Поддержать украинских военных и людей, пострадавших из-за войны
Чемпионат Украины
| Обновлено 16 октября 2012, 11:35
3023
4

Михаил БУРЧ: «Кварцяный заставлял тренироваться в воде»

В 80-90-х годах не было в Украине более эксцентричного голкипера, чем Михаил Бурч

| Обновлено 16 октября 2012, 11:35
3023
Михаил БУРЧ: «Кварцяный заставлял тренироваться в воде»
Google Подпишитесь на новости Sport.ua

Невисокого на зріст стража воріт вирізняла з-поміж колег не лише хороша реакція, а ще й нездоланна жага до бомбардирських подвигів. Тож коли він забив свої перші м'ячі, радянська преса оголосила на нього справжнє «полювання», а вболівальники масово пішли «на Бурча».

Набравши номер знаменитого, але трішки призабутого героя волинського футболу, автор цих рядків почув замість гудків автоматичний спіч: «Вы что, всерьез надеетесь дозвониться к такому занятому человеку?!» Тамуючи сміх, вітаюся з Михайлом Васильовичем. З'ясовується, що Бурч справді заклопотаний - ловить рибу і смажить шашлики. Вся сім'я зібралася на святкування Покрови, а також 70-літнього ювілею УПА. Проте, відмежувавшись від приємного клопоту, голкіпер на півгодини занурюється у спогади.

- Михайле, зараз дуже насичений футбольний період. Осінь - це завжди і матчі збірної, і єврокубки. Як футбольному ветеранові втамувати ностальгію за прекрасними часами, коли він і сам виходив на поле?
- Лише грою. Ось за ветеранів зараз виступаю, в основному - «Волині». Щоправда, на те, щоб часто роз'їжджати по матчах, не маю часу. Але якщо підвертається якийсь турнірчик, то таки виходжу. На якій позиції? Ну, якщо в команді вже є воротар, то можу й у нападі побігати. Все-таки, це ветеранський рівень, тому можна собі дозволити експерименти (Сміється). Високою результативністю не можу похизуватися, але трапляється, що й забиваю.

- Ви народилися в Казахстані. Батько, напевно, був військовим...
- Ні, батько не був військовим. Він там лише служив в армії. Мій дід свого часу воював в УПА і отримав 25 років ув'язнення. Тож довелося моїм батькам переїхати туди. Я народився в Кокчетаві, але вже буквально через місяць сім'я повернулася в Луцьк - дід своє відсидів.

- Вас виховували в патріотичних традиціях?
- Ну звичайно! Дід до самісінької смерті не дивився москальських передач. Він був затятим українцем.

- Мали проблеми з КДБ?
- Мали, мали ми проблеми. Вже потім легше стало, коли я за збірну УРСР почав грати. Кадебісти заспокоїлися, та й дід наче реабілітованим був.

- То сьогодні у вашій родині свято?
- Так, безперечно! Сьогодні ми на шашликах і на риболовлі. Під домом є річка, то ми тут закинули вудочки, може вдасться щось спіймати.

- Коли зробили перші кроки у футболі?
- Розпочав я у 1977 році. Замість луцького СК утворилося «Торпедо», де я ще встиг трохи пограти пліч-о-пліч з Мироном Маркевичем. Це моя перша команда.

- Вас запрошували у збірну УРСР, де ви перетиналися з Ігорем Гамулою. Він вже тоді був настільки імпульсивним і балакучим?
- Яким він був, таким і залишився. Балакучий, як ви кажете. До речі, хороший гравець - на позиції правого півзахисника грав. На футбольному полі ми знаходили спільну мову, хоч він був зі Сходу, а я - із Заходу. Мені довелося ділити місце у воротах зі Сергієм Краковським, який захищав ворота «Дніпра».

- А як забили перший гол? За яких обставин це сталося?
- У той час «Волинь» тренував Мирон Маркевич. Ситуація була наступна: нашій команді в кількох іграх не вдалося забити з 11-метрової позначки. Після одного з тренувань підходжу до Маркевича і кажу: «Навіщо ви хлопців мучите? Давайте я буду бити пенальті». «Давай. Але якщо не заб'єш - більше підходити до «позначки» не будеш», - відповів Богданович. І от граємо з Вінницею - пенальті! Я підійшов і забив. З того часу так і повелося.

- Для СРСР це, напевно, було сенсацією, адже про Чілаверта і Сені ще ніхто не чув...
- Не те слово! До мене телефонували з усього Союзу: «Що таке? Як так сталося?» А на старті незалежного чемпіонату України я навіть деякий час був найкращим бомбардиром першості.

- Вболівальники охоче йшли «на Бурча»?
- У «Волині» не лише я був місцевим, але й ще пару гравців. Мешканці мого району, з якими ходив до школи, вболівали за мене, звісно. Кричали з трибун: «Міша, гол буде?!» Я їм махав рукою: «Так, буде, не хвилюйтеся». Новатором себе не відчував, адже в ті часи за Івано-Франківськ грав Тарас Белей. Цей голкіпер також забивав неодноразово.

- У який спосіб пробивали пенальті? Який у вас був стиль?
- Ну який стиль? Я намагався бити «по голкіперу», тобто, витримував мікропаузу, дивлячись, в який кут він збирається стрибнути. Пару разів виконував «панєнку». Якось мене за таке навіть оштрафували. Було це не в Луцьку, а в словацькому «Хемлоні» - при рахунку 0:0 я пішов бити пенальті і приніс своїй команді мінімальну перемогу. Однак нашого тренера ледь інфаркт не вхопив. На штраф я не образився - в Україні вже звикли до моїх витівок, а тут бідолаха ледь з глузду не з'їхав.

- Доводилося читати, що ваш син рахував батькові голи...
- Мій син не вів статистику. В мене був один знайомий (зараз ніяк не можу його відшукати), який тим ретельно займався. А син так - суто символічно щось занотовував. Тож я не знаю конкретного числа своїх голів, але думаю, що їх десь близько 50, якщо брати до уваги і вищу лігу, і першу-другу, і закордоння. Навіть зі штрафних пару красенів вдалося покласти. Пенальті не забив лише одного разу.

- Чи мали власний ритуал, яким залякували візаві у воротах?
- Ні, не було нічого такого. Я просто розбігався з-за меж штрафного майданчика. Свій перший гол забив у такий спосіб, тож його дотримувався аж до закінчення кар'єри.

- А як діяли, коли пенальті пробивали вже у ваші ворота?
- Ще до удару я обирав кут і стрибав туди. Тобто, я заздалегідь намагався відгадати, куди проб'є суперник. Мене не можна було назвати голкіпером, який спеціалізується на парируванні одинадцятиметрових. Таким, як Шовковський, я не був.

- У 80-х воротарську моду диктували Дасаєв, Чанов, німець Шумахер, француз Батс. Хто з них був вашим кумиром?
- Вважаю, що найкращим голкіпером, про якого доводилося чути і якого пощастило бачити - це Гордон Бенкс. Манера гри, блискуча реакція, неймовірна енергетика. До того ж, він, як і я, був невеликого зросту, тож намагався якомога менше грати на виходах. А який неймовірний м'яч він парирував від Пеле! Король його впритул розстрілював. Між іншим, Лев Яшин також імпонував.

- Ще за Союзу ви встигли пограти під керівництвом Маркевича і Кварцяного. Чи є сенс запитувати, хто з них кращий стратег, а хто - мотиватор?
- Тут навіть запитувати не треба. Мотиватор - Кварцяний, а тактик - Маркевич.

- Віталій Володимирович вже тоді розповідав підопічним про подвиг Матросова?
- Аякже! Він такий завжди був, я його знаю з дитинства. У Кварцяного мотивація - на першому місці. Для нього другого місця не існує, лише перше. Який би не був турнір - тільки перемога.

- Можливо, якесь із тренувань запам'яталося більше, ніж інші?
- У нього кожне заняття було своєрідним (Пауза). Пригадую, були ми якось на зборах - зима, Закарпаття. Провели контрольну гру, яка Кварцяному не сподобалася - хлопці недостатньо жорстко йшли в підкати. То наступне тренування він присвятив лише підкатам. Вода стояла по коліна, а ми відпрацьовували цей прийом. Весело було! Після такого уроку гравці йшли в підкати, як миленькі. Боялися, аби не повторилося таке тренування.

- Одна з «фішок» Кварцяного - підбір гравців гренадерського зросту. Так було завжди?
- Якщо чесно, то ні. В нас різні за зростом гравці виступали. Це вже потім Кварцяний дещо змінив тренерські принципи. Зараз «Волині» бракує Віталія Володимировича, як мотиватора. Дем'яненко - хороший тактик, в цьому він не поступається Кварцяному. Але трапляються ігри, після яких команді хочеться дати кілька «підсрачників».

- У першому незалежному чемпіонаті ви напару з Дмитром Топчієвим стали найкращим бомбардиром «Волині». Чи відчували себе своєрідною «візитівкою» команди?
- Ну бачиш, якщо йдеш десь зараз і відрекомендовуєшся, вболівальники зі стажем - не хлопчиська, а старші люди - пригадують мене: «О, це той воротар, який голи забивав!» Це про щось та й свідчить.

- Чому проміняли українську еліту на команду з нижчих дивізіонів Польщі? Невже їх рівень був однаковий?
- Там зовсім інші причини були, обійдемося без прізвищ... Вперше я подався у Польщу ще до перевороту в Москві. Справа ось в чому: в мене вже була квартира, а в іншого воротаря клубу (не хочу називати прізвища) не було. Підходить тренер і так ненав'язливо каже: «Поїдеш в Польщу, бо якщо залишишся в Луцьку, він грати не буде. А йому квартира потрібна». Я поїхав і, як виявилося, дуже багато здобув у фінансовому плані, адже в Україні тоді були мізерні купони.

- Роман Зуб, який також перебрався з «Волині» в Польщу, розповідав, що «аборигени» його недолюблювали. Мовляв, він забирав їх хліб...
- У мене було по-іншому. Я приїхав в команду, зіграв кілька контрольних ігор, парирував пенальті і виявилося, що в них, за великим рахунком, нема іншого воротаря. З поляками налагодилися нормальні стосунки. Тим паче, більшість гравців були вихідцями зі Східної Польщі - Любліна, інших міст, тож з ними можна було говорити. Як і з президентом клубу, який в недалекому минулому був комуністом.

- А Зуб своїм переходом також вирішив чиєсь «квартирне питання»?
- Ні-ні, така ситуація лише в мене трапилася. Знаєш, як було в ті часи... Дивляться партійні керівники і кажуть: «За що йому давати квартиру? Він же на лаві запасних сидить!» Тож я зробив добре діло - після мого відходу хлопець почав грати і отримав помешкання.

- У Словаччині ви пограли поруч з Русланом Любарським - українцем, якого шанують там, однак мало знають тут...
- Ми грали разом і мешкали разом - спершу в одній кімнаті, потім він оселився в моїй квартирі. Трохи пограв у Запоріжжі, згодом одружився і виїхав в Ізраїль. Що він зараз поробляє навіть не знаю - давно мені не дзвонив, щось із півроку.

- Що придбали на «легіонерські» гроші?
- Автомобіль купив, меблі до квартири... Думаєш, я багацько грошей заробив? Тоді ще такі суми не фігурували, як зараз. В 90-ті роки вважалося, що це багато, а на теперішній час - копійки.

- Повернувшись в Україну, ви застали агонію «Вереса». Що трапилося з фінансовими тилами команди?
- В принципі, нічого екстраординарного не сталося. Там просто президентові клубу не давали того, що він хотів. А хотів він стадіон взяти в оренду і базар, який поруч. Однак місцева влада не пішла назустріч, тож потрохи футбол у Рівному закінчився.

- Найрозгромнішої поразки «Верес» зазнав від «Динамо» з рахунком 0:7. У воротах стояли ви. Вважаєте цей матч найгіршим у своїй кар'єрі?
- Ні. Знаєш, що написали в пресі на наступний день після цього матчу? «Бурч проти «Динамо». Невдовзі приходимо по зарплату, а Коротков (президент «Вереса» - Авт.) каже, мовляв, я не дам тобі грошей - ви програли. Тоді я виймаю газету, а там заголовок «Бурч проти «Динамо». Лужний мені забив, Шевченко, інші динамівці, а я, виявляється, ще й найкращим гравцем став. Уяви собі, як нас рвали в Києві - на німецький хрест. Я тоді настрибався, що «мамо моя рідна».

- А який найгірший матч?
- Найгірший - проти сімферопольської «Таврії», ми тоді 0:6 програли. Прилетіли в Сімферополь у день гри, до того ж літак рухався на невеликій висоті, бо не вистачало гасу. Вийшли зі салону неначе зварені, не до футболу вже було. Та я після великої кількості пропущених голів не впадав у депресію, адже в молодості мене навчили, що гірше смерті нічого не буває. (Пауза) І ляпи траплялися... Був у мене один приятель в Чернівцях, зараз його син грає в «Дніпрі». То він забивав мені з будь-якої точки поля - я був для нього фартовим голкіпером.

- Ви Олійника маєте на увазі?
- Так, саме його. Навіть з 40 метрів мені забивав. Чернівці для мене стали найжахливішим містом з усіх.

- Момент, коли вирішили зав'язати з футболом, пам'ятаєте?
- Так, пригадую. В той день тренер наказав бігти два тести Купера поспіль. Один пробігти складно, а тут відразу два, ще й у 42-річному віці. Я відмовився і сказав, що закінчую з футболом.

- Деякий час ви тренували воротарів «Волині». Як вам Ісса Ндойє - «найкращий голкіпер світу»?
- Із Ндойє не довелося попрацювати. Найкращий воротар? Та він був найгіршим голкіпером світу! З нього такий воротар, як з мене балерина. А Кварцяний вбив собі в голову, що він найкращий голкіпер. Не знаю, чому він таке казав. На полі все було добре видно - що не гра, то помилка. Єдине, що Ндойє вмів робити - це вкидати м'яч далеко в поле. А яка з того користь? Я також не гірше вкидаю.

- Чим займаєтеся зараз?
- Дітей треную, онука виховую. Це мене син ощасливив, донька наразі незаміжня. Сергій, до речі, подавав хороші надії у футболі, грав у Польщі та нашій другій лізі, проте пошкодив зв'язки і на тому закінчив. Прикро, перспективним був захисником.

Sport.ua

Источник Sport.ua
Оцените материал
(1)
Сообщить об ошибке

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите

Sport.ua
1М+ подписчиков
Не пропусти главное!
Следи за нами в Google и соцсетях
Google Подписаться

ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ

Луис Энрике вынес вердикт Илье Забарному
Футбол | 21 сентября 2026, 11:35 11
Луис Энрике вынес вердикт Илье Забарному

Тренер утратил доверие к футболисту

Таблица УПЛ перед длинной паузой: Полесье, Шахтер, Карпаты, Динамо, Харьков
Футбол | 21 сентября 2026, 09:40 10
Таблица УПЛ перед длинной паузой: Полесье, Шахтер, Карпаты, Динамо, Харьков

В заключительном матче 7-го тура УПЛ Шахтер разгромил ЛНЗ со счетом 3:0

Комментарии 4
Введите комментарий
Вы не авторизованы
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Шкода що зараз не 60 років назад)))))))))))))
Неплохое интервью, побольше бы таких.
Пользователь заблокирован администрацией за нарушение правил
Не подавился шашлыком на праздновании 70 лет УПА?