Рівненському футзальному клубу – 20 років

31 березня 1993 року колектив під назвою «Случ» провів свій перший поєдинок, яким став матч Кубка України у Славуті проти місцевого клубу. Восени рівняни стартували в чемпіонаті першої ліги. А незабаром «Случ» підвищився у класі і двічі посідав четверте місце у вищій лізі. Весною 2000 року команда «Случ» припинила своє існування, але Рівне не залишилося без футзалу. Уже восени в першій футзальній лізі розпочав свої виступи МФК «Рівне». Згодом і цей колектив виборов право виступати серед найсильніших команд України, але через фінансові проблеми рівнянам не вдалося надовго затриматися в когорті найсильніших. І все-таки через три роки Рівне відновило свою участь серед вищолігових команд. Сталося це в 2010 році після об'єднання вищолігового львівського «Кардиналу» з першоліговим МФК «Рівне». Нова назва клубу – МФК «Кардинал-Рівне». Головним досягненням цього колективу став вихід до фіналу Кубку України. Як бачимо, протягом цих двадцяти років рівненські міні-футболісти не пропустили жодного сезону. Таким досягненням навряд чи можуть похвалитися більшість футзальних клубів України.

Минулого тижня відбулося святкування двадцятиріччя рівненського футзалу, яке розпочалося з дитячого футзального турніру. Участь у змаганнях взяли чотири команди - ДЮСШ-Верес-2000, ДЮСШ-Верес-2001, ОДЮСШ та ДЮСШ-4. Переможцем турніру, присвяченого 20-річчю футзалу Рівненщини, і володарем кубку стала дитяча команда ДЮСШ-Верес-2000 на чолі з тренером Сергієм Дьомушкіним. Перемога у фіналі вихованців Сергія Дьомушкіна над однолітками із ДЮСШ-4 (тренер Вадим Басюк) не була випадковою, вона стала своєрідним подарунком своєму наставнику, який 4 квітня відсвяткував свій День народження.

Продовжили святкування 20-річчя товариським матчем між ветеранами Рівного та Києва. Гра між збірною ветеранів «Случа» і МФК «Рівне» проти київського клубу «Адамас» завершилася бойовою нічиєю – 3:3. Серед учасників гри було багато відомих та титулованих футболістів. Серед яких майстри спорту міжнародного класу, чемпіони та володарі Кубку України. Захищав кольори рівненської команди і нинішній президент МФК «Кардинал-Рівне» Володимир Валявка. Ось хто вийшов на майданчик у складі ветеранських команд:

«Случ-МФК Рівне»: Руслан Ястремський, Микола Кулініч, Віталій Засморжук, Юрій Баховський, Ігор Коцюк, Віктор Максимчук, Олександр Ганіченко, Андрій Ганіченко, Андрій Федорчук, Роман Волох, Федір Мельничук, Сергій Щубак, Валерій Шипуков, Віталій Шевчук, Володимир Валявка. Президент: Володимир Валявка. Тренер: Дмитро Крупнов.

«Адамас»: Микола Давиденко, Віктор Давиденко, Сергій Гроховецький, Сергій Кравцов, Олег Сафронов, Віталій Соколов, В'ячеслав Листопад, Євген Струтинський, Руслан Хоботов, Олександр Загоруйченко, Віталій Брунько, Валерій Директоренко. Президент: Андрій Голякевич. Тренер: В’ячеслав Шиденко.

Цікаво, що ці команди 26 вересня 1993 року одночасно дебютували в першій лізі чемпіонату України матчем у Києві. Тоді гості виявилися сильнішими. Рівненський «Случ» переміг в Києві з рахунком – 4:2. Згодом кияни змінили назву на «Кий-Політехнік» найвищим досягненням якого був вихід до чвертьфіналу кубка України з футзалу в сезонах 1994-1995, 1995-1996 і 2005-2006 рр. і 8 місце в вищій лізі в сезоні 1995-1996 рр. Після чотирьох сезонів у когорті найсильніших, через фінансову скруту киянам довелося завершити виступи. Проте пауза була не надто довгою, вже у 7 чемпіонаті України серед команд першої ліги з’явилася команда під назвою «Корпія-Політех». А вже наступного сезону 2000-2001 років команда повернула право виступів серед найсильніших команд. Згодом вона змінила назву на «Кий-Уніспорт» і в сезоні 2005-2006 рр., посівши 2 місце в західній зоні першої ліги і 6-е у фінальній пульці, поновила виступи у вищій лізі. Чергове повернення команди до першої ліги відбулося після сезону 2006-2007 років. Останні два сезони київська команда вже з назвою «Київ-НПУ» виступає серед команд першої ліги. І хоча київський клуб зірок з неба не хапав, але його вихованці можуть похвалитися своїми успіхами, виступаючи за інші клуби і команди. Так Віталій Брунько був бронзовим призером чемпіонату світу, чемпіоном і срібним призером чемпіонату України в складі донецького «Шахтаря». Микола Давиденко чемпіоном і срібним призером у складі ФК «ІнтерКрАЗ». Ігор та В’ячеслав Листопад були чемпіонами України в складі ФК «Будстар». Два Сергії Шевченко і Чепорнюк – срібні призери і володарі Кубку України в складі ФК «ІнтерКрАЗ».

Але повернемося від історії команди суперниці до наших реалій. Як і очікувалося, гра ветеранів була більш схожою на шоу, аніж на двобій запеклих суперників, хоча часом дехто з опонентів і забував про це. Тоді на майданчику точилася справжня чоловіча боротьба. Команди зіграли два тайми по 20 хвилин «брудного» часу.

Рахунок у матчі відкрили рівняни. Спочатку відзначився Федір Мельничук, а вже за кілька хвилин Андрій Федорчук подвоїв його. Після цього кияни посилили тиск на ворота господарів-ювілярів, двічі поспіль вони перевіряли на міцність спочатку ліву, а потім і праву стійки воріт Руслана Ястремського. А вже згодом їхні старання таки увінчалися успіхом. Євгену Струтинському вдалося скоротити відставання до мінімуму – 1:2, а до закінчення першого тайму в одній із атак «Адамасу» голкіпер рівнян Руслан Ястремський став автором голу у власні ворота. Перший тайм так і не виявив переможця – 2:2.

Після перерви киянам досить швидко вдалося вийти вперед. Але знову автором голу став не гравець «Адамасу», а представник господарів, у минулому гравець «Случа», а згодом головний тренер МФК «Рівне» і МФК «Кардинал-Рівне» Юрій Баховський. Такому яскравому за виконанням голу міг би позаздрити будь-який бомбардир. Звичайно, шкода, що м’яч влетів не у чужі, а у свої ворота. Після пропущеного голу рівняни, намагаючись змінити рахунок, надовго притисли гостей до їхніх воріт. Кияни лише зрідка відповідали контратаками. А коли до закінчення гри залишалися лічені хвилини, Роман Волох вийшов замість Руслана Ястремського в ролі п’ятого польового. Довгий час м’яч вперто не бажав йти у ворота «Адамасу», і все ж таки, буквально перед самим фінальним свистком, Роман Волох провів гол у ворота «Адамасу». Майже одразу після цього прозвучав фінальний свисток арбітра, який зафіксував бойову нічию – 3:3. І справді в цьому матчі не було ні переможців, ні переможених. Перемогла нев’януча ветеранська дружба. Усі учасники матчу отримали на згадку пам’ятні подарунки та дипломи. Окрім того, Михайла Онищука було відмічено, як відданого вболівальника з футзалу, який протягом 20 років не пропустив жодного матчу.

Один із організаторів та засновників київської команди, учасник матчу в складі гостей Сергій Кравцов:

- Взагалі я в футзал закохався ще з 1992 року, коли мені вдалося подивитися уривки матчів збірної, здається СНГ, на чемпіонаті світу цього ж року в Гонконзі. Наша збірна грала з іспанцями і я, в хорошому розумінні, просто був шокований від побаченого. А згодом, в перерві одного із матчів, ми побачили, як Геннадій Анатолійович Лисенчук виступав і пропонував новий вид спорту.

У нас при інституті електрозварки імені Патона була команда. Андрій Антонович Голякевич і я там працювали. Згодом у нас з’явилася ідея заявитися в Кубку України з футзалу. Обійшли друзів, знайшли спонсорів, тоді вже при інституті працювали малі підприємства, нам виділили кошти, і ми поїхали в Чернівці на першу офіційну гру. А восени вирішили створити повноцінну команду.

З часу першої зустрічі між нашими командами зав’язались справжні дружні стосунки. Тому ми одразу відгукнулися на пропозицію організаторів приїхати в Рівне і зіграти в цьому залі з рівненськими ветеранами. У багатьох із нас із цим залом пов’язано багато спогадів. Особливо згадуємо гру здається 1996 року в Рівному, коли ми програвали 2:5 після першого тайму, але все ж таки здобули загальну перемогу з рахунком 7:6.

Сьогодні за «Адамас» грали більшість із тих, хто коли-небудь грав за цю команду. Так п’ятеро грали ще з самого першого сезону. Стартовий склад нашої команди, який сьогодні вийшов на майданчик, це якраз ті люди, які грали в першому матчі з «Случем» у далекому 1993 році. Це я, Сергій Гроховецький, Віталій Соколов і Євген Струтинський. Якраз ці люди виходили на першу офіційну гру.

У рівненському залі завжди була дуже чудова атмосфера, багато вболівальників і завжди було приємно грати. Ось і сьогодні було дуже привітно, чудово грати, зустріти старих друзів. Когось бачиш частіше, когось навпаки – рідше. Взагалі, я сьогодні отримав велике задоволення. Можу порівняти, я нещодавно був одним із організаторів матчу серед ветеранів Україна – Росія, так ось, тоді теж була така ж сама приємна атмосфера. Дай Бог, вашому і нашому футзалу подальшого процвітання, щоб ці команди в майбутньому займали передові позиції в Екстра-лізі і одночасно виховували гідну зміну – талановитих майстрів футзального м’яча.

Директор Рівненського ДЮСШ№4, в минулому гравець та граючий тренер «Случа», головний тренер МФК «Рівне», учасник матчу, Віталій Засморжук:

- Найкращі досягнення з командою «Случ» - двічі четверті в вищій лізі чемпіонату України і двічі півфіналісти Кубку України. Якщо згадати історію, то особисто з моєю участю перший футзальний матч відбувся ще за Радянського Союзу в 1989 році, тоді газета «Комсомольська правда» проводила турнір з міні-футболу, і ми грали у відбіркових матчах у Запоріжжі. А фінальну частину, граючи за домобудівний комбінат, проводили у Хасавюрті в Дагестані. О це можна сказати були перші матчі рівненської команди. Потім в 1991 році рівненська команда приймала участь в турнірі в Кишиневі на приз компанії «Агроімпекс». Ці матчі, якраз і можна назвати першими кроками рівненського футзалу. А ось перший офіційний матч ми зіграли справді на Кубок України 31 березня 1993 року.

Думаю, що багато колег мене підтримають, якщо я виділю, як найцікавішу гру, яка відбулася в 1996 році з непереможною командою «Механізатор» (Дніпропетровськ). «Механізатор» протягом багатьох років не програвав жодної гри, і лише в тому році в Рівному програв вперше. На той час я був чи гравцем, чи граючим тренером рівненського «Случа», це не настільки важливо, але та гра запам’яталася всім. Було ще багато приємних перемог над призерами чемпіонатів України, чемпіонами, проте були і прикрі поразки, але це все вже стало історією.

Готуючись до святкування, у нас сам собою виник такий собі організаційний комітет у складі: віце-президента клубу «Кардинал-Рівне» Михайла Кондратюка, Юрія Веремчука, Ігоря Федорчука і мене. Чому ми саме обрали ветеранів Києва? Перш за все тому, що якраз із ними свій перший матч у чемпіонаті України провів рівненський «Случ». У нас із ними протягом цих 20 років було досить багато цікавих матчів, тому що вони теж приймають участь в усіх чемпіонатах України. І так ми стали друзями суперниками. Ви бачили, що в сьогоднішній грі вже не ті рухи, а ось щодо емоцій, то вони, звичайно били через край. Всі отримали задоволення і хотів би побажати всім вболівальникам і нам - зустріти ще й 25-річчя рівненського клубу.

Учасник матчу у складі рівненської команди Віталій Шевчук:

- Матч просто супер! Ця гра відбулася завдячуючи Віталію Засморжуку і іншим організаторам святкування. 20 років виповнилося обом клубам і це було справді гарно організувати таку зустріч старих непримиренних суперників. Зустрілися ветерани рівненського і київського футзалу, які грали на високому рівні. Ще раз повторюся – це був дуже чудовий матч. Організатори – молодці!

Учасник матчу у складі рівненської команди Андрій Федорчук:

- Добре, що ще за нас згадують. Ми починали в цьому місті, ми продовжуємо грати на ветеранському рівні. Сподіваємося, що така співпраця і надалі продовжуватиметься, і це йтиме лише на користь футзалу.

На завершення святкування МФК «Кардинал-Рівне» порадував вболівальників чудовою перемогою над одним із суперників в боротьбі за місце в чільному квартеті, здолавши «Єнакієвець» - 6:1 рівняни ще не втратили надії взяти участь у плей-офф і поборотися за медалі чемпіонату.

А закінчилося святкування традиційним, так званим, третім таймом, під час якого учасники згадували минуле, обмінювалися спогадами. Звичайно, свято не могло охопити всіх причетних до 20-річної історії футзалу Рівненщини, але організатори намагалися по максимуму згадати тих, хто доклав зусиль у становленні і процвітанні цього виду спорту на теренах нашого краю.

Все має свій початок і своє завершення. Вичерпалася і програма святкування, учасники і запрошені залишилися задоволеними від отриманих вражень  і висловили сподівання, що це не остання зустріч, адже такі заходи необхідно проводити частіше. Між іншим, рівненські і київські ветерани футзалу попередньо домовилися про гру-відповідь, яку планують провести вже у Києві під час святкування Дня міста.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ