Чи будуть побиті «вічні рекорди»?

Не знаю, чи любителі спорту уявляють собі, у яких межах коливався вік учасників сучасних Олімпійських ігор упродовж понад ста десяти років. Досліджено, що це надзвичайно широкий діапазон – від 8 до 73 років. До того ж оцей наймолодший учасник теж став олімпійським чемпіоном!

Ідеться про десятиліттями невідомого французького хлопчика, який 1900 року в Парижі брав участь у фінальній гонці керманичем в амстердамському човні (двійка з керманичем) «Мінерва» (Голландія). Його запросили до човна замість голландського керманича Броккмана, який виявився занадто важким для партнерів. Тоді таке «інтернаціональне» єднання було ще можливим. Спроби знайти того хлопчину й дізнатись його ім’я довгі роки були безуспішними. І все-таки через багато років вдалося довідатися, що штурман мав усього 8 років і що звали його Марсель Депайє.

А от найстарший олімпійський чемпіон відомий. Це – шведський стрілець Оскар Сван, який, дебютуючи 61-річним на Іграх 1908 року у Лондоні, виборов у змаганнях із кульової стрільби дві золоті і бронзову нагороди. Через чотири роки він знову був членом шведської команди, що стала чемпіоном. Певно, що Оскар поповнив би свій нагородний список, але Олімпійські ігри 1916 року не відбулися через воєнні дії Першої світової війни. Та впертий шведський снайпер приїхав на Ігри 1920 року - і здобув у складі команди срібну медаль! Йому на той час було вже 73 роки – і це абсолютний рекорд серед призерів, який, мабуть, уже ніколи не буде побито. Оскар Сван (1847-1927) міг, мабуть, виступити і на наступних Іграх 1924 року, бо продовжував так само влучно стріляти, але далися взнаки вік і хвороби. Його син Альфред Сван (1879-1931) у ті ж роки теж належав до шведської команди і разом з батьком здобував ті ж медалі. Батько та син Свани разом завоювали 6 золотих, 4 срібні і 5 бронзових нагород – єдиний випадок в історії Олімпіад.

Якщо розповідати про жінок, то їхня вікова палітра подібна до чоловічої – 11-70 років. У свої неповні 12 років досягла визнання відома фігуристка норвежка Соня Хені, яка вперше виступила на Іграх 1924 року, а у наступні три цикли здобула три золоті нагороди (1928-1936). Соня добре відома кіноманам за виконання головної ролі у популярному фільмі «Серенада Сонячної долини». На Олімпійських іграх 1932 року призерами у фігурному катанні стали англійки Сесилія Колледж та Меган Тейлор. Прізвища цих дівчат добре відомі, бо їх завжди можна знайти у будь-якому довіднику з олімпійської історії. Але нині мало хто знає ім’я британського ветерана кінного спорту Хільди Джонсон, яка, маючи 70 років і купу онуків, у змаганнях кіннотників із виїзду на Олімпійських іграх 1972 року в Мюнхені посіла високе 12 місце, ставши «найстаршою олімпійською жінкою».

Феноменальним досягненням слід вважати перемогу американського десятиборця Роберта Метіаса на Іграх-1948 у Лондоні. Цю спортивну дисципліну справедливо вважають надзвичайно важкою і для більш зрілих легкоатлетів, а Метіас виборов золоту медаль, маючи 17 років і 8 місяців. Цей симпатичний розумний хлопчина тренувався наполегливо і ще раз через чотири роки у Гельсінкі повторив свій успіх. А потім пішов у політику, його неодноразово обирали сенатором.

Ще один американець – Джеккі Філдс – став переможцем олімпійського турніру 1924 року у Парижі у 16 років. Дотепер він залишається наймолодшим чемпіоном у боксі. І таким зостанеться в історії олімпійського спорту, бо, за нинішніми правилами, до змагань на олімпійському рингу допускають боксерів, яким уже виповнилося 17 років. Школярка Галина Прозуменщикова зі Севастополя стала першою радянською спортсменкою, яка перемогла у змаганнях з плавання. 1964 року в Токіо, за два місяці до свого 16-річчя, вона здобула золоту медаль на 200 метрів брасом.

Викликає повагу й олімпійське довголіття, яким відзначилися два олімпійці, які впродовж кількох десятиліть були учасниками Ігор. За прогресуючого омолодження команд майже в усіх видах спорту їхні рекорди навряд чи будуть побиті. Норвезький яхтсмен Магнус Конов стартував в Олімпійських регатах 1908, 1912, 1920, 1936, 1948 років (протягом 40 років!), здобувши за цей час дві золоті і срібну медалі. А всесвітньо відомий італійський кіннотник Раймондо Д’Інцео був учасником восьми ігор поспіль (1948-1976), завоювавши шість олімпійських нагород різного ґатунку. Унікальне досягнення має угорський шабліст Аладар Гуревич, який на шести Іграх (1932-1960) приніс Угорщині золоті медалі у складі команди, а до того додав золоту, срібну і дві бронзові в особистих змаганнях. Спортивну родину Гуревичів вважають найбагатшою за кількістю здобутих нагород на Олімпійських іграх. Тесть Аладара – Альберт Боген – був учасником австрійської команди шаблістів 1912 р., що здобула «срібло». Його донька Ерна, дружина Аладара, 1932 року була третьою у турнірі рапіристок, а їхній син Пал Гуревич 1972 року завоював у командних змаганнях «бронзу». Отак сім’я впродовж трьох поколінь не тільки їздила на олімпійські турніри, а й збирала нагороди.

Але найбільш вагомим досягненням, без перебільшення, можна вважати медальний урожай прославленої української гімнастки Лариси Латиніної. За три Олімпіади (1956-1964) вона назбирала аж 18 олімпійських нагород, з них половина була найвищого ґатунку. Латиніна перемагала і в особистому турнірі, і в командному, і на окремих снарядах. А в Токіо 1964 року їй було вже тридцять років, що для гімнастики само по собі є унікальним досягненням. А не менш прославлений львівський гімнаст Віктор Чукарін теж назбирав чимало нагород (11, з них 7 – золотих), перемагаючи 1952 і 1956 року в особистому і командному турнірах. Чукарін закінчив олімпійські старти у віці 36 років.

Іван ЯРЕМКО

Високий Замок