Яна КЛОЧКОВА: «Сподіваюсь, я впораюся зі своїм завданням»

Та працюватиме вона не на тренерській ниві, а в кабінеті у НОК. Їй довірили посаду голови Київського міського відділення цієї організації. Про нову сторінку у своїй біографії Яна Клочкова розповіла в інтерв'ю.

— Яно, тепер ви керуєте всім столичним спортом...
— Так, це зовсім новий напрям роботи. Коли Сергій Бубка запропонував мені цю посаду, без вагань погодилася. Люблю зміни. Сподіваюсь, я впораюся зі своїм завданням. А якщо ні, то полишу це крісло.

— Наскільки великі ваші амбіції?
— Сергія Бубку не підсиджую. (Сміється). Він добре працює на посаді президента НОК України. Хтозна, можливо, колись і я працюватиму на цій посаді. Та якщо і так, буде це нескоро. Мені треба ще довго вчитися.

— Коли Віталій Кличко починав політичну кар'єру, спеціальні політтехнологи вчили його проголошувати промови...
— Політиком навряд чи можна мене назвати. А щодо підготовки, то в цьому не вбачаю нічого поганого. Можливо, я й вчитимуся мистецтву красномовства. Мені імпонує спілкування з людьми, у житті я комунікабельна.

— Чому ви не стали тренером?
— Я давно визначилася. Ця робота мене зовсім не цікавить. У кабінеті значно спокійніше, аніж на тренерській ниві. Наставники втрачають надто багато нервових клітин. А я хочу мати спокій.

— Тим паче, що ви ще маєте право на декретну відпустку...
— Авжеж. Але я не належу до тих мам, які сидять удома три роки після народження дитини. Сашкові — десять місяців. Він, коли вирішуватиму справи, буде під опікою моєї бабусі.

— На кого схожий ваш син?
— На свого батька. Особливо очима. Характер також такий, як у Левана. Дуже цілеспрямований. У житті багато чого досягне! У ньому тече гаряча грузинська кров. Він ще покаже себе. Утім Сашка розпестили так само, як його батька. Хоч Леван уже дорослий, однак його сім'я балує, як дитину.

— Леван живе у Грузії...
— Так, до нас він навідується не так часто, як хотілося б. От недавно гостював у Києві, приїжджав зі своїми родичами.

— Коли ваш син гостюватиме в татка?
— Нас постійно туди запрошують. Ми не відмовляємося, та треба ще трохи часу, щоб Сашко підріс. Тоді він обов'язково приїде в гості на батьківщину свого батька. Там нас чекають. Ми це відчуваємо.

Олег ЗУБАРУК, Галичина спортивна