався гучними виступами. Це стало для тебе несподіванкою також чи ти був готовий на рівних змагатися з дорослими стрибунами?
— Свій вихід почав готувати ще 2007 року. Тоді моя програма була ще сируватою. Не все виходило. Тож не вдало виступив на світовій першості в Мельбурні. Однак упродовж року провели правильну роботу, і мій рівень стрибків став набагато кращим. Тепер я вже відчуваю, що стаю конкурентоспроможним і в дорослій елітній компанії. Я вже відчув, що спроможний змагатися за медалі найвищого ґатунку на турнірах високого рівня.

— Ти уважно слідкуєш за виступами своїх конкурентів?
— Я прагну не звертати уваги на табло. Мене не цікавить, хто наскільки балів відстає або випереджає тебе в перегонах. Я зосереджуюся лише на своїх виступах і прагну якнайкраще виконати свої стрибки, і набрати якнайбільшу суму балів.

— А що тобі заважає набирати високу суму балів на триметровому трампліні?
— На цьогорічній європейській першості трохи не вистачило підготовки. Мені подобається готуватися вдома. А в нас дуже багато різноманітних навчально-тренувальних зборів. Нині ми на зборах у Києві. На жаль, столичні трампліни мені не підходять. Крім того, багато часу забирають поїздки на тренування. А ось вдома, у Миколаєві, я мешкаю від басейну всього за двадцять хвилин ходьби. Натомість у столиці на дорогу витрачаю майже дві години в один кінець. Повірте, це також впливає на підготовчий процес. Для мене набагато краще готуватися вдома.

— Ти вже маєш палких симпатиків під час виступів на змаганнях?
— Найпалкіші й найприскіпливіші мої вболівальники — це рідні, друзі та знайомі. Особливо їхню підтримку відчував на континентальній першості. Адже напередодні цього важливого старту травмував палець. Тому стояло питання про доцільність мого виступу на чемпіонаті Європи. Але наш лікар Олександр Остапчук упродовж трьох днів зробив неймовірне — повністю залікував травму.

— Чи було у твоїх планах відразу здобути дві медалі на континентальній першості?
— А надії завжди є. До цього ми готувалися. Скажу відверто, що на медаль розраховували, але конкретно завдання не ставили, якого достоїнства.

— Конкуренція у твоєму виді досить висока. Як ти розцінюєш свої шанси на олімпійському турнірі?
— Це буде моя перша Олімпіада. Тому прагнутиму обов'язково потрапити до фінальної групи. А там уже змагатимуся й за олімпійську медаль.

—Мабуть, китайців побоюються майже всі суперники?
— А чого їх боятися. Треба виходити й боротися. Демонструвати все те, чого навчили тебе тренери.

— У тебе  буде  спеціальна олімпійська програма?
— Свою програму я з тренерами поставив ще торік. Упродовж сезону ми її обкатали. Стрибки стали вже соліднішими й чіткішими. Нині моя стрибкова програма вже конкурентоспроможна серед елітної групи учасників олімпійського турніру. Тож поки що новинок в олімпійський рік не буде. А ось після Олімпіади плануємо поставити ще два-три стрибки.

«Мій випробний термін уже триває дванадцять років»

— Давай повернемося у твоє дитинство. У Миколаєві багато різноманітних спортивних секцій. Однак ти зупинив свій вибір на стрибках у воду. Чому? Хто тебе спонукав до цього?
— Восьмирічним хлопчиком я записався до секції стрибунів у воду. А вперше привела мене до басейну моя мама — Тамара Миколаївна. Почалося з того, що до нашої школи №43 завітав молодий тренер Сергій Гуменюк і запросив другокласників до секції із стрибків у воду. Вдома я показав візитівку Сергія Миколайовича. На сімейній раді вирішили: а чому б і не спробувати. Досі я нічим конкретним не займався. Як і всі мої ровесники ганяв м'яча. Нині я вже дванадцять років займаюся стрибками у воду.

—Однак ти міг і не стати стрибуном у воду...
— Дійсно, виникла непередбачувана ситуація. Адже на одне місце претендувало по кілька дітей. З великої групи треба було відібрати лише п'ятнадцять найобдарованіших учнів. Для цього треба було набрати кваліфікаційну суму балів. Мені не вистачило лише двох балів. Я вже був змирився з першою поразкою у своєму житті. Та завдяки мамі я все-таки опинився в цій секції. Саме вона вмовила тренера залишити мене в секції з випробним терміном. Сергій Миколайович погодився, але з однією умовою, якщо упродовж місяця в мене не ростимуть результати, то відрахує. Цей місячний випробний термін уже триває дванадцять років (сміється).

— Нині у твоїй колекції є чимало нагород. А чи пам'ятаєш свою першу нагороду?
— Пам'ятаю свій перший офіційний турнір, свою першу перемогу і, звичайно ж, свою першу нагороду. Сталося це на першості України серед дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Тоді мені виповнилося лише десять років. Я змагався в наймолодшій віковій групі. Виконав три стрибки і посів перше місце. Мені вручили чудову вазу й диплом за перше місце. Вона й досі стоїть у мене на видному місці. І цією нагородою я дуже дорожу. Адже вона по-суті відкрила мені дорогу у великий спорт.

— А як ровесники ставилися до твоїх занять стрибками?
— По-різному. Мені пропонували перейти до секції з боротьби або боксу. Однак я не звертав на це уваги й продовжував займатися улюбленою справою.

— А ти висоти не боїшся?
— Відчуття страху буває лише під час становлення нового стрибка. Адже настрибані елементи в спортивному залі треба переносити в басейн на трамплін. Але це все швидко проходить. До 2004 року я ще стрибав із вишки. Потім із тренером вирішив зосередитися  лише на трампліні.

— Про свою першу нагороду ти вже розповів. Ми знаємо про твій тріумф і на чемпіонаті Європи. А які нагороди ще є в твоїй колекції?
—Упродовж п'яти років шість разів виграв титул чемпіона Європи серед юніорів. На
юнацькому чемпіонаті світу який проходив у Малайзії, виграв дві срібні нагороди. 2007 рік став перехідним. Перехід із юніорського в дорослий не всім дається легко. Мені було важкувато. До світової еліти я прийшов з новою програмою. Складність стрибків відповідала вже дорослому міжнародному рівню. Однак їх треба було ще обкатати. Тож невдало й виступив на чемпіонаті світу. Упродовж сезону якість стрибків дуже виросла. Це говорить про те, що ми на правильному шляху.

«Мрію про другу вищу освіту, сім'ю та дітей»

— Яке місце в континентальному та світовому рейтингу посідають українські стрибуни?
— На теренах Європи українці — серед лідерів. Адже наші хлопці й дівчата часто вигравали континентальну першість і Кубок європейських чемпіонів. На світовому рівні ми поруч із лідерами. Правда, тут ми трохи не дотягуємо до екстра-класу.

— Яка  різниця  між  європейською та азіатською школою стрибунів у воду? Чим беруть китайці?
— Китайці беруть в першу чергу своєю кількістю та популяризацією цього виду спорту. У них на одне місце в збірній претендує по сто спортсменів. Тоді як в Україні на місце в головній команді країни претендує не більше п'яти атлетів. Майже в кожному китайському місті по два-три басейни. А в кожному басейні по кілька трамплінів та різноманітних пристосувань для занять нашим видом спорту. У Китаї багато уваги приділяють дитячому спорту. Чого, на жаль, не скажеш про українських дітей.

— На олімпійському турнірі стрибунів у воду хто буде твоїм головним конкурентом?
— Головні конкуренти — два китайці, а також представники США, Канади, Мексики, Німеччини. Готові до боротьби за призові місця також російські стрибуни у воду Дмитро Саутін та Олександр Доброскок. Це перші номери російської збірної.

— Чим займаєшся у вільний час?
— Я — звичайний, нормальний хлопець. Тож залюбки спілкуюся з друзями. На даному етапі мого життя уподобав більярд. Він допомагає відволіктися від щоденних напружених тренувань. Звичайно, відвідую нічні клуби. Але я знаю своє місце й ту відповідальність, яка на мене покладена. Щодня о 8-й годині ранку я вже стою на трампліні в басейні.

— У тебе є кумири в спорті?
— У спортивному житті прагну рівнятися на чудового російського атлета Дмитра Саутіна, який зумів виграти майже всі титули, які є у нашому виді спорту. Він — 11-разовий чемпіон Європи, виграв кілька медалей на Олімпійський іграх та чемпіонатах світу.

— Які твої життєві плани на майбутнє?
— Хотів би утвердитися в житті як особистість. Нині я закінчую факультет фізичного виховання. У подальшому хотів би також продовжити навчання й здобути ще одну вищу освіту. Звичайно, мрію про сім'ю, дітей. Щодо спортивних мрій, то хотів би тут затриматися якнайдовше.

Микола МОТОРНИЙ, «Спортивна газета»