КОРОБКІН: «У столиці допомогали родичі»

—То ви вже в першій лізі? — запитав я в нападника чернівецької «Буковини» Владислава Коробкіна.
—Майже, — відповів він. — Потрібно ще в «Єдності» виграти (розмова відбувалася минулого четверга. - Прим. авт.).

—А як щодо звання найкращого бомбардира в групі?
—Буду старатися, — ухилився від конкретної відповіді Владислав, а вже за три дні вийшов на поле стадіону «Буковина» й забив єдиний і переможний гол у ворота «Єдності». Саме після цієї перемоги Чернівці повернулися до першої ліги. І символічно, що саме найкращий бомбардир «Буковини» зробив останній крок на цьому довгому шляху.

— Народився я в Харкові там і розпочав грати у футбол в ДЮСШ. Потім вступив до харківського спортінтернату. Саме граючи за УФК, я й став найкращим бомбардиром ДЮФЛ в сезоні 1999/2000 (і це при тому, що команда Владислава не вийшла до фінального етапу. За даними сайту ФФУ, Коробкін забив 11 м'ячів у 18 матчах — Прим.авт.). Після закінчення сезону поїхав на перегляд до раменського «Сатурна». Втім, там щось не склалося на рівні агента та клубу, отож я повернувся до Харкова, де згодом підписав контракт з «Металістом».

—В основі ви взагалі не грали...
— Зрозуміло. Там такий склад був, а мені лише вісімнадцять років. (Парою нападників харківського клубу тоді були Іван Гецко та Олександр Паляниця. — Прим. авт.). Тому весь сезон я відіграв за «Металіст-2», де відзначився двічі за сезон.

—Результативність не дуже, однак вас запросили до «Оболоні».
—Там тренером тоді був Володимир Мунтян. Він мене переглянув і залишив.

—Не страшно було в такому юному віці переїжджати до столиці?
—Та ні. В мене тут родичі, й вони мені дуже допомогли з адаптацією. Поводили всюди, показали місто — мені столиця дуже сподобалася.

—Ви зробили якісний стрибок із другої ліги в першу («Оболонь» перебувала тоді серед кандидатів на підвищення в класі. — Прим. авт.).
—Я б не назвав це стрибком, адже більшу частину матчів я проводив за другу команду «пивоварів», яка теж грала в другій лізі. Хоча кілька матчів зіграв і за першу команду. Навіть гол забив «Карпатам-2».

—У сезоні, коли «Оболонь» вийшла до вищої ліги, вашими конкурентами були й такі гравці, як Ігор Продан та В'ячеслав Терещенко. Розуміли, що шансів грати в основі першої команди буде не так вже й багато.
—Розумів, але керівництво мені довіряло, а в другій команді я взагалі з Володимиром Богдановим (це саме той Богданов, що наприкінці 90-х, у зовсім юному віці, їздив на перегляд до дортмундської «Боруссії». — Прим. авт.) розділив лаври найкращого бомбардира, ми забили по вісім м'ячів.

—А не було бажання заради ігрової практики перейти, можливо, в слабший клуб, але де ви б постійно грали?
—Так воно ж так і сталося. На той момент фарм-клубом «Оболоні» був такий собі ФК «Красилів-Оболонь», і багатьох відправили туди набиратися досвіду.

—Той сезон ви провели просто «на ура», забивши одинадцять м'ячів.
—Я вже зараз не пригадаю скільки, але начебто трішки більше. Команда тоді посіла друге місце в групі й вийшла до першої ліги.

—А як, до речі, вам, харків'янину, жилося в Західній Україні? Адже ні для кого не секрет, що мешканці східних та західних областей України дещо відрізняються за своїм менталітетом.
—Справді, але на той час за «Красилів» грали дуже багато людей з інших міст — з Одеси, Києва. Тому адаптаційних проблем не виникало.

— А ось у кого могли виникнути проблеми з адаптацією, так це в темношкірого легіонера нігерійця Нгахи Коллінза, котрий пізніше заявив про себе в луганській «Зорі»...
—Легіонерів, насправді, було, окрім Коллінза, двоє: білорус та ще один нігерієць, але останнього швидко відправили.

—Спілкувалися з Коллінзом?
—Та ні, він приїздив на тренування й по закінченні їхав додому. Спілкування поза межами футбольного поля не було.

— Після сезону в «Красилові» ви повернулися до «Оболоні», можна сказати, тріумфатором і, мабуть, розраховували на місце в основі?
—Так, але тренер мене в складі не бачив (на той момент «пивоварів» тренував Петро Слободян. — Прим. авт.), і через певний час мені довелося піти в оренду в івано-франківський «Спартак».

Владислав два сезони провів в «Оболоні», граючи за другу команду в другій лізі й відзначаючись непоганою результативністю. Наприклад, у сезоні 2005/2006 Коробкін відзначився 10 разів: дев'ять — за другу команду, та одного разу — за першу.

—В Івано-Франківську ви теж непогано пограли, забивши чотири м'ячі.
— До того ж, там була знайома мені компанія ще з Красилова. Той же Кучеренко. Та, незважаючи на непоганий добір виконавців, були величезні проблеми із фінансами. Тому звідти всі поїхали. А в мене, до того ж, закінчився контракт з «Оболонню», і я став вільним агентом.

—Наступною вашою зупинкою став ПФК «Севастополь», але там ви зіграли лише чотири матчі.
—Чемпіонат тоді тільки розпочався, і трансферне вікно ще не було зачинене, а мені саме надійшла пропозиція з луганського «Комунальника». Це було краще і з фінансової точки зору, і з географічної — їхати до рідного Харкова набагато ближче (від Севастополя до Харкова — 763 км, а від Луганська до Харкова — 334. — Прим. авт.). А сталося, бачите як.

Довідка «УФ». ФК «Комунальник» (Луганськ) був заснований 2007 року. Влітку стартував у другій лізі і того ж сезону вийшов до першої, але після 13 туру знявся зі змагань через фінансові проблеми.

—Тож 2008 рік у вас фактично випав.
—Можна й так сказати. Практично весь рік я просидів у Харкові й підтримував форму, граючи на першість області. З'їздив на перегляд в «Олександрію», але не склалося.

—На друге коло сезону-2008/2009 вас заявив харківський «Арсенал», але вже наступного сезону такої команди серед професіональних колективів України вже не було. В чому причина?
—Я детально не знаю причин, але після закінчення того сезону фактично вся команда перебралася у Чернівці, де нам поставили чітке завдання — вийти до першої ліги.

—Тобто, доля вас знову закинула в Західну Україну. Кажуть, що міста Західної України набагато гарніші ніж міста східної. Правда?
—Однозначно! Тут все більше нагадує Європу — гарно, акуратно, чисто.

—На даний момент можете назвати нинішній сезон найкращим у своїй кар'єрі?
—Загалом, так, але я б іще додав сюди й сезон, який я провів у Красилові. Та сподіваюся, що найкращі роки ще попереду.

—Ну й наостанок таке запитання. Гра якого нападника імпонує вам найбільше — в Європі і в Україні?
—В Європі найбільше подобається Дрогба, а в Україні...

—Тільки без Шевченка!
—Тоді не знаю (сміється).


Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»