БЕЛАНОВ: «Сборная Украины может стать сюрпризом для многих»

Для українських футболістів чемпіонат Європи 1988-го року був найуспішнішим.

Збірна Радянського Союзу, кістяк якої складали київські «динамівці», на цьому турнірі виборола срібло. Напередодні Євро-2012 «Футбол 24» вирішив пригадати славетну сторінку в історії нашого футболу. Для цього ми до розмови запросили одного із ключових гравців збірної СРСР тих часів Ігоря Бєланова.

- Що, будете розпитувати як я не реалізував у фіналі проти голландців пенальті, - сміючись розпочав розмову Ігор Іванович.

- Давайте для початку інше питання. Ігри збірної СРСР чемпіонату Європи 1988 року часто переглядаєте?
- Часто, 1-2 рази в місяць точно переглядаю. Все-таки хороші були матчі, хочеться їх згадувати. Це ностальгія, спогади, моє життя. Для мене це важливо. Не хочеться відходити від спорту. Переглядаю записи ігор, до цих пір граю в футбол. Ось недавно бігав і порвав м’яз. Думав, що я ще молодий, а м’яз взяв і порвався (сміється).

- Мабуть, найприємніші спогади викликає матч із італійцями у півфіналі?
- З італійцями в півфіналі, також з англійцями, яких ми просто розірвали завдяки пресингу. Збірна Англії завжди славилася пресингом, вони є родоначальниками цієї тактики. Тому, перемогти цю команду з рахунком 3:1 є почесно. Ми їх так запресингували, що вони не знали, що робити.

- Дехто із фахівців все-таки гру проти італійців на Євро-1988 називає однією із найкращих в історії збірної СРСР. Погодитесь з такою думкою?
- Так-так, погоджуся.

- Як вас зустрічали після повернення з чемпіонату Європи?
- Безперечно, ми тут були, як королі. Але особисто в мене був двоякий настрій. В душі був гіркий осад через не забитий у фіналі пенальті. Я ж розумів, що усі люди дивилися ту гру, переживали за нас. Усе робив від душі, а не просто номер на полі відбував. Тому дуже переживав. Було важко, десь два тижні відходив від того матчу.

- Після Євро-88 пенальті ще пробивали? Не було психологічного бар’єру?
- Ні, не було. Ви ж подивіться, не забивають пенальті багато гравців. Практично усі хорошого рівня футболісти мають досвід нереалізованих одинадцятиметрових. Психологічного бар’єру у мене не було. Два тижні переживав, а далі приходить усвідомлення, що потрібно продовжувати працювати. Не зациклюватися ж на цьому. Цьому нас вчив Валерій Васильович Лобановський. У його підопічних був дух переможця, взагалі багато було хороших якостей, через які нас боялися - швидкість, мобільність, пресинг. Все було…

- Це правда, що після чемпіонату Європи ви могли опинитися в Італії?
- Так, правда. Але, на жаль, не знаю хто там втрутився, через що мене відправили в команду, яка в Німеччині була на останньому місці. Тоді ми нічого не розуміли. Це зараз є агенти, менеджери. У нас було по-інакшому. Олег Блохін, як ви знаєте, поїхав в не надто хорошу команду в Австрію. Ось Саші Заварову випав не поганий варіант. Тоді, не забувайте, ми їхали в солідному, як для футболу віці - в 30 років. Таких лаврів у цьому віці не здобудеш, як в молодості. І попасти в ті команди, в яких я грав після «Динамо», це просто смішно.

- Так хто був на заваді вашого переходу в Італію? Валерій Васильович Лобановський?
- Ні, не думаю. Валерій Васильович розумів, що ми багато хорошого, доброго зробили для команди. Усіх відразу він не міг відпустити, по черзі це робив. Тому так виходило, що ми їхали за кордон в пристаркуватому віці.

- За срібло чемпіонату Європи премію отримали?
- Так, здається 23 тисячі марок. Це взагалі копійки. Як мені казали, футболісти «Челсі» за фінальний матч в Лізі чемпіонів отримали по 300 тисяч фунтів, це 500 тисяч доларів. Різниця велика, так?

- Зараз без преміальних футболісти на полі не хочуть викладатися…
- Їх розбестили… Ми грали душею і серцем, переживали. А зараз футболісти розбещені грошима. Крім фінансів їм більше нічого не треба. За кордоном футболісти є професіоналами, а у нас, на жаль, не всі є такими. Дуже багато чого залежить від тренера, від того, як він змусить підопічних йти за ним, виконувати установку, викладатися. Футболісти повинні вірити в тренера, це дуже важливо.

- Олег Блохін у збірну для підготовки до Євро-2012 запросив 26 футболістів. Ще восьмеро потрапило у резервний список. Максим Калініченко, який є резервістом, вважає, що у нього не має шансів зіграти на чемпіонаті Європи…
- … Чому? Дарма він так. Все-таки хтось може травмуватися, ще щось може статися. Травмуватися можна і в товариській грі.

- Тим не менш, Калініченко збирається відпочивати і не думати про те, що його можуть запросити.
- Це не правильна розмова. Відпочивати він може, але і підтримувати форму повинен. А якщо щось трапиться і він буде потрібен Блохіну? На всяк випадок, ми говоримо про національну збірну. Калініченко повинен переживати, уболівати і готуватися. Якщо він потрапив у резерв, то нічого страшного в цьому не має.

- А якби ви у 1988 році, через якісь причини, потрапили б до резерву збірної СРСР, якби відреагували?
- Повірте мені, готувався би самостійно і сподівався на виклик. У нас було інше виховання. Ми не командували і не говорили: «хочу потрапити у збірну чи не хочу». Не говорю конкретно про Каланіченка, а загалом. Для нас потрапляння в збірну СРСР було дуже важливим, сльози виступали на очах. І це не гучні слова, це живі слова. Навіть подумати не міг, що можу підійти до Лобановського і сказати, що не хочу грати за збірну. А зараз можна говорити що завгодно. Ось в цьому і проблема.

- Наостанок, що скажете про наших суперників по груповому етапі Євро-2012?
- Не можна говорити про те, що англійці, французи чи шведи є сильнішими за нас. Футбол зараз вирівнюється. Хто б міг повірити, що збірна Греції здатна виграти чемпіонат Європи? А у 2004 році це сталося. В останніх 2-3 іграх наша збірна показала, що вона набирає обороти. У футболістів завився дух переможця. Олег Блохін абсолютно нормально і грамотно готував команду. Він переглянув усіх кандидатів. А те, що у нас у спарингах були поразки, нічого страшного. Без невдач, не буває перемог.

До речі, хочу через ваш сайт передати співчуття Олегу Володимировичу у зв’язкою з втратою мами. Обов’язково передайте йому мої співчуття…

- Ігор Іванович, ви згадали приклад збірної Греції. Пригадуєте, як тоді критикували цю команду за анти-футбол?
- Зараз «Челсі» за це ж саме критикують. Але як говорив Валерій Васильович, головне результат, а гра забувається. Якщо є результат, то про гру можна і не говорити. Говорять фарт чи ще щось. Але ж на одному везінні далеко не заїдеш. Нехай команда грає від оборони, основне - це перемога. Тоді усі будуть задоволені. Може ж бути інакше. Ось ми добре на чемпіонаті світу 1986 року проти бельгійців зіграли. І що це нам дало? Я забив три голи, радіти мав. Але ми ж програли. Так, в уболівальників від цього матчу залишилися хороші спогади, але ми ж програли. Це футбол, в якому усі борються за очки.

- Чого очікуєте від збірної України на Євро-2012?
- Очікую на несподіванку. Наша збірна може для багатьох бути сюрпризом. Багато хто українців недооцінює. А зараз у нас зібралися в збірній настирливі хлопці, в яких появився дух переможця. Олег Блохін його їм навіює. Він сам так грав, хоче навчити підопічних. Думаю, що збірна України припіднесе сюрприз.

- І це наперекір усім нашим кадровим проблемам?
- І навіщо про кадрові проблеми говорити? Хочу попросити журналістів не чіпати цієї теми. Потрібно говорити тільки про хороше, підтримувати збірну. Щоби наші футболісти були впевнені у своїх силах, що у них є справді 12 гравець. Ви ж не забувайте, що ми граємо удома. Кого ми тут повинні боятися? Яка Англія, яка Франція, яка Швеція…? Наше покоління нікого не боялося. Виходили і обігрували будь-яку команду. Так і повинно бути. Думаю, ці якості у нашої збірної є.