Прізвисько «Український тигр» отримав за агресивність у бою

Напівважка вагова категорія (до 79,4 кг) є однією з найбільш перспективних для українського професіонального боксу. Крім того, що лідери цього дивізіону переважно вже в «передпенсійному» віці – Антоніо Тарвер, Рой Джонс і Глен Джонсон (по 39 років), Джо Кальзаге (36), Бернард Хопкінс (43), Жолт Ердей (скоро 34), – то ще й наші «напівтяжі» останнім часом суттєво додали. Так, Юрій Бараш’ян із Феодосії на початку липня позмагається за вакантний пояс WBA з аргентинцем Хуго Гараєм. Вінничанин В’ячеслав Узєлков посідає шосте місце за цією ж версією WBA.

А 10 травня до провідної когорти долучився ще один наш земляк – Сергій Демченко. У своєму 13-му поєдинку 28-річний уродженець Сум, який нині мешкає у столиці Італії Римі, виборов титул інтерконтинентального чемпіона світу за версією IBF. Причому зробив це в Белграді (Сербія), нокаутувавши в четвертому раунді місцевого героя Драго Янусевіча. Після цієї звитяги «Український тигр» (прізвисько Демченка) має потрапити до 15 найсильніших рейтингу IBF, а отже, наблизиться до втілення своєї спортивної мрії – здобути пас чемпіона світу за однією з провідних версій.

– До бою із сербом Драго Янусевічем знав, що можу виграти лише нокаутом, – розпочав Сергій. – Три раунди вивчав свого суперника, а в четвертому відправив його в нокаут. Він не зміг піднятися після мого правого прямого. А взагалі-то Янусевіч виявився доволі міцним хлопцем. Приємно, що мене прийшов підтримати посол України в Сербії. Та й українських уболівальників було чимало.

– Знаю, що до переходу в професіональний бокс ти займався кікбоксингом...
– Точно. Але починав займатися саме боксом. Потім почалася мода на кікбоксинг. Вона багатьох затягнула, в тому числі й мене. Найбільше досягнення в кікбоксингу – титул чемпіона Європи серед професіоналів. До речі, боксував тоді зі зламаним ребром. У кікбоксингу досягнув, чого хотів, і повернувся в бокс. Уже в Італії провів 11 боїв у любительському боксі. У всіх здобув перемоги нокаутом. Після цього 2004 року перейшов у професіонали. Виступаю за римський клуб «Буччіоні Боксінг Тім».

– Коли переїхав в Італію?
– 2001 року. Мені завжди подобалась історія Древнього Риму, тож після закінчення Сумського педагогічного університету імені А. Макаренка (факультет фізичного виховання) подарував собі путівку в Рим. Через десять днів у мене вкрали паспорт, і я виявився нікому не потрібним у чужій країні. В українському посольстві мені, як і багатьом іншим нашим землякам, ніяк не допомогли. Сподіваюся, може, хоч тепер щось змінилося. Словом, залишився наодинці зі своїми проблемами, мусив починати все з нуля. Маю на увазі те, що в Україні в мене був закладений певний життєвий фундамент (університет тощо), а там не було нічого.

– 2006 року ти боксував за пояс чемпіона світу серед молоді за версією IBF проти італійця Мухамеда Алі Ндіайє. У третьому раунді відправив суперника в нокдаун, він був на межі нокауту. Чому програв той бій (за очками в десяти раундах)?
– Той поєдинок за правилами IBF мав завершитись у третьому раунді. Насправді тоді в одному раунді (третьому) Ндіайє був у нокдауні та стоячому нокауті. Словом, зовнішні обставини були такими, що я не повинен був виграти.

– На профі-рингу ти виступаєш під прізвиськом «Український тигр»...
– Його дали вболівальники за агресивність у бою. До речі, на мої поєдинки приходить багато фанатів – й італійці, й українці. Уболівають по-справжньому, що дуже приємно.

– У твоїй ваговій категорії успішно виступають Юрій Бараш’ян і В’ячеслав Узєлков. Чи знайомий із ними?
– Бараш’яна знаю ще з кікбоксингу, хороший хлопець. А з Узєлковим не доводилося бачитися. Ці хлопці мають ту саму мету, що і я – стати чемпіонами світу. А переможе сильніший.

– Чи знайомий із кимсь із відомих італійських боксерів-професіоналів?
– Так. Я був спаринг-партнером Сільвіо Бранко, коли він став чемпіоном світу за версією WBA (жовтень 2003 року). Часто з ним тренуюся. Попри те, що зараз йому 41 рік, він посідає другу сходинку в рейтингу WBC. Знайомий також із Вінченцо Кантаторе, який торік здобув пояс чемпіона Європи (EBU) в крузервейті (до 90,7 кг) у поєдинку з українцем Олександром Гуровим. Знаю й багатьох інших відомих боксерів.

– Як тобі зараз живеться в Італії?
– Не жаліюся. Мешкаю у приватному будинку. Їжджу автомобілем Infiniti FX45.

– Сергію, чи доводилося бувати у Львові?
– Так, боксував 1997 року у Львівському цирку. Місто прекрасне, залишило найкращі враження. За першої-ліпшої нагоди обов’язково приїду в другу столицю України.

Василь Танкевич

Львівська Газета