«У нашому ділі арбітр завжди банкує»

Ті, хто постійно не стежить за майстрами шорт-треку, можуть вважати цей вид спорту молодшим братом швидкісного бігу на ковзанах. Однак українські реали промовляють про інше. Принаймні кількість наших учасників на зарубіжних стартах більша саме на «малому овалі» та й здобутки вагоміші. Коментар до останніх подій «трекового» календаря зробив для «СГ» держтренер Віктор Харламов.

— Чотири етапи Кубка світу (Китай — Японія — Нідерланди — Італія), юнацька першість і «дорослий» Кубок України на київській «Крижинці» — усе це подужали до кінця минулого року. Значно напруженішим виявився січень. Обидві наші дебютантки чемпіонату Європи в Латвії ледь встигли з юніорського «світу» на Апеннінах, як підключилися до першої збірної в напрямку Прибалтики.

— Пригадується, кілька сезонів у нас на жіночому фронті панувала суцільна тиша...
— У Больцано наша молодь зірок з неба не хапала, можливо, дещо краще проявила себе Олена Пащенко. Та варто врахувати, що вона, як і Софія Власова, 1991 р.н., а конкурентки трапилися на два-три роки старші. Ми безумовно проаналізуємо динаміку результатів і киянок, і харків'янина Євгена Гутеньова, просто пауза між турнірами не давала змоги це зробити по свіжих слідах. Але, дивіться, на ковзанці Олімпійського центру Вентспілса, формально зупинившись на 25-му місці під час забігів на 1000 м, Власова вперше «розміняла» 1 хв. 40 сек.

— На маківці «їздять» значно швидше, ніж за 1.39...
— Згоден, але хто? Болгарка Євгенія Раданова — суперзірка світового шорт-треку. За нею абсолютна чемпіонка Аріана Фонтана з Італії (їй не було рівних на «полуторці» й «трійці»). Третя й у цьому номері програми, й за сумою — росіянка Ніна Євтєєва. Наші ж проти них дітлахи. Проте, вважаю, ми недаремно повезли вихованок відомої в недалекому минулому спортсменки Наталії Сверчкової, щоби вони поринули у вир суворої боротьби й зрозуміли, який вагон роботи їх чекає. До речі, й на 500-метрівці у Власової прийнятне 27-ме місце, а блискавичний фініш голландки Аніти ван Дорн — файл для сканування.

— Перед чоловіками ви, звісно, висували крутіші вимоги. Чи не так?
— Насамперед це стосувалося естафети. Враховуючи непросту травму нашого «могіканина»  Володимира Чернеги, орієнтувалися на стандартний квартет. Це шосткінці Сергій Лифіренко, Антон Сімон, Андрій Кожух та харків'янин Олексій Кошеленко. До півфіналу все йшло добре, ми настроєні були в компанії Росії, Великобританії та Німеччини посперечатися за друге місце. Насправді ж, у фінал потрапили двоє перших, а нас постфактум дискваліфікували. Буцімто, хлопці зробили крос-трекінг на заваді німців. Апелювати даремно: у нашому ділі арбітр завжди банкує. Якби не його вердикт, третя позиція була б залізно, а тоді мали б не дев'яте підсумкове місце, а п'яте за фактичним часом.

— Однак і росіяни до «золота» не дотягнулися, в тому числі в особистому заліку. Зате вистрілив трьома титулами Харальдс Сіловс! Звідки він узявся?
— Давайте по порядку. Наші північносхідні сусіди закономірно робили ставку на їхнього першого номера В'ячеслава Хургіняна. Та йому поталанило взяти одне «срібло» — на 1500 м. Уфимець травмувався й допомогти партнерам в естафеті на 5000 м не міг. А вони, безумовно, здатні на рівних розмовляти з Італією. Втім, я не ставлю під сумнів і перемогу «Скуадри Адзурри». Двоє з цього екіпажу — Школа Родігарі та Фабліо Карта — срібні призери ще Олімпіади-2002. Та й Юрі Конфертола з Роберто Серрою — не з вулиці прийшли. Примітно, що Родігарі також у Латвії ставав третім у «абсолютці», у п'яти пунктах від другого результату голландця Нільса Керстхолта (володаря «золота» на «тисячі»), а двічі проліз у віце-чемпіони — на 500 м за британцем Джоном Елейєм і на 3000 м — за Сіловсом. Господар доріжки, маєте рацію, додав у свій актив перемоги на півторакілометрівці та в абсолютному заліку. Але Гаральд — не одинокий латвійський ковбой. Країна робить для шорт-треку дуже багато.

— Тобто нам після розставання з Яковлєвим, Григор'євим, Момсіком нереально говорити про місця, наближені до Сіловса?
— Тут є головна причина, вона ж — наш невикористаний ресурс. Із 15 травня по 15 вересня, через дефіцит коштів, збірна була позбавлена централізованих зборів, а люди на канікулах готувалися, як мовиться, хто де. Буде фінансування на літо — вимагайте ліпшого результату. Виручає «Крижинка» осінньо-зимової пори, але 700 гривень за годину — ціна кусюча. Можу лише по-доброму позаздрити такій споруді, як вентспілська, де все обладнання й тилові служби — справді XXI століття.
Тепер — про кадри. Сергій Момсік вирушив до Франції, але там обставини приватні. Женя Яковлєв перейшов на тренерську роботу в харківській ШВСМ і асистує мені в збірній. Однак зміна поколінь нас зненацька не застукала. Так, єдиний олімпієць-2006 Володимир Григор'єв перебрався до Росії, хоча громадянства РФ ще не набув. Але торішнє восьме естафетне місце на ЧС у Мілані — абсолютно краще для України, враховуючи саме таку світову квоту відбору, ми посіли нинішнім екіпажем, тільки замість Кожуха був харків'янин Дмитро Полтавець, між іншим чвертьфіналіст нинішньої «Європи». Віриться, склеїмо й жіночу естафету. Перші пташки Свєрчкової в київській СДЮШОР Миколи Коваленка дають привід для такого прогнозу. Втім, ми їх жодним чином не захвалюємо. Англійки, наприклад, виграли ЧЄ-2008 з двома дівчатами 1990 р.н. — Шарлотт Гілмартін та Еліз Крісті плюс Алексі Уїлберн — 1988-го і лише з одним ветераном — Сарою Ліндсі.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, «Спортивна газета»