Чорний «Мерседес»

На сьогодні у вітчизняному футболі їх було сім десятків — більшість представників Країни Пентакампеонів переходили у вищу лігу, ще кілька - в першу. Але завше поява в наших краях бразильця — це надія на запальний футбол із каскадом фінтів, незвичайними трюками та голами, голами, голами... Нині таких гравців ми купуємо за великі гроші, й добра половина з них не виправдовує надій та авансів. А от у середині 90-х до нас прибув хлопець нізвідки, який промайнув метеором, залишивши після себе яскравий слід. Це був Луїс Емерсон — найперший футболіст із Бразилії у нашому чемпіонаті.

За тридев'ять земель

Дев'яності — неймовірні часи «малинових» піджаків та «шестисотих» мерседесів. Тоді швидко робилися кар'єри, і здавалося, що недосяжного не існує. Саме на таких сьомих небесах перебували, напевно, дніпряни. Тоді в їхній клуб прийшов потужний газовий інвестор, і «Дніпро» сягнув небачених висот — вперше дістався до фіналу Кубка України, зібрав досить сильний склад, а в якості тренера запросив справдешнього німця Бернда Штанге, який і розпочав реформувати пострадянський клуб у бік європейського професіоналізму.

Саме в пору керівництва Бернда Штанговича в Дніпропетровськ прибули перші вітчизняні легіонери із дальнього зарубіжжя — спочатку земляк тренера Андреас Зассен на прізвисько «Водка», а за ним — і герой нашої статті. Щоправда, за ним довелося вирушити аж за океан. Ми уже знаємо, що неможливого в ті часи не існувало — отже, команда «Дніпро» вирушила до Бразилії, причому, під назвою «збірна клубів України». Там дніпряни зустрілися зі збірною клубів Бразилії, за потенціалом гідною грати в Лізі чемпіонів: — Діда, Зе Марія, майбутній динамівець Леандро Машаду, майбутні мадридисти Флавіо Консейсао та Савіо... Саме гол останнього, хавбека національної команди Бразилії, вирішив долю зустрічі, але головним для дніпрян підсумком заокеанського вояжу стало поповнення лав — відвідуючи під час зимових зборів матчі різних команд і ліг, тренерський штаб помітив Емерсона й запросив форварда, якому не виповнилося на той час і 23 років, пограти в українській лізі.

Хтозна, що змусило молодого бразильця пристати на цю пропозицію — грошовий бік угоди, авторитетний тренер із Німеччини, де Луїс уже пробував сили й куди хотів повернутися, чи просто бажання змінити обстановку після чергового невдалого півріччя. Але факт лишається фактом — ФК «Дніпро» рекрутував справжнього майстровитого «чарівника м'яча», причому, зробив це першим із усіх вітчизняних клубів. «Динамо», нагадаємо, у ті часи могло мріяти хіба що про кувейтця Насера Саухі...

Як опиняються у «Дніпрі»

Емерсон пройшов у юності досить типовий для бразильського футболіста шлях: вивчивши нашвидкуруч ази гри мільйонів у клубі рідного міста, хлопчина ще тінейджером подався в Європу, в заштатний італійський «Беллінцаго». Ще кілька місяців — варіант із Швейцарією. І... раптовий перехід у «Гамбург». Щоправда, там на 18-річного форварда чекало перше велике розчарування. Сильний клуб із багатою історією, який на той час йшов у середняках, не звик панькатися з дітлахами, тому Луїсу випало лише кілька шансів проявити себе в грі. Він таки забив свій перший «німецький» м'яч і провів кілька зустрічей у першому сезоні, але сподівань не виправдав, засів у запас, а згодом вирушив у нижчоліговий «Тольштайн».

Коли Емерсон збагнув, що в Німеччині йому грати поки зарано, то повернувся додому й, вислухавши варіанти агентів, зважився на найекзотичніший. Японія, «Бельмаре» — по суті, ще одне втрачене півріччя. Тож не дивно, що, отримавши змогу попрацювати під керівництвом німецького тренера в амбітній команді, бразилець не довго вагався й попрямував підкорювати новий чемпіонат.

Від Гамбурга — й до Гамбурга

Він пролетів українським футболом, неначе небом метеор. Кілька тижнів підготовки, дебют 18 березня 1996 року в пам'ятному матчі проти «Шахтаря» (тоді Дніпропетровськ побачив нічию — 2:2), а ще за 10 днів, 28 березня — перший гол, проведений у ворота сильного тоді «Кременя», який щойно отримав солідний донецький десант — Яремченка, Ателькіна та Матвеєва.

Тодішній «Дніпро» — унікальний клуб, аналогів якому не мала, напевно, Україна. Ще за рік до того команда, здавалося, втратила свій хребет — стрижнева четвірка (Беженар, Похлєбаєв, Коновалов, Максимов) разом із наставником Миколою Павловим вирушила в «Динамо», тож замість бажаного чемпіонства дніпрянам дісталися лише бронзові медалі. Далі — прірва? Ні, доля дала клубові новий виток. Очолювана Ігорем Бакаєм корпорація «Республіка» взялася формувати в ньому команду європейського зразка. Для цього в Нюрнберг на чорних мерседесах вирушила ціла делегація керівників «Дніпра». Здивованого Бернда Штанге, екс-тренера національної команди НДР, вони привезли в Дніпропетровськ якраз для виконання високих поставлених завдань.

16 квітня 1995 року німецький тренер, який ще донедавна був спортивним директором «Герти», опинився в «Дніпрі», де потрібно було переінакшувати буквально все — від дисципліни (гравці платили штраф за запізнення або навіть неохайну форму) і до організації побуту (газонокосарки на клубній базі та особлива дієта — це також новація Штанге). Уже за півтора місяці «Дніпро» грав у фіналі Кубка України, й лише виснажлива серія пенальті на Республіканському стадіоні дала змогу виграти трофей «Шахтареві». Тому можна зрозуміти, наскільки принциповим для всіх дніпропетровців став перший матч другого кола 5-го чемпіонату України, в якому вони приймали гірників. І саме в цьому матчі, повторимося, дебютував у нашому футболі Луїс Емерсон — перший бразилець, якого фани відразу ж назвали «Мерседесом».

Штанге, з притаманною йому німецькою делікатністю, бережно й обережно готував теплокровного форварда до засніженого футболу. В матчі проти гірників Луїс відіграв 68 хвилин, у наступних іграх проти запорізького «Металурга» та «Кременя» — лише по тайму. Зате саме в зустрічі з Кременчуком Емерсон відкрив лік забитим м'ячам, після чого «вхолосту» відбігав повні двобої проти «Чорноморця» та «ЦСКА-Борисфена». А тим часом «Дніпро» лихоманило: команда не виграла принциповий матч у «Шахтаря», поступилася в дербі запоріжцям, а вдома зазнала принизливих поразок від «Чорноморця» та вінницької «Ниви». Ось тут на арену й вийшов Емерсон, забиваючи два матчі поспіль важливі переможні м'ячі у ворота СК «Миколаїв» та тернопільської «Ниви». Далі був дубль «Карпатам» і нова двоматчева серія з голами «Таврії» (нічия — 3:3) та «Прикарпаттю» (єдиний і переможний м'яч). Гол франківцям 31 травня став останнім «автографом» Луїса. 9 червня 1996 року він відіграв повний матч у Києві, де «Динамо» каменя на камені не лишило від недавнього конкурента - 5:1. «Дніпро» фінішував третім, кияни знову стали чемпіонами, долю Штанге й «Дніпра» було вирішено.

Уже через кілька тижнів основний склад дніпрян, на чолі з німецьким наставником, у наказному порядку буде переведено в столичний ЦСКА, почнуться дискваліфікації, Бернд залишить Україну, а «Дніпро» спуститься долу, щоб ожити вже в часи Кучеревського. Але Емерсона це все уже не обходить — за півроку він зробив свою бомбардирську справу (7 голів із 65 командних, «Дніпро» — найрезультативніша команда того сезону разом із «Динамо») й поїхав собі далі. Своєї мети він досягнув — за рекомендацією Штанге, Луїс повернувся в Бундеслігу, в Гамбург — щоправда, уже в інший клуб цього міста, «Санкт-Паулі».

Пілігрим

У другій команді Гамбурга Емерсону довіряли й надавали змогу себе проявити. Він чимало грав, у деяких матчах отримував компліменти німецької преси, однак за сезон відзначився лише одним голом. «Санкт-Паулі» йшов на дно й вирішив більше не чекати від бразильця дива. Луїс повернувся на батьківщину, а гамбурзький клуб невдовзі опустився з еліти, а через рік запросив іще одного екс-дніпрянина — хавбека Андрія Полуніна.

Після повернення додому Емерсон здійснив нову спробу підкорити Європу — цього разу перейшов у голландський «Маастріхт». Але після трьох років у Нідерландах форварда все ж знову потягнуло в Німеччину. Цього разу про Бундеслігу не йшлося — його новий клуб, «Юрдінген», виступав у Північній Регіональлізі. І саме там «Остапа понесло» — за неповний сезон Луїс забив 10 голів у 15 зустрічах, і хоча під час наступного півріччя були вже тільки два голи у 18 матчах, цього вистачило, щоб переконати у своїй конкурентоспроможності босів далеких, але багатих ліг.

Катар і Китай, напевно, поліпшили матеріальне становище родини Емерсонів, і 31-річний нападник знову повернувся у Німеччину. Ще б пак — на нього там чекала родина з трьома дітьми, та й власник німецького паспорта з бразильським корінням міг розраховувати на роботу в клубах нижчих ліг. І невдовзі така можливість виникла — тренер берлінського «Уніона», який не так давно грав у фіналі Кубка країни, а в сезоні 2004/2005 опинився у тій же Північній Регіональній лізі, запросив 31-річного бразильця у команду. Двотижневі збори за участю Емерсона переконали Вернера Фойгта підписати контракт. Проте «недовго музика грала». Провівши за «Уніон» лише 5 матчів, Луїс уже за два місяці змушений був шукати нову команду: клуб вирішив розірвати з ним угоду за обопільної згоди, бо Луїс порушив умови договору. Що то було — порушення спортивного режиму, фінансові питання чи ігрова форма — ми не знаємо. Проте футбольному «пілігриму» знову довелося шукати нову команду.

Почалася робота агентів (а Луїс є клієнтом контори «Dорреlраss», послугами якої, за інформацією Трансфермаркту, користуються також гірник Жадсон та низка інших бразильців і німців) і знову довелося подорожувати. За зовсім короткий час ветеран побував у Бразилії, Ізраїлі та Гондурасі, але в підсумку знову повернувся у Німеччину. Цього разу — в зовсім скромний «Гогенвештедт». Там Луїс грає з 2007 року, зодягаючи капітанську пов'язку й виступаючи по всій ширині атаки.

За підрахунками статистиків, упродовж своєї буремної кар'єри Луїс Емерсон Фірміно забив 79 м'ячів у 186 зустрічах, зіграв у 19 клубах 10 різних країн. У Бундеслізі — всього два голи в 27 зустрічах, іще 12 м'ячів у 38 матчах Північної Регіональної Ліги Німеччини. На пам'ять дніпропетровським фанам він залишив сім голів у 14 матчах, але найголовніше — Емерсон став першим бразильським легіонером у чемпіонатах України. Після нього приходили сім десятків «чарівників м'яча». Були серед них і дорожчі, й талановитіші.

Але саме Луїс залишиться в історії нашого футболу як перший «Мерседес», як ознака майбутньої розкоші та марнотратства...


Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»