ХАРЛАН: «Даішники мене зупиняють лише з цікавості»

Про таких, як Ольга Харлан, у радянські часи казали: «Комсомолка, активістка, та ще й красуня!». Вона на диво комунікабельна; їй невідомий страх більшості професійних спортсменів перед телекамерами і каверзними запитаннями журналістів. Оля охоче відповідає на будь-які питання, жартує і сама сміється з вдалих жартів. А ще олімпійська чемпіонка і одна з найсильніших фехтувальниць світу є невичерпним джерелом гарного настрою і простої, у чомусь ще дитячої, радості.

– Ваше командне олімпійське «золото» потім назвали найкрасивішою українською перемогою у Пекіні...
– Було важко не тільки морально, а й фізично. Ми вирвали перемогу у китаянок, які були більші від нас за «габаритами» й користувалися шаленою підтримкою глядачів. Але все ж таки ми взяли їх! Із китаянками фехтуємо давно і знаємо всі їхні слабкі сторони. Вони фехтують, як роботи, як машини. А ми тоді просто розслабилися і фехтували у своє задоволення.

– Що найбільше запам’яталося на Олімпіаді?
– Крім золотої медалі? Те, як нас приймали, як вшановували. Повели в Український дім, пригостили вечерею. Загалом, після Олімпіади моє життя круто змінилося, як і ставлення до нашої команди – як у світі спорту, так і в побуті. У нас з’явилися квартири – від міської влади мого рідного Миколаєва. За мою, щоправда, довелося поборотися: усі дівчата вже отримали квартири, а я все чекала і чекала... Ну і грошей, самі розумієте, додалося.

– Може, познайомилися в Олімпійському селищі з якимось молодим спортсменом, який звернув увагу не на вашу золоту медаль, а на ваше золоте волосся?
– Та мені там не до знайомств було. До виступу не хочеться ні про що таке думати. А після виступу я страшенно хотіла якнайшвидше повернутися додому...

– Мабуть, у кожному інтерв’ю вас питають про ту скандальну фотосесію для чоловічого журналу XXL. Після неї ви нібито сказали: «Це вперше і востаннє»... Що не сподобалося?
– Та взагалі-то все сподобалося, крім реакції оточуючих. Адже в тих фотографіях не було жодної відвертої еротики. Ми не були голими! Я просто не зрозуміла, що такого я зробила? Чому здійнявся такий галас? Мої батьки були не проти. Але журналісти та чиновники нас розкритикували. Мій молодий чоловік теж був не в захваті. А у блогах писали, що працівники СБУ не можуть собі такого дозволяти... Думаю, якби фото вийшли стриманішими, їх би навіть не зауважили.

– У СБУ вас на килим не викликали?
– Ні. Там відреагували абсолютно адекватно. Я вже давно виступаю за Службу безпеки. Після четвертого курсу можу навіть претендувати на звання. Але поки що я тільки на третьому – Миколаївського кораблебудівного інституту. Навчаюся за спеціальністю «Олімпійський і професійний спорт».

– Моделлю працювати було важко?
– Фехтувати, безумовно, легше, ніж годинами стояти без руху на підборах, дивитися у камеру й усміхатися. Особливо якщо врахувати, що я не люблю фотографуватися. Нас мордували сім годин і не заплатили за це ні копійки. Можу точно сказати, що після завершення спортивної кар’єри моделлю я працювати не буду. І тренерська робота мене не особливо вабить – може, з віком це пройде... Але поки розраховую тренуватися, поїхати на наступну Олімпіаду, виграти, звичайно ж!

– Машину з іменними номерами водите як блондинка з анекдотів чи по-чоловічому? Педалі не плутаєте?
– Так їх там усього дві! Мій тато двадцять п’ять років за кермом, а мене почав вчити керувати автомобілем, коли мені виповнилося п’ятнадцять. Так що стаж у мене є. До того ж при керуванні машиною мені допомагає реакція фехтувальниці. Авто мені подарував президент Федерації фехтування України та голова компанії «Ілта» Сергій Міщенко. Він усім дівчатам нашої збірної подарував однакові машинки, тільки різних кольорів, з олімпійськими кільцями на дверях та на капоті. Мені дісталася червона, і вона мені страшенно подобається! Така швидка, в’юнка! Мене тепер у Миколаєві всі впізнають за цією машинкою. А даішники якщо і зупиняють, то хіба з цікавості.

– Вас часто впізнають на вулиці?
– Ну, якщо б я йшла у масці та з шаблею, може, хтось би і впізнав (сміється).

– Як відпочиваєте після тренувань?
– Добре! (Сміється). Була якось у нічному клубі – після перемоги на Олімпіаді. Але більше люблю ходити у кіно.

– Спортивна напруга, високі навантаження... Важко залишатися жіночною?
– Ні. На фехтувальній доріжці я одна, а у житті – зовсім інша. Ось Галя Пундик з нашої збірної – дуже тендітна дівчина, але теж – олімпійська чемпіонка. Я навіть іноді люблю бути слабкою – але тільки у відповідних ситуаціях! Ви ж мене розумієте?

– Чи не заважає спорт особистому життю?
– А як ви думаєте?! Звичайно ж, заважає! Мене часто не буває вдома, і взагалі... Але ми з моїм хлопцем все одно тримаємося одне одного. Зустрічаємося з ним уже три роки. Він теж спортсмен, щоправда, у минулому – займався кікбоксингом... І все-таки спорт і особисте життя можна суміщати. В Італії є п’ятикратна олімпійська чемпіонка, рапіристка Валентина Вецаллі. Їй вже під сорок. Вона народила дитину, через два місяці вийшла на доріжку і виграла чемпіонат світу. Або візьміть нашу Іру Мерлені. Між двома Олімпіадами встигла народити дитину. І нічого: дві Олімпіади – дві медалі.

– Які якості цінуєш у чоловіках?
– Перш за все силу і мужність. А ще чоловік має кохати дівчину, догоджати їй. Не кажу, що носити її на руках, але все-таки повинен виявляти свою увагу, дарувати квіти...

– Чи знайомі ви з іншими олімпійцями?
– Подкопаєва нагороджувала мене, Клочкову я бачила тільки мигцем.... А чемпіонів і призерів пекінської Олімпіади знаю добре. Це і Анна Безсонова, і Ілля Кваша, і Роман Гонтюк, і Василь Ломаченко. Ми всі на Олімпіаді здружилися. З Васею Ломаченком ми навіть «У контакті» листуємося.

– Про що мріє дев’ятнадцятирічна чемпіонка?
– Про ще одну олімпійську медаль, про великий-великий будинок і про великого собаку. Може, це буде білий лабрадор. Але щоб прийти до сімейного затишку, мені ще треба багато виступати, захищаючи свій титул. А суперниці робитимуть усе можливе, щоб обіграти олімпійську чемпіонку...

Довідка
Ольга Харлан народилася 4 вересня 1990 року в Миколаєві. На Олімпійських іграх у Пекіні в 2008 році у командному виступі проти китайських спортсменок Ольга внесла перелом у хід зустрічі, зробивши вісім точних уколів поспіль. Це принесло Україні перше олімпійське «золото» Пекіна. Найкраща спортсменка 2009 року. Цього сезону Ольга має кілька перемог на етапах Кубка світу.

Дмитро СИНЯК, Високий Замок