ІМАС: «Сокіл» збирає аншлаг і в Росії»

Якщо на початку сезону шанувальники хокею висловлювали занепокоєння: як би нашому «Соколу» одразу ж не опинитися серед відвертих аутсайдерів Вищої ліги Росії, то нині мова вже йде про потрапляння до трійки лідерів. Мовляв, не втрачай підопічні Олександра Сеуканда очки у матчах із досить посередніми суперниками — бути їм на вершині турнірної таблиці.

Та все ж не забуваймо про те, що процес створення із «Сокола» того боєздатного колективу, якому справді по силах боротися за вихід до російської Суперліги, ще триває. І хоча «апетит приходить під час їжі», слід визнати, що український повпред і так уже у наших сподіваннях стрибнув вище голови. А от як буде далі? Про це та інше — наша розмова з президентом «Сокола» і водночас віце-президентом Федерації хокею України Євгеном Імасом.

«Специфіка Вищої ліги: розслабився — програв»

— Євгене Вікторовичу, позаду вже більша частина чемпіонату. Тож, певно, можна відповісти на питання: чи виправдав себе варіант переходу «Сокола» із Відкритого чемпіонату Білорусі до Вищої ліги Росії?
— Безумовно, виправдав! Оскільки таке ігрове навантаження, таку практику поєдинків із гідними суперниками «Сокіл» ніде би не отримав. А наше сьогоднішнє турнірне становище цілком адекватне нашим результатам на льоду: ми ж бо принаймні по разу перемагали усіх тих, хто нині знаходиться у Вищій лізі серед лідерів.
Виступами нашої команди особисто я задоволений, оскільки, зізнаюся, на початку сезону навіть потрапляння до провідної вісімки мені здавалося завданням складним, а нині ми міцно утримуємо п'яте місце, наступаючи на п'яти визнаним лідерам. Отже, ми на вірному шляху, і тому наступного сезону перед «Соколом» стоятимуть серйозніші завдання.

— От ви зауважили, що наша команда принаймні по разу перемагала усіх фаворитів. Але ж і очок у поєдинках із суперниками з нижньої частини турнірної таблиці втратила чимало. У чому причина цього? Її слід шукати в розряді психології?
— Так, насамперед це психологія. Без особливих труднощів здобувши перемогу в першій зустрічі, дехто з гравців починає вважати, що і наступного дня «закидаємо суперників шапками». А це не проходить. У більшості клубів Вищої ліги грають переважно молоді амбіційні хокеїсти, які дуже мріють «потрапити на олівець» скаутам представників Суперліги. Отримавши болюче фіаско, вони не «розклеюються», а навпаки, намагаються будь-що взяти реванш. У нас же переважна більшість — це вікові виконавці, котрим проводити по чотири матчі на тиждень важкувато. Ось і пробують відбутися «малою кров'ю», хоча й усвідомлюють, що робити цього не варто. Специфіка Вищої ліги Росії така: розслабився — програв.
Ми вчимося задіювати напрацювання наукової групи стосовно якнайскорішого відновлення функціонального стану гравців після виснажливих поєдинків. Але, повторю, поки лише вчимося...

— І все ж, це вже дає ефект?
— Безумовно! Адже у більшості матчів команда перемагає.

— Однак багато хто підозрює у варіантах  «виграш — поразка» застосування позаспортивного принципу...
— Ну, говорити - це не в хокей грати. Коли нещодавно «Сокіл» виграв п'ять матчів поспіль, у тому числі в одного з лідерів, про «договорняки» чомусь ніхто не казав. Справді, в останніх виїзних зустрічах у Рязані та Воскресенську ми перші матчі вигравали, а другі програвали. Та зверніть увагу — це в гостях! А там суттєву роль відіграють уболівальники, які вимагають від своїх улюбленців реваншу за поразки, та й арбітри іноді симпатизують господарям. Ні, звичайно, не «вбивають», як дехто висловлюється, але певні суперечливі моменти трактують на користь наших суперників.
Також зважте, що Олександр Сеуканд постійно намагається вводити до основного складу молодих виконавців, варіює складами ігрових п'ятірок. Це теж позначається на стабільності виступів. Адже йде пошук оптимального сполучення гравців у протистояннях із тими чи іншими суперниками. Ось, наприклад, Олександр Матвійчук в окремих матчах грав у третій, а то й у четвертій ланці, і при цьому приніс дуже багато користі. Так що до експериментів зі складом ми ставимося з розумінням. Зрештою, «Сокіл» же посідає не останнє і не передостаннє місце...

«Перспективна молодь прагне повернутися в Україну»

— Ви сказали, що у «Сокола» дуже багато вікових хокеїстів. Досвід, це, звичайно, добре, але як щодо такого важливого фактору, як підготовка гідного резерву?
— Це актуальне питання. Як відомо, протягом останніх років ним ніхто повноцінно не переймався, через що з гідним резервом справді маємо суттєві проблеми. Але ми всерйоз взялися за підготовку перспективної молоді. Зокрема Федерацією хокею України, за підтримки Мінсім'ямолодьспорту та МОН, передбачено протягом п'яти років виділити 46 мільйонів гривень на створення та функціонування при Республіканському училищі олімпійського резерву в Києві двох спеціалізованих хокейних класів. Там же збудуємо ковзанку. Підтримуватимемо і п'ять спортінтернатів у регіонах, де також планується створення хокейних класів.
Та це — далека перспектива. А найближча... Позитивним вважаю той момент, що молодіжну збірну України нині очолює головний тренер другої команди «Сокола» Анатолій Степанищев.
Ще один позитивний крок — створення при Федерації хокею спільного тренерського комітету для юнацької, молодіжної та національної збірних. За таким же принципом ми створили комітет для дитячої, юнацької та першої команди ХК «Сокіл». Тут має бути постійна взаємодія, інакше подальше «варево кожного у власному соку» до добра не доведе.

— Бажання молодих гравців якомога скоріше поїхати з країни будь-куди, де платять гроші, ще існує?
— Це ви спитайте у них. Я ж скажу наступне: багато хто з тих, хто в молоді роки поспішив отримати громадянство інших країн, сьогодні прагнуть повернути український паспорт. І це справді радує.
Нині «Сокіл» став престижним клубом і в Росії, і в Білорусі, і в багатьох інших країнах. Адже недарма у ньому з'явилися легіонери. Кваліфіковані, зауважу, легіонери. І дехто з них виявляє бажання захищати честь збірної України. Що може бути кращою рекомендацією як «Соколу», так і всьому вітчизняному хокею?
У зв'язку з цим особливо хотів би підкреслити наступний факт: наші гравці добре усвідомлюють важливість якнайкращого налагодження командних дій ще й тому, що «Сокіл» є базовим клубом національної команди. Тож від їхньої зіграності, їхніх чітких взаємодій багато в чому буде залежати й можливість успішного вирішення головної мети нинішнього року — повернення збірної України до світової хокейної еліти. На квітневому чемпіонаті світу в Японії серед команд групи В нам потрібна лише перемога. І, зрозуміло, чим краще «соколята» виступатимуть у Вищій лізі Росії, тим більше віри у них буде у власні сили, тим кращим буде їхній настрій на льодовому майданчику у Саппоро. Гадаю, пояснювати значення виходу української збірної до представників групи А не варто? Не за горами ж бо відбірковий турнір на Олімпійські ігри 2010 року у Ванкувері...

«Говорити про вихід до Суперліги поки зарано»

— Чи задоволені ви роботою усіх підрозділів клубу?
— Так. Бо інакше про нинішній результат ми би й досі лише мріяли. У мене як президента клубу чітко налаштовані робочі зв'язки з віце-президентами, а у тих, у свою чергу, з усіма відповідальними особами за ту чи іншу сферу діяльності. Тренерський склад повністю знає свої права і обов'язки, лікар та масажист — свої, а наприклад, наукова група — свої. Усі питання вирішуються швидко й консолідовано, що, безумовно, позитивно позначається на атмосфері всередині команди. Тому можу вас запевнити, що справу функціонування клубу вже поставлено на справжні професіональні рейки.
Зрештою, про це яскраво свідчить і той факт, що трибуни столичного Палацу спорту на матчах «Сокола» незмінно налічують по 5-6 тисяч глядачів. А ще ми маємо інформацію, що в російських містах найбільше глядачів збирають поєдинки якраз за участю нашої команди!
Отже, віра хокейних уболівальників у «Сокіл» зростає, і ми дійсно налаштовані якомога швидше відродити колишню славу команди, яку в радянські часи недарма називали «грозою авторитетів».

— Чи приклад «Сокола» надихає ентузіастів у регіонах намагатися перейти від любительського розвитку хокею до професіонального?
— Один лише факт: протягом року кількість регіональних відділень Федерації хокею України збільшилася до 24. Ну а будівництво нових льодових арен, при яких обов'язково мають функціонувати місцеві дитячо-юнацькі хокейні школи, безсумнівно дасть поштовх для створення нових професіональних клубів. Згідно з Державною програмою розвитку хокею, до 2012 року в різних містах України планується звести 60 льодових палаців. Отже, це 60 спеціалізованих ДЮСШ. І якщо при цьому створяться хоча би 20 професіональних клубів — це буде грандіозний успіх. Адже матимемо сильний і представницький чемпіонат України, де буде Вища, перша і, ймовірно, друга ліга.

— А де ж знайти стільки кваліфікованих тренерів?
— З цього року при НУФВСУ створено хокейну кафедру. І ті особи з вищою освітою, які колись самі грали в хокей чи займалися спортивними іграми, можуть вступити до цього вузу, і за два роки отримати другу вищу освіту, маючи диплом тренера з хокею.

— Чи можна зробити з усього вищевикладеного висновок, що наступного сезону перед «Соколом» стоятиме завдання боротися за путівку до російської Суперліги?
— Ну, якщо говорити відверто, ми ще не готові грати там. Хоча, і мені приємно це повідомити, наступного сезону абсолютно всі домашні поєдинки «Сокіл» проводитиме у столичному Палаці спорту. Та все ж російська Суперліга — це значно жорсткіші вимоги до багатьох чинників, і значно більший бюджет. До того ж невідомо, яким буде регламент Суперліги у наступному сезоні. Можливо, росіяни принципово не захочуть там бачити представників інших країн. Тож давайте зачекаймо 2-3 місяці, коли рішення з цього та інших важливих питань стануть відомими.

Сергій ДАЦЕНКО, «Спортивна газета»