ГОНЧАРЕНКО: «Жеребкування було для нас дуже жорстоким»

Львівська футзальна «Енергія» завершила перший етап підготовки до сезону: «зелено-білі» провели збір у Шацьку, де заклали фундамент фізичної підготовки. Наступний збір відбудеться у Трускавці, після чого команда візьме участь у двох турнірах (у Кубку Львівщини – 2012 і в міжнародних змаганнях у польському містечку Бєльсько-Бяла).

Сезон в українському футзалі стартує 15 вересня, для «Енергії» ж офіційна боротьба почнеться швидше: 5 вересня в чеському місті Хрудім галичани позмагаються за Кубок УЄФА. Про підготовку до турніру переможців європейських чемпіонатів «Газеті» розповів наставник «Енергії» Станіслав Гончаренко.       

– Станіславе Олександровичу, в «Енергії» в період літнього міжсезоння мінімальні кадрові зміни, команду покинув тільки Олександр Вершинін, а на його місце прийшов Павло Пічкуров. Це означає, що вас задовольняє теперішній набір виконавців і з цими гравцями можна домогтися успіху в розіграші Кубка УЄФА?
– Якщо пам’ятаєте, я відразу після фінального матчу за Кубок України минулого сезону заявив, що з цим складом «Енергії» буде дуже складно боротися за місце у «Фіналі чотирьох» Кубку УЄФА. Ці слова готовий підтвердити і сьогодні. Команда однозначно потребує підсилення. Безперечно, це великий пласт, комплекс питань, пов’язаних із трансферною політикою. Так розумію, що нині на території України дуже непросто знайти потрібних виконавців, які могли б нас підсилити. Вони не тільки дорого коштують, а ще й вимагають величезної зарплатні. Я провадив трансферну політику, але мене обманула низка гравців, які говорили одне, а поводилися тільки у своїх інтересах. Існує ще й міжнародний трансферний ринок, там теж чималий обсяг роботи. Але мені так здається, що керівництво нашого клубу не зовсім розуміє, чого хочу.

– Що маєте на увазі?
– Наше керівництво вважає, що на сьогодні в нас найсильніші гравці й цей склад оптимізовано. У мене зовсім інша думка.

– Склад «Енергії» впродовж місяця ще може змінитися?
– Працюватиму над цим питанням аж до закриття трансферного вікна. Звісно, якщо матиму для цього можливості й розуміння.

– Наявного ресурсу «Енергії» достатньо для того, щоб вийти в елітний раунд Кубка УЄФА?
– Маємо певний досвід, уміння і знання. Але саме ресурс є однією з найбільших наших проблем. Мабуть, його нам найбільше і не вистачає. Тому не можу категорично говорити про те, що ми зобов’язані, повинні чи можемо. Це футбол. Той стан, у якому ми сьогодні перебуваємо, однозначної впевненості в мене не вселяє.  

– Як узагалі оціните результати жеребкування основного раунду Кубка УЄФА?
– Жеребкування було для нас дуже жорстоким. Проте зі спортивного погляду цікавіше. Нам випала нагода на цьому етапі Кубку УЄФА випробувати себе, перевірити. Для мене як тренера – що сильніші суперники, то цікавіше. 

– Матимете нагоду вивчити суперників чи робитимете це під час турніру?
– Ми вже трохи поінформовані. Національна збірна України нещодавно проводила два матчі з командою Румунії. Фактично той самий склад румунів грає за «Тиргу Муреш» – нашого суперника в Кубку УЄФА. Вивчатимемо записи ігор Україна ― Румунія. Маю кілька дисків із записами матчів чеського «Ера Паку» в останньому сезоні. Думаю, великих змін у цій команді влітку не відбудеться. Загалом маю уявлення про суперників. 

– Станіславе Олександровичу, під час відпустки Ви побували в Іспанії, де ознайомлювалися з роботою двох місцевих клубів – «Плайяс де Кастельон» й «Азкар Луго». Що нового для себе почерпнули під час стажування?
– Хотів зазирнути в саму середину чемпіонату Іспанії. Мені було цікаво довідатися, як іспанці працюють, як поводяться на трансферному ринку, як діє клубна система. Упродовж свого нетривалого стажування дуже багато спілкувався, дізнав­ся нового. Мені як тренеру, який в Україні багато що пройшов, було цікаво почерпнути щось нове за кордоном. Поїздка в Іспанію була успішною, цікавою, мені вдалося багато чого довідатися. Якщо коротко підбити підсумки, то сказав би так: український чемпіонат відстав від іспанського не на 20 чи 30 років, а назавжди. Річ не в гравцях, не в суті самої гри. Відстали назавжди в поведінці, спілкуванні, в тому, для чого це взагалі відбувається і заради чого. Ми постійно змагаємося в тому, як одне одного обманути, перехитрити. Наші клуби, Асоціація думають, що вони найхит­ріші. А в Іспанії шукають золоту середину, роблять усе для того, щоб знайти оптимальне рішення. В іспанців теж є проблеми: як нам відомо, там триває фінансова криза, дві команди відмовилися від участі в змаганнях елітного дивізіону. Мені вдалося навіть переглянути відомості, ознайомитися із системою клубної роботи. Повернувшись в Україну, зрозумів, що тут нічого не зміниш. У нас інший устрій життєдіяльності клубів. У моїй кар’єрі був тільки один приємний виняток ― Роман Кедик. Президент «Тайму» мені абсолютно довіряв, розумів, що клуб потрібно постійно розвивати. І не його вина в тому, що криза завадила існуванню «Тайму». Втім Роман Кедик усвідомлював незворотні процеси функціонування клубу. А так, нині немає сенсу щось пропонувати. У нас роками було так заведено, що політику клубу формує не головний тренер команди, а президент. В Іспанії по-іншому. Там цими питаннями опікується наставник. Його слово – закон для клубу. Тренер вирішує стратегію розвитку, а керівництво всіляко йому сприяє. На жаль, в Україні він – найменш захищена ланка. 

– Ви казали, що бачили фінансові відомості клубів. Скільки футзалісти заробляють в Іспанії?
– Від 1000 до 32 тисяч євро на місяць. Найвища зарплата в Торреса, який щомісяця отримує 32 тисячі. Цей виконавець є символом іспанського футзалу.

– Порівняйте зарплати іспанських й українських футзалістів.
– Якщо розглядати іспанські команди, які посідають в елітному дивізіоні 10-16 місця, то в деяких наших клубах гравці отримують навіть більше.

– Станіславе Олександровичу, чому Ви ігноруєте варіант із підсиленням бразильцями?
– Для цього потрібно мати певний досвід. Ось Олег Солодовник має намір запросити в «Єнакієвець» бразильців. Він має досвід роботи з латиноамериканцями в донецькому «Шахтарі», а потім у грузинській «Іберії». Тому знову до цього звертається. У мене величезний досвід роботи з українськими гравцями. Мені вдавалося збирати найкращих футзалістів. Робота з бразильцями має свою специфіку. З ними непросто, в них менталітет у дечому схожий із циганським. Згадаймо приклад «Урагану». Минулого сезону івано-франківці, так би мовити, стихійно вгадали з бразильцями завдяки придбанню Сержао. Але я не вважаю, що це був правильний процес. Якщо врахувати, скільки було затрачено зусиль, залучено механізмів для роботи бразильців, ця справа не виправдала сподівань керівництва клубу. Глибоко переконаний, що одного-двох бразильців запрошувати неефективно. Олег Солодовник правильно робить, що планує придбати чотирьох латиноамериканців. У меншій кількості іноземці не будуть гармонійною частинкою монолітного колективу. Це моє переконання. В Росії багато клубів пішло на такий крок, проте ви погляньте, яких виконавців туди запрошують: збірників своїх країн, видатних людей із топових клубів. Звісно, бразильці, які грають в Україні, іншого рівня. Едер Ліма в російській «Югрі» отримує 25 тисяч доларів. Він є справжньою машиною. Ліму неможливо порівнювати з Карліньосом з «Урагану».   

Розмовляв Гліб ВАКОЛЮК, Львіська газета