Старий Оскіл обіграв Вовчанськ

Свого часу він наробив чимало галасу в СНД, у 20-річному віці зігравши в Серії «А» за «Ювентус». Майбутній «ювентіні» народився в Україні, але обрав для міжнародних зустрічей сусідню країну, де зростав і робив перші кроки в футболі.

Шлях на захід через схід

Містечко Вовчанськ Харківської області розташоване зовсім неподалік від кордону з Росією. Власне, звідти ближче до російського обласного центру сусідньої Білгородської області, ніж до Харкова. Саме у Вовчанську народився Віктор Будянський — майбутній «ювентіні» та росіянин. Його батько (до речі, футболіст команд майстрів) повозив родину обома областями. Спершу він виступав за «Маяк» (Харків), а пізніше, коли Віті було три роки, опинився в команді «Металург» з міста Старий Оскіл Білгородської області РРФСР. Хтозна, якби футболіст Ігор Будянський лишився в Україні, можливо, 2004 року саме ми, а не наші сусіди, раділи б своєму хлопцю в Турині...

Але склалося, як склалося. Ігор Петрович Будянський завершив кар'єру й почав працювати тренером дітлахів у ДЮСШ Старого Оскола, саме там, під керівництвом батька, розпочав у сім років свій футбольний шлях його син. Дуже швидко талановитого хлопця помітили й в обласному центрі — він почав грати та тренуватися з білгородським «Салютом». 1999 року, після гри на турнірі в Брянську за «Салют-ЮКОС», Будянського було визнано найкращим напівоборонцем турніру. Напевно, цей успіх не лишився непоміченим — того ж року 15-річний юнак опиняється в російській столиці. Переломним моментом у спортивній долі майбутнього кальчаторе Серії «А» став перехід у відому московську футбольну школу «Академіка», створену Костянтином Сарсанією, яка підготувала чимало збірників різного рівня й мала чималі зв'язки в світовому футболі. Саме звідти хлопця покликали в юніорську збірну Росії (U-16), в складі якої він брав участь у фінальному турнірі чемпіонату Європи 2001 року (там збірна Росії в чвертьфіналі поступилася англійцям).

Можна багато звинувачувати перспективних українських юнаків у тому, що вони їдуть шукати щастя в московських футбольних школах, але заперечити очевидне неможливо — аж до середини минулого десятиліття наші школи значно поступалися у зв'язках та популярності московським, і якщо хтось хотів опинитися в Західній Європі, йому легше було це зробити саме транзитом через Росію. Наші сусіди активно цим користувалися, й саме так вони отримали, приміром, Андрія Демченка, котрий пізніше виграв Суперкубок Європи із «Аяксом» і в найкращі роки не зміг допомогти національній команді України через заграність у російських юнацьких збірних. У тодішній «Академіці», поряд із Будянським, до речі, займалися й майбутні спартаківці Павленко з Данішевським.

От і Будянський, будучи членом московського спортклубу, зміг засвітитися на європейському юнацькому рівні й привернути до себе увагу зарубіжних грандів. Разом із іще одним українцем, талановитим вихованцем чернігівського футболу Сергієм Коваленком, та колегою по «Академіці» Зейтуллаєвим Віктор потрапив у клубну піраміду самого туринського «Ювентуса».

Поряд з кумирами дитинства

Усе це здавалося казкою: Зидан, Дель П'єро та інші туринські зірки тренувалися з ними на одних полях. Люди, в яких кожен хлопчак мріяв би взяти автограф, інколи ставали й партнерами на тренуваннях. Уже на другий сезон перебування в Турині, 2002/2003, Будянського включили в першу команду «Юве». У кількох матчах він навіть потрапляв у заявку основної команди, а на тренуваннях своєрідне шефство над молодим півзахисником взяв сам Алессандро Дель П'єро.

2004-й 20-річний хавбек почав у запасі основної команди. Півроку він тренувався з першим складом, а 2 травня 2004 року нарешті дебютував у Серії «А» в матчі проти «Перуджі». Після того він ще раз вийде в складі туринців, візьме участь в кубковій кампанії, яку «Юве» програє в фіналі, й по завершенні казкового для себе чемпіонату йде в оренду в «Реджину». Команда за підсумками сезону посідає непогане, як для себе, 13-е місце, але Будянський не може зарахувати той чемпіонат собі в актив — зазнавши травми коліна, він випав з основної обойми і за весь сезон зіграв усього два матчі.

Шкодуючи про класний шанс проявити себе, Віктор досить несподівано отримує ще одну нагоду. Команда Серії «В», «Авелліно», пам'ятаючи успішну співпрацю з білорусом Кутузовим, запрошує до себе молодого туринського хавбека. Спроба №2 виявилася вдалою, і Будянський, вперше у своїй кар'єрі, проводить повний сезон в основі. Попри хорошу гру свого дебютанта, «Авелліно» посідає 19-е місце, й у матчі за право залишитися в Серії «В» поступається команді «Альбінолеффе». Але Будянського це вже не хвилює — в його клубі починається «Моджи-гейт». Зірки розбігаються з «Юве», як пацюки з тонучого корабля, команду витурюють із елітної ліги...

Але навіть у цій ситуації Віктору не вдається заграти в «Ювентусі». «Стара синьйора» котиться в Серію «В», а 22-річного опорника посилають в оренду в Серію «А». Здавалося б, підвищення. Але молодому футболісту радше довелося шкодувати про втрачений шанс стати частиною історичного відродження великого клубу. Сезон у «Асколі» Будянський проводить рівно й переконливо. Забиває рекордні для себе три м'ячі, набирає 10 жовтих карток, але його команда «впевнено» йде на дно Серії «А». «Я все одно старався проводити кожну гру на максимально високому рівні, — сказав про той період Будянський. — Молодому футболісту важливо звернути на себе увагу фахівців або скаутів із більших команд». Хоча в підсумку команда вилетить із передостаннього місця, Будянський знову виходить із сезону переможцем: його помічають не лише клуби головної італійської ліги, а й тренерський штаб національної команди Росії.

Росіянин

Щойно очоливши російську збірну, Гус Хіддінк одразу ж зробив міні-революцію в усіх сферах її роботи. Про тактичні та методичні новації хай говорять футболісти, але навіть «неозброєним оком» було помітно, що голландець радикально змінив вектор пошуку кандидатів до національної команди. Саме завдяки тому, що новий наставник був позбавлений стереотипного погляду й лишався незаангажованим щодо інтересів котрогось із грандів, такі футболісти, як Будянський, отримали шанс спробувати свої сили в головній команді країни. Звісно, дехто із запрошуваних у збірній так і не зачепився (така доля спіткала все-таки й нашого героя), але така вже справа селекції — із знайдених серед десятків кандидатів хлопців «Святий Гус» зліпив команду, яка вистрілила на зелених полях «альпійського» Євро.

Але до того збірній Хіддінка лишалося пройти неабиякий шлях. 18 травня 2007 року Гус оголосив склад на важливі матчі відбору проти Андорри та Хорватії, й серед збірників несподівано з'явилося ім'я Віктора Будянського. 2 червня 2007 року в пітерському матчі проти Андорри росіяни здобули переконливу перемогу — 4:0, а представник аутсайдера Серії «А» вийшов на поле на 57-й хвилині. Через кілька днів, 6 червня, Будянський на виїзді проти хорватів уперше вийшов на поле в основному складі національної команди. У тому матчі з одними з головних конкурентів за вихід на Євро в росіян далеко не все клеїлося. У підсумку зустріч завершилася нульовою нічиєю, а Віктора ще у перерві Гус Хідцінк замінив. На той час у росіян були два висококласні опорники — ветеран Смертін та молодший Алдонін, Хіддінк залучив Семака, на підході був і Зирянов, який уже починав із «Зенітом» забігати до вершин.

Після того Будянського не викликали у збірну Росії. Зате він уже володів достатньою репутацією як в італійському, так і в російському футболі. По завершенні багатостраждального для «Асколі» сезону Віктора придбав у «Юве» інший клуб Серії «А» — «Удінезе», який хотів бачити його в своєму складі ще 2004 року, але цього разу спроба була невдалою. «Маленький Недвед» за півроку в Удіне взяв участь тільки в одному матчі чемпіонату, двічі зігравши в Кубку Італії, й удінський чорно-білий клуб наслідував приклад туринських колег, почавши посилати Будянського по орендах.

Будянський на час, коли переходив у клуб із Удіне, перебував у спільній власності відразу двох клубів: «Юве» та «Асколі». За його перехід заплатили 3 мільйони євро, підписавши контракт, розрахований до 2011 року. Зважаючи на те, що уже після першого півріччя в «Удінезе» Віктора списали з рахунків, йому належить ще довго мандрувати орендами.

В «Удінезе» в нього й починалося все невдало. Ще на передсезонних спарингах Віктор травмувався й вибув на кілька тижнів. А повернувшись у склад, він зіграв у провальному для команди матчі проти «Наполі». Його замінили після першого тайму, коли рахунок був 0:2, а до кінця зустрічі в удінських воротах побували ще три сухі м'ячі. З того часу ігровою практикою для Будянського стали матчі Кубка, і до кінця 2007 року стало очевидно, що доведеться міняти команду. Спершу говорили про «Мантову» та «К'єво», але в підсумку Віктор опинився у тій же Серії «В», але в «Лечче». Після цього, в принципі, можна було ставити хрест на мріях про Євро-2008. Хоча напівоборонець і провів у жовто-червоній футболці переконливі півроку, допомігши команді піднятися у вищу лігу, хто взяв би на континентальний турнір представника нижчих дивізіонів? Наступний чемпіонат Будянський та «Лечче» почали в Серії «А», однак на вищому рівні російський українець загубився (після розтягнення м'яза Віктор випав із планів нового тренера) й вкотре змушений був вирушати в оренду.

Під крильце до Сарсанії

Коли 10 років тому юний староосколець переходив у московську «Академіку», все здавалося новим і незвіданим. Йому серйозно допомагав засновник «Академіки», на той час — футбольний агент Костянтин Сарсанія, завдяки якому хлопець пристосувався до столичного життя, опинився у збірній, а згодом і став у один ряд із туринськими небожителями.

Через 10 років, коли, потріпаний італійським футболом, Будянський став зайвим і в «Лечче», і в «Удінезе», той самий Костянтин Сергійович повернув гравця у Росію. Але не в «Спартак», про який з дитинства мріяв Будянський, а в підмосковні «Хімки». Щоправда, його нова команда на той час аж ніяк не мала вигляду хлопчика для биття, яким вона стала під кінець сезону. Будянський, який в січні минулого, 2009 року прибув у «Хімки» із іще одним представником удінського клубу, молодим французьким форвардом Альбаном Одза, застав у підмосковній команді навіть свого спартаківського кумира Єгора Титова.

За порадою батька, Будянський вирішив отримати в «Хімках» щонайбільше ігрової практики. Він навіть солідно втратив у зарплаті порівняно з «Лечче», де, як пише преса, ще в часи Серії «В», отримував 300-400 тисяч євро на рік. Попервах практики справді вистачало, а оцінки Сарсанії були винятково позитивними. Дебютувавши в новій команді 14 березня в зустрічі з московським «Локомотивом» (0:0), аж до травня Віктор грав матчі «від дзвінка до дзвінка». Буря грянула 3 травня, коли Сарсанія вперше замінив Будянського на 83-й хвилині домашнього матчу з іншим аутсайдером, «Кубанню». Зустріч завершилася нічиєю — 2:2, а після матчу розгніваний наставник підмосковного клубу через пресу заявив, що вкотре лишився розчарованим рівнем гри «італійця». Надалі Віктор двічі виходив на заміну в зустрічах проти нальчицького «Спартака» та «Терека», а 13 червня в матчі проти улюбленого «Спартака» востаннє ввійшов у заявку «Хімок», так і не зігравши в тій зустрічі жодної хвилини.

На початку липня Сарсанія оголосив, що «Хімки» відмовляються від послуг Будянського. Підмосковна команда, щоправда, остаточно відзаявила 25-річного хавбека аж 21 жовтня. Увесь цей час, аж із 23 травня 2009 року, Віктор не мав ігрової практики, підтримуючи форму вдома, в старооскольській ДЮСШ під керівництвом батька. Наприкінці року Будянський вирушив до Удіне, де саме змінився тренер, однак італійці вирішили знову відправити Віктора в Серію «В». Ймовірно, цього разу гравець, який провів по два матчі в «Юве» та національній збірній Росії, опиниться у «Трієстині».

Нова діаспора та чорна смуга

Кар'єра Віктора Будянського останнім часом пішла по спадаючій, але це не заперечує того факту, що хлопця свого часу вважали одним з найперспективніших у прімавері «Юве», грав у Серії «А» та зодягав футболку національної збірної Росії. На відміну від «росіян» початку 90-х — Цимбаларя, Никифорова, Онопка, Канчельскіса та інших, Віктор виріс та почав грати в футбол саме в Росії, тому з нашого боку не може бути питань, чому уродженець Вовчанська обрав триколор, а не тризуб.

За біляву чуприну та позицію в півзахисті Будянського називали «Маленьким Недведом», однак досягнути висот чеха йому поки що не вдалося. Виступаючи у складі «Асколі» проти «Мілана» на «Сан-Сіро», він навіть здобув звання «Гравця матчу». Однак поряд з успіхами в його кар'єрі незмінно йшли болісні падіння. Свого часу, коли Віктор, не зігравши жодного матчу в чемпіонаті Росії, одягнув футболку збірної, говорили, що ним цікавляться ЦСКА, «Рубін» та московський «Спартак». Тоді Віктор вирішив перебратися до «Удінезе», й, судячи зі всього, помилився. Другою невдачею виявився перехід до Сарсанії в «Хімки» — замість гранда а ля «Спартак», «італієць» опинився в аутсайдері чемпіонату.

Нині для футболіста, якому 12 січня виповнилося 26 років, нема іншого шляху, окрім як угору. Півроку він провів удома, вперше за довгий час відпочивши й набравшись сил. А далі — штурм. В Удіне на нього, судячи зі всього, не розраховують — в команді зайняті всі його улюблені позиції та номери, а вибиратися з Серії «В» в еліту «Маленькому Недведу» вдавалося не раз.

Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»