Михайло ВОЛЯНЮК: «Я реаліст, тому жодних забобонів не маю»

МФК «Кардинал-Рівне» доволі непогано стартував у чемпіонаті України в Екстра-лізі, набравши в перших шести турах 8 очок, команда піднялася на 2 місце, але прикра поразка у Львові від «Енергії» відкинула рівнян на 5 сходинку, на якій колектив і завершив перше коло. Якраз матч у Львові і став першою грою для Михайла Волянюка, який після півторарічної перерви знову повернувся до Рівного. Михайло дуже старався. щоб вже у першій своїй грі відзначитися забитим голом, але зробити це йому так і не вдалося. хоча був чи не найактивнішим у складі «кардиналівці». Чого варті лише вихід віч-на-віч з Володимиром Кардашем, нереалізований дабл-пенальті, влучання у стійку та поперечину.

Ось, що сказав на післяматчевій прес-конференції про цього гравця головний тренер МФК «Кардинал-Рівне» Сергій Піддубний: «Дуже задоволений грою Михайла. Він до нас приїхав неготовий, але сьогодні показав, що як футболіст виріс, однак наразі неготовий фізично. Не вважаю це великою проблемою. Я його підготую, і Волянюк стане нам у нагоді однозначно».

Отже привід для спілкування з цим двадцятичотирирічним футболістом є, і кореспондент сайту Sport.ua зустрівся з Михайлом Волянюком.

- З МФК «Кардинал-Рівне» до «Єнакієвця» я перейшов 1,5 роки тому, а по закінченні минулого сезону чотири місяці пробув у розташуванні донецького «Сапфіру», який викупив мій трансфер в «Єнакієвця». Спочатку донецька команда готувалася до матчів у Екстра-лізі, я, між іншим, через це і погодився перейти до цього клубу. Згодом плани керівництва клубу змінилися, і ми вже готувалися до виступів у першій лізі. А врешті-решт було прийнято рішення взагалі не поспішати з виступом серед еліти, а пограти поки що лише на чемпіонаті міста. Це звісно мене в жодному разі не влаштовувало. Тому був дуже радий можливості повернутися в Рівне, де до кінця сезону гратиму на правах оренди.

- Після твого переходу до «Єнакієвця» ти здається більше не отримував виклику до збірної України? Як вважаєш з чим це пов’язано?
- У минулому сезоні мене викликали до збірної України на дві товариські гри з поляками, тоді її якраз очолив Євген Ривкін. На жаль, в офіційних матчах мені зіграти так і не вдалося. Думаю причиною незалучення мене до офіційних ігор за збірну стало те, що в МФК «Кардинал-Рівне» я забивав близько 15 м’ячів за сезон, а ось в «Єнакієвці» – лише три. А це досить суттєва різниця.

- В якій із команд, тобі було комфортніше – в МФК «Кардинал-Рівне» чи в «Єнакієвці»?
- Взагалі, якщо порівнювати матчі за МФК «Кардинал-Рівне» з іграми за «Єнакієвець», то в першій команді я почував себе набагато впевненіше, а ніж у другій. Можливо, давалася взнаки зіграність, адже з багатьма «кардиналівцями» провів не один сезон. Тому можу з упевненістю сказати, що за рівненську команду я почував себе більш впевненіше.

- Як на твою думку, за час твоєї відсутності рівненська команда додала чи навпаки стала слабшою?
- Якщо порівнювати МФК «Кардинал-Рівне» той, з якого я уходив і нинішній, то можу сказати, що в колективі з’явилося більше молодих гравців. Коли я переходив до «Єнакієвця», то був чи не наймолодшим у команді, молодшим за мене був лише Дмитро Ситник. А зараз молодих футболістів набагато більше. А щодо рівня гри команди, то слабшою вона однозначно не стала.

- Кілька слів про твій перший матч після повернення.
- У першій моїй грі за рівненську команду проти «Енергії» мені було досить складно, можливо не все ще розумів, багато було нового, незвичного. І це не дивно, адже напередодні матчу встиг провести лише кілька тренувань. Протягом гри вдалося пограти майже з усіма хлопцями, сказати, що з кимось мені грати легше, а з кимось важче – буде неправильно. Звичайно простіше грати з більш досвідченими партнерами, адже в другій четвірці грають більш молоді гравці, які ще не мають того досвіду, як гравці першої четвірки.

Якщо відверто, то в грі з «Енергією» мені фатально не щастило. Такі моменти, які в мене були, в тому матчі просто потрібно реалізовувати. Це і вихід віч-на-віч з воротарем і реалізація десятиметрового, а чого варті влучання у стійку і поперечину. Свої моменти треба реалізовувати! Але уже протягом півтора сезону я ніяк не можу вийти на потрібний рівень реалізації. Моментів багато, вони є майже в кожній грі, а реалізація ніяка, тому над цим мені потрібно плідно працювати. Можливо, однією з причин є відсутність фарту, адже стільки, скільки я б’ю по стійкам і поперечинам...

- На минулому тижні твоя нинішня команда була вільною від ігор. Тому ти напевно мав нагоду краще ввійти у курс справи?
- Так, зараз, як на мене, вже все набагато краще. На цьому тижні у нас багато травмованих, тому ми більше приділяли уваги комбінаційній грі. За цей короткий період часу мені вдалося дещо підучити і відчуваю, що стало значно простіше.

- Зараз не жалкуєш, що свого часу залишив Рівне?
- Якщо брати до уваги той недосить вдалий, як для мене, сезон в «Єнакієвці», то мабуть краще було б не переїжджати в Єнакієве. Але з іншої сторони, вважаю, що цей час не пройшов для мене даремно, адже працював під керівництвом інших тренерів, грав з іншими гравцями, тому отримав певну користь і звісно збагатився досвідом.

- А якщо порівняти тренерів однієї і другої команди?
- Ви знаєте, не хотілося б цього робити, щоб нікого не образити. Єдине, що хочу зауважити, що мені легше працювати з Сергієм Піддубним.

- З ким товаришуєш зараз і з ким були хороші стосунки в «Єнакієвці»?
- У рівненській команді в мене з усіма хороші стосунки, до речі, як і були в «Єнакієвці». Але найбільше в Єнакієвому товаришував з Олексієм Сагайдаченком, а свого часу найбільш дружні стосунки в «Кардиналі» були з Юрієм Когутом і Андрієм Пітулею. На жаль, зараз Юрко травмований і ми з ним після мого переїзду в Рівне бачилися лише одного разу, а Андрій переїхав до Львова.

- Чи віриш у всілякі футбольні забобони?
- Взагалі я реаліст, тому жодних забобонів не маю. А те, що інколи не бриюся перед грою, то це лише через те, що так почуваю себе більш комфортніше.

- Який із матчів у своїй футзальній кар’єрі вважаєш найбільш пам’ятним, як з позитивом так і з негативом? І який із голів у твоєму виконанні був, на твою думку найбільш яскравим і найбільш курйозним?
- Найкраща з моїх ігор за «Єнакієвець», це була перша гра, після переходу в Єнакієве, з «Ураганом». Ми тоді виграли 6:2, а я забив один із голів. А ось в МФК «Кардинал-Рівне» було багато пам’ятних приємних матчів, але був один, з най прикріших, маю на увазі поразку – 1:2 у фіналі Кубку України.

Найбільш курйозним був випадок коли ми грали у Севастополі. Я вводив м’яч з ауту, майже від чужих воріт, віддав назад передачу голкіперу, і м’яч влетів у наші ворота. Ледь-ледь голкіпер не торкнувся до м’яча, і добре, що не доторкнувся, хоча і хотів, але не зміг дотягнутися.
А найбільш пам’ятним для мене був нещодавно забитий гол з кутового. І хоча цей гол забив на аматорському рівні, я грав за «Сапфір» на першості Донецька, але гол вийшов красивим.

- Тобі довелося захищати честь Львова, Рівного, Єнакієве і жити в цих містах, яке з них тобі найбільш до вподоби і в якому тобі жилося комфортніше?
- Якщо говорити про красу міст, в яких мені довелося пограти, то тут звичайно Львів поза всякою конкуренцією. Але в Рівному я почуваю себе ніби вдома, тут мені більш комфортніше.

- Чим займаєшся у вільний від тренувань час?
- Багато вільного часу не маю, але коли трапляється вільна хвилина, то найчастіше переглядаю фільми в інтернеті. Перевагу віддаю бойовикам, комедіям, а ось фільми жахів і фантастику не люблю. Можу подивитися цікавий пригодницький фільм. Але все ж таки більше полюбляю комедії.

- Часто буваєш вдома, коли в останнє бачився з батьками і чи не проти вони твого захоплення футзалом?
- Я займаюсь улюбленою справою і батьки мої цим задоволені. Головне, щоб грав і в мене все виходило так як слід. Останній раз був дома, коли переїжджав із Донецька в Рівне. Коли був у Донецьку, дома бував досить рідко, можливо раз у місяць, а той й рідше. Це пов’язано із тим, що добиратися додому було не так близько, ну і вартість проїзду не дешева.
Мій тато родом із Здолбунова, ми свого часу жили там, а потім переїхали в Бориспіль, звідки родом моя мама. До речі, мої батьки познайомилися в Рівному, де обоє навчалися в одному із ВУЗів. У мене досить багато родичів у Здолбунові по батьковій лінії – брати, сестри дядьки, тітки, бабуся.

- Ти ще не одружився?
- Поки що ні, але дівчина у мене є. Якраз зараз вона на два дні приїхала до мене. Разом ми ще не живемо, адже не маю своєї квартири. У даний час ми живемо разом із Сергієм Тригубцем. Після повернення в команду в Рівному провів не багато часу, тому власну квартиру ще не встиг підшукати.

- І на завершення нашої розмови, щоб ти побажав дітям, які займаються спортом?
- Я б їм побажав, щоб вони завжди займалися своєю улюбленою справою. А якщо займаєшся улюбленою справою, і ставишся до цього не як до хобі, то на мою думку, в тебе буде завжди все гаразд.

- Дякую, тобі за відверті відповіді і бажаю, як найшвидше повернути відчуття голу, щоб влучність більше не зраджувала тебе. І звісно нових перемог твоїй команді!

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ