Обираємо разом. Хто найкращий спортсмен України 2024 року?

Починаючи з 28 грудня і до 5 січня включно кожен користувач Sport.ua може проголосувати за найкращого спортсмена України у 2024 році.

У 2023 році найкращим спортсменом року стала легкоатлетка Ярослава Магучіх, яка випередила в голосуванні футболіста Артема Довбика і боксера Олександра Усика, що посіли друге і третє місце відповідно.

6 січня 2024 року буде підбито підсумки і названо ім'я найкращого спортсмена року! Проголосувати можно на сайті Sport.ua і в Telegram-каналі Sport.ua.

Попередні переможці по роками:

• 2010 – Віталій Кличко
• 2011 – Володимир Кличко
• 2012 – Олександр Усик
• 2013 – Богдан Бондаренко
• 2014 – Валентина Семеренко
• 2015 – Олег Верняєв
• 2016 – Юрій Чебан
• 2017 – Василь Ломаченко
• 2018 – Еліна Світоліна
• 2019 – Дар’я Білодід
• 2020 – Дар’я Білодід
• 2021 – Жан Беленюк
• 2022 – Олександр Усик
• 2023 – Ярослава Магучих

Артем ДОВБИК, футбол

«Це не мій трофей», – сказав Артем Довбик, вже форвард «Роми», коли йому вручили трофей Пічічі – приз найкращому бомбардиру чемпіонату Іспанії. «Це трофей усієї «Жирони», – уточнив колишній нападник каталонської команди.

Безумовно, цей трофей – для всієї «Жирони», яка на чолі з українським нападником у сезоні 2023/2024 виборола історичну «бронзу» національної першості. Якби партнери дружно не грали на Довбика, особливо в останніх матчах сезону, коли бомбардирська суперечка в Примері була дуже гарячою, українець навряд чи виграв би цей почесний приз.

Проте Артем трохи лукавить, адже це саме завдяки насамперед його зусиллям провінційна «Жирона» піднялася на небувалу досі висоту.

Артем зізнався, що вже після п'ятого туру чемпіонату Іспанії минулого сезону легенда «червоно-білих» – Крістіан Стуані – називав його не інакше, як Пічічі. Довбик не знав тоді, що це означає. Уругваєць пояснив, що до чого. І після кожного матчу Артема – і вдалого, і не дуже – Крістіан не лише підтримував свого колегу, а й мотивував його.

Фінішну стрічку минулого чемпіонату Іспанії форвард «Жирони» перетнув із позначкою у 24 забиті м'ячі. Він став найкращим бомбардиром сезону Ла Ліги. Перед ним простягалося яскраве майбутнє.

Втримати свого найкращого гравця «Жирона» не могла. Та й особливо не намагалася, адже скромний клуб живе за рахунок продажу своїх гравців. У підсумку Довбик за понад тридцять мільйонів євро (плюс бонуси) пішов у «Рому».

Але перед стартом у серії А Артем у складі національної збірної України зіграв на Євро-2024. Цей турнір мав усі підстави стати успішним для бомбардира «Жирони», але, на жаль, став розчаруванням.

Не вдалося стартувати в режимі з корабля на бал і на новому місці. Але в цьому випадку навряд чи проблеми лише у збитому прицілі нашого легіонера «вовків». Римський клуб загруз у тренерській чехарді.

Проте в останніх матчах року Артем знову почав регулярно забивати. Він знову на коні. Він повернувся.

Людмила КІЧЕНОК, теніс

2024-й рік став найкращим у кар’єрі досвідченої української парниці. Кіченок разом зі своєю партнеркою Альоною Остапенко тріумфували на першому ж турнірі сезону серії WTA 500 в австралійському Брісбені. А трохи пізніше на Australian Open дійшли до фіналу, поступившись там топовій парі Се Шувей/Елізе Мертенс.

Наступний серйозний успіх прийшов у червні. Кіченок з Остапенко перемогли на трав’яній п’ятисотці в Істборні, після чого на Вімблдоні дісталися чвертьфіналу.

На Олімпіаді у Парижі Людмила виступала з сестрою Надією. За крок до медальних зустрічей у чвертьфіналі українки драматично поступилися Крістіні Букші/Сарі Соррібес-Тормо на супертайбрейку 10:12, хоча вели в рахунку 7:3.

Головний же успіх прийшов на US Open. Кіченок та Остапенко не програли жодного сету на шляху до перемоги. У фіналі були подолані Кристина Младенович та Чжан Шуай. Лише вдруге представниця України отримала трофей Grand Slam у жіночому парному розряді після сестер Бондаренко.

Впродовж сезону Людмила піднімалася на третю позицію парного рейтингу WTA. Це найвище місце в історії для українських парних гравців.

Ірина КОЛЯДЕНКО, боротьба

У 2024-му Ірина підкорила дві вершини – спершу втретє в кар’єрі стала чемпіонкою Європи, а потім здобула срібло Олімпійських ігор у Парижі. Причому боролася Коляденко на олімпійському килимі надзвичайно яскраво і перемогла майже всіх основних конкуренток – монголку Орхон Пуревдорж, болгарку Біляну Дудову і киргизку Айсулуу Тинибекову, якій до того лише програвала, зокрема на Іграх-2020 у Токіо. В сутичці за золото українка поступилася призерці двох останніх чемпіонатів світу Сакурі Мотокі з Японії.

Коляденко, яка народилася в Радомишлі на Житомирщині – приклад стрімкої самореалізації в спорті. Ірина чіплялася за кожен свій шанс з ранньої юності. Її стрімкий злет у дорослій боротьбі почався з 2019 року, коли 20-річною дівчиною, яка ледь відновилася після важкої травми, поїхала на перший у кар’єрі дорослий чемпіонат світу і відразу здобула на ньому срібло і ліцензію на Олімпіаду-2020. Ігри в Токіо через пандемію були перенесені на рік. Перед ними Ірина вперше в кар’єрі стала чемпіонкою Європи, а в японській столиці показала зрілу боротьбу і заслужено здобула бронзову медаль.

Михайло КОХАН, легка атлетика

23-річний молотобоєць Михайло Кохан у 2024-му відзначився двома бронзами: першу здобув на чемпіонаті Європи в Римі, другу – на Олімпіаді в Парижі. Українець з результатом 79,39 м залишив позаду себе двох легендарних поляків – п’ятиразового чемпіона світу Павела Файдека і олімпійського чемпіона Токіо Войцеха Новіцкі. Кохан поступився Бенце Галашу з Угорщини, який з результатом 79,97 м здобув срібло, і 22-річному чинному чемпіонові світу Ітанові Катцберґу з Канади, який з фантастичними 84,12 м виграв золото.

Після четвертого місця в Токіо Михайло зробив крок угору і, безперечно, має потенціал, щоб прогресувати й надалі. Треба дивитися правді у вічі й визнати, що до нинішніх результатів Катцберґа дотягнутися буде складно, але метати снаряд у район 82 метрів Кохан здатен. Свій особистий рекорд українець покращив буквально через місяць після Олімпіади на турнірі в Заґребі. Його Михайло виграв з результатом 81,14 м. Що цікаво, Катцберґ на цих змаганнях став зі скромними як для себе 79,04 лише третім.

Людмила ЛУЗАН, веслування на каное

Як і за три роки до того в Токіо, Людмила в екіпажі каное-двійки з Анастасією Рибачок здобула срібло в олімпійському Парижі. Наші дівчата програли тільки чинним чемпіонкам світу та Ігор у Токіо-2020, китайському екіпажу Сюй Шисяо / Сунь Менья. Китаянки веслували в іншому вимірі, а отже, такий підсумок спрогнозувати було ніби й нескладно. Якби не бачити того, що відбувалося у веслувальному каналі. Там ситуація складалася так, що більшу частину 500-метрової дистанції ситуація для українок була зовсім нерадісною. Першу половину заїзду вони взагалі трималися шостими-сьомими. Але чим ближче до фінішу, тим стрімкіше Людмила і Анастасія почали додавати. І врешті перетнули стрічку другими, вигравши в бронзових призерок, канадійок Слоан Маккензі і Кеті Вінсент всього шість сотих секунди, а в угорок Аґнеш Кіш і Б’янки Надь, які опинилися поза п’єдесталом – шість десятих.

Українки зізналися, що були щиро здивовані, що на фініші просто зайшли у трійку. А коли виявилося, що вони ще й другі, то здивуванню не було меж. І попри те, що це срібло є повторенням результату Токіо-2020, нинішня медаль є особливою, адже екіпаж фактично формувався заново після того, як Анастасія торік повернулася в спорт після народження дитини.

Невдовзі після Олімпіади Лузан доповнила колекцію нагород четвертим у кар’єрі золотом чемпіонату світу, ставши в Самарканді чемпіонкою в неолімпійській дисципліні на каное-одиночці на дистанції 500 м.

Ярослава МАГУЧІХ, легка атлетика

Безумовно, 2024-й рік став найкращим у кар'єрі 23-річної стрибунки у висоту Ярослави Магучіх. Українка не мала рівних у секторі та, по суті, на головних турнірах цьогоріч змагалася насамперед сама із собою. Після бронзової медалі на Олімпіаді в Токіо від Магучіх чекали медалі найвищого ґатунку в Парижі. І чемпіонка світу-2023 і головна фаворитка турніру не підвела, здобувши першу золоту медаль для України у стрибках у висоту на Олімпіаді.

У Парижі Магучіх виступала в статусі рекордсменки світу: 7 липня на етапі Діамантової ліги українка, взявши висоту 2 метри 10 сантиметрів, встановила світовий рекорд. Колишнє досягнення, що належало болгарці Стефці Костадіновій, протрималося 37 (!) років.

Видатний сезон Ярослава завершила тріумфом у суперфіналі Діамантової ліги, яку українка виграла вже втретє в кар'єрі. «Ярослава – уже легенда. Але я бажаю їй ще більше перемог і спортивних тріумфів», – прокоментувала сезон українки президентка Федерації легкої атлетики України Ольга Саладуха.

А ще Ярослава активно донатить великі суми з призових – і на ЗСУ, і зоозахисникам, але намагається цього не афішувати. «Ми звикли більшість хороших речей робити тихо», – каже найкраща легкоатлетка Європи за версією European Athletics Awards.

Парвіз НАСІБОВ, греко-римська боротьба

Навесні 2024-го Парвіз здобув бронзу чемпіонату Європи, свою другу нагороду такого ґатунку в міжолімпійському циклі. Досягнення не надто гучне, але на Олімпіаді в Парижі, як і за три роки до того в Токіо, Насібов виблискував. При цьому весь шлях Парвіза до фіналу складався з поєдинків, у яких він був на грані поразки: в першій з чинним чемпіоном світу Мате Немешем з Сербії провів переможний прийом за п’ять секунд до завершення; у чвертьфіналі переміг киргиза Ісмаїлова, поступаючись по ходу 2:6; у півфіналі виграв в азербайджанця Джафарова після того, як теж програвав 2:3.

Шанс перемогти і стати олімпійським чемпіоном Насібов зараз мав просто унікальний. Ключовий епізод сутички трапився в середині другого періоді за рахунку 3:3. Почалося все з того, що Насібов заробив два бали, зайшовши суперникові за спину. На тому Парвіз не зупинився і вирішив кинути суперника прогином та збільшити перевагу. Можна, звісно, говорити, що цей максималізм у підсумку й погубив українця: під час виконання кидка суперник зумів викрутитися й накрити Насібова. Парвіз впав на спину і формально два бали для Есмаеїлі виглядали справедливими. Проте з повтору видно, що провести кидок Парвізу іранець завадив за допомогою ніг й, відповідно, не за правилами. Судді, втім, поданий українським кутом протест відхилили. Есмаеїлі втримав мінімальну перевагу і став олімпійським чемпіоном.

«Якщо їду на змагання, хочеться, на відміну від багатьох наших спортовців, не бути туристом, а віддаватися повністю і боротися за медалі. Тому, коли поступився в фіналі, сильно засмутився. Не буду приховувати, цей смуток є й досі. Зрештою, мета залишилася. Зараз її не досяг, тому буду намагатися досягти в майбутньому», - казав Парвіз в інтерв’ю Sport.ua.

Олександр УСИК, бокс

Кожен фініш – це, по суті, старт. І в житті так, і особливо у спорті. 18 травня 2024 року український боксер Олександр Усик, чемпіон світу у чотирьох версіях (WBA, WBO, IBF та IBO), провів довгоочікуваний титульний поєдинок проти чемпіона світу за версією WBC британця Тайсона Ф’юрі.

Тайсон довго почивав на лаврах, утвердившись у ранзі найкращого суперважковаговика світового професіонального боксу. Злет «Циганського короля» розпочався наприкінці 2015-го, коли він несподівано переміг нашого чемпіона світу – Володимира Кличка.

Відтоді Тайсон майже десятиріччя правив балом, достоту уміло лавіруючи за хитромудрими лаштунками великого боксу, не миттям, так катанням утримуючись на вершині.

Олександр Усик до своєї вершини йшов інакшим способом. Поступово. Планомірно. Але водночас блискавично.

Коли Усик ще раз переміг Джошуа – у матчі-реванші, стало остаточно зрозуміло, що у суперважкій вазі з’явився новий король. Український король. Також стало очевидним, що тепер ще одному королю надважкої ваги – Тайсону Ф’юрі – не уникнути зустрічі з Усиком.

Тайсон, як влучний майстер боротьби не тільки в рингу, а й поза ним, усіляко намагався відтермінувати дату поєдинку. Проте вага слова часто виявляється легшою проти ваги іншого аргументу – кулака.

18 травня 2024 року в Саудівській Аравії у важкому й видовищному протистоянні Олександр Усик переміг Тайсона Ф’юрі й став абсолютним чемпіоном світу – першим у нинішньому століття. Й першим українцем у такому ранзі. Фініш? Та де там, новий старт.

21 грудня 2024 року в тій-таки Саудівській Аравії наш боксер захистив свої пояси у матчі-реванші проти Ф’юрі.

А ще на весь світ гучно нагадав про трагедію захисників Азовсталі. І продемонстрував усьому світові гетьманську шаблю Івана Мазепи. Щоб світ знав, із ким він має справу.

Ольга ХАРЛАН, фехтування

Вона була б великою незалежно від виступу на цьогорічній Олімпіаді. До Парижа Харлан їхала в статусі шестиразової чемпіонки світу і восьмиразової чемпіонки Європи, чотириразової олімпійської призерки. Зрештою, в 2021-му під час Олімпіади в Токіо Ольга пережила справжню драму. Вона не приховувала, що їде в японську столицю за єдиною нагородою, якої їй бракує в багатій спортивній колекції – олімпійським золотом в індивідуальній першості шаблісток. Тоді Харлан програла в стартовому бою непримітній китаянці Ян Геню і вперше повернулася з Ігор без нагороди. Втихомиривши плач, українка тоді проаналізувала невдачу за гарячими слідами. Сказала, що через брак змагальної практики втратила тонус.

Зараз Харлан 33. Покоління, з яким вона змагалася в Пекіні-2008 на чолі з легендарною Маріель Заґуніс зі США, давно завершило виступи. А наша прима шаблі залишилася. І повернулася з Парижа з двома нагородами. Спершу була бронза в особистій першості. В медальному бою проти суперниці з Кореї Ольга поступалася 6:11, але перемогла 15:14. «Де взяла сили на камбек з кореянкою? Я українка. У нас є сили, у нас завжди будуть сили. Ми завжди будемо боротися», - сказала Ольга через миті після здобуття медалі.

А потім було золото в командній першості, разом з Аліною Комащук, Оленою Кравацькою і Юлією Бакастовою. У фінальному бою проти кореянок Харлан виграла три своїх мікродуелі з рахунком 22:10, зокрема, здійснила фінішний спурт у кінцівці, вийшовши на доріжку за рахунку 37:40 на користь суперниць. Тепер з шістьма олімпійськими медалями в колекції Ольга стала головною українською мультимедалісткою Олімпіад часів незалежності.

Олександр ХИЖНЯК, бокс

У 2024-му Олександр Хижняк зробив те, що мав у 2021-му – став олімпійським чемпіоном. Три роки тому на іграх у Токіо українець був безперечним фаворитом у категорії до 75 кг, вихором пройшовши суперників аж до фіналу. У головному поєдинку турніру Хижняк до останніх секунд бою вів за очками, проте пропустив фатальний удар від бразильця Еберта Консейсау – і перемогу технічним нокаутом судді віддали супернику, а Олександр змушений був задовольнятися сріблом.

З того часу Хижняк був сфокусований на одному - виправленні непорозуміння олімпійського фіналу Токіо. У Парижі «Полтавський танк» уже виступав у категорії до 80 кг - і вже не вважався беззаперечним фаворитом олімпійського турніру. У перших двох поєдинках Хижняк пройшов колишнього українця Пилипа Акілова, який виступав за Угорщину, та бразильця Вандерлея Перейру. У півфіналі на нього чекав дворазовий олімпійський чемпіон Арлен Лопес - і після програного першого раунду Олександр увімкнувся на повну і все-таки схилив шальки терезів на свою користь.

Непросто було й у фіналі проти Нурбека Оралбая з Казахстану. Перший раунд Хижняк на записках суддів виграв (3:2), потім програв другу трихвилинку (2:3). Все вирішив третій раунд. Українець був активнішим, розбив ніс супернику та заслужено виграв золоту медаль (загальний рахунок – 3:2).

Що далі? Сам Хижняк поки що не ухвалив остаточного рішення. Багато фахівців зазначають, що відчайдушний стиль українця не підходить для професійного рингу. А міняти себе у 29 років – завдання явно із зірочкою. Тому не виключено, що українець ухвалить рішення поїхати й на наступні Ігри.