КОРОВЯКОВ: «Думаю, що вже вдалося влитися в колектив»

У звітному чемпіонаті рівненський «Пульсар» зірок з неба не хапає. Важко команді за браком коштів на рівних змагатися з більш фінансово спроможними командами. Відповідно, недостатнє фінансування, не дозволяє не тільки запросити більш досвідчених виконавців, кращих легіонерів, тощо, а навіть зберегти існуючий склад. Так не вдалося втримати в колективі одного з лідерів, єдиного легіонера команди Павла Улянко, окрім того, гравців команди постійно переслідують травми і хвороби, що відповідно теж не дозволяє демонструвати належний рівень гри. Не дивлячись на всі негативні явища, «Пульсар» продовжує триматися на плаву. Так, останнім часом клуб поповнили Вадим Рєка і Олександр Коровяков. Обидва виконавці вже з перших матчів продемонстрували чого вони варті, і на нашу думку, каші не зіпсували. З одним із них нам вдалося поспілкуватися після завершення чергового переможного матчу. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Олександром Коровяковим.

- Олександре, наскільки мені відомо, попередній сезон ти провів у Львові, а початок звітного - в Донецьку. Чим займався після Донецька?
- Зараз багато клубів віддають перевагу іноземним виконавцям. З цієї причини я на певний час залишився поза увагою суперлігових команд, і останнім часом не грав на професійному рівні. Як ви вже зауважили, минулий сезон провів у складі «Львівської політехніки». З цією командою став бронзовим призером чемпіонату УБЛ. Проте, по завершенню сезону в колективі сталися зміни, керівництво клубу припинило співпрацю зі мною і моїм тренером Вороніним, з яким працюю вже протягом 7 років. На певний час випав з обойми, тобто залишився поза грою, адже не зміг знайти собі команду. Коли у Донецька виникли фінансові проблеми, вони розпочали пошуки українських гравців. Таким чином вийшли на мене. Звісно, я з задоволенням погодився. Вдалося зіграти один матч, якраз проти рівненського «Пульсара». Як на мене, гра не вдалася, адже нічого не закинув, але в захисті відпрацював відповідно до тренерських вимог, хоча грав і не на своєму звичному місці. Згодом, БК «Донецьк» розпався, і я знову залишився без роботи.

- А яким чином ти опинився у Рівному?
- Думав, що до кінця сезону вже не матиму ігрової практики, проте зателефонував Сергій Степанович Шемосюк і ми домовилися. Поспілкувався також і з старшим тренером команди Михайлом Переверзієм. Я володів інформацією, що в «Пульсара» проблеми з фінансами, і тому на великі гроші не розраховував. Але мені дуже потрібна ігрова практика, це і зумовило моє рішення залишитися в Рівному, щоб знову заявити та нагадати про себе, довести, що ще маю порох у порохівницях.

- Свій перший матч за «Пульсар» ти провів у Рівному проти «Феро-ЗНТУ», які були перші  враження від нової команди?
- Лише позитивні, адже тут грає багато гравців, з якими добре знайомий. Звичайно, що в другому матчі проти дніпродзержинців вдалося відіграти набагато краще. Не буду вихвалятися, але мені в цьому матчі вдалося зробити важливе перехоплення та своєчасно реалізувати штрафні кидки. І, нехай закинув небагато, – 11 очок, на мою думку, гра вийшла доволі непоганою. На жаль, наприкінці зустрічі збилися на індивідуальні дії, почали демонструвати баскетбол не притаманний «Пульсару». Це, в свою чергу, дозволило «Дніпро-Азот» наздогнати нас. На мою думку, рівненська команда набагато сильніша від дніпродзержинської, як за рівнем гравців, їхнім досвідом, так за командною грою. Взяти хоча б таких виконавців, як Олексій Полторацький, Віктор Герасимчук, В’ячеслав Ковалевський, Вадим Рєка, Ілля Шемосюк.

- Як вважаєш знайшов спільну мову з колективом?
- Думаю, що вже вдалося влитися в колектив. Досвідчені гравці, переходячи до іншої команди повинні швидко знаходити спільну мову з новим колективом, інакше вони не зможуть отримати достатньої кількості ігрового часу, що відповідно позначиться на ставленні гравців до тебе. Думаю, мені вдалося знайти своє місце в колективі та приносити йому користь.

- На якій позиції почуваєшся впевненіше?
- Загалом, я гравець захисного плану, але в Рівному дещо інший баскетбол, тому доводиться, моментами, брати ініціативу на себе. Окрім того, тренер розраховує на мене, на мої лідерські якості, адже можу обіграти суперника один в один. В інших командах виконував роль захисника, від якого вимагали нейтралізації окремих лідерів команди суперника. Натомість, там буди гравці-снайпери, завданням яких було влучати в кошик суперника.

- Окрім баскетболу, в дитинстві займався іншими видами спорту?
- Я народився 30 квітня 1981 року у Вознесенську, там і розпочав свою баскетбольну кар’єру. В дитинстві займався ще й футболом і, до речі, в мене непогано виходило. Чудово пам’ятаю, як мій перший тренер з баскетболу обрав мене ще в школі. Володимир Васильович Гамов зайшов у наш клас і за якимись своїми критеріями відібрав кількох хлопців, до їхнього числа потрапив і я. Відтоді познайомився з цим чудовим видом спорту.

- Якою була твоя перша професійна команда і коли це сталося?
- Ще під час навчання у школі, в п’ятнадцятирічному віці, потрапив до «Возко» і почав тренуватися з командою Вищої ліги, заробляти повагу партнерів. Коли навчався в школі, мав можливість поїхати до Миколаївського спорт інтернату, але у Вознесенську планувалося створення нової команди, а я був одним з кандидатів.

- Хто на той час тренував вознесенську команду?
- Першим моїм тренером у професійній команді був Леонід Шиманський, який свого часу був хорошим гравцем і виступав за Миколаїв. Саме ця людина вселила в мене надію, дала мені стартовий поштовх, повірила мені та надала шанс проявити себе. Спочатку я з’являтися в складі на 5-10 хвилин, згодом отримував все більше ігрового часу. Таким чином, минуло сім років. Правда, був період коли на правах оренди виступав за криворізьке КТУ. Там мав більше ігрової практики, зміг краще розкритися, набирав набагато більше очок, тобто зарекомендував себе лідером. Згодом, знову повернули до Вознесенська. Неодноразово Валентин Берестнєв кликав мене до Миколаєва, проте президент «Возко» довгий час не бажав віддавати мене. На його думку, я виріс у Вознесенську, тому повинен захищати кольори рідного міста.

- І все ж таки ти залишив Вознесенськ?
- Згодом, відсутність фінансування не дозволила «Возко» продовжити виступи. На той час я вже мав багато запрошень, адже був на ходу і непогано грав. Цілком міг продовжити кар’єру в у Миколаєві, але зупинив свій вибір на Харкові. Тренером «Політехніка» був Валентин Дмитрович Кулібаба. Чудові два з половиною роки провів у Харкові, адже зміг додати, як в ігровому плані, так і в плані розуміння гри. Ми часто перемагали в рідних стінах, а Андрій Шаптала назвав Тимура Арабаджі, Олексія Цимбала і мене, найсильнішою задньою лініє в Україні. Згодом мене з Олексієм Цимбалом запросили у Львів. Тоді «Львівську політехніку» очолив Валентин Петрович Воронін. 3 2007 по 2009 роки, знову ж таки, 2,5 сезони, виступав у Львові. Про той час у мене залишилися лише найтепліші спогади. Мені все подобалося, чудове керівництво, гарне місто. Затишно було і моїй сім’ї.

- Хто з тренерів, на твою думку, зробив найбільший внесок у плані становлення Олександра Коровякова, як професійного баскетболіста?
- Вважаю таких було двоє - Леонід Анатолійович Шиманський, адже він перший повірив у мене, а другим став Валентин Петрович Воронін. Останній, в моїй баскетбольній кар’єрі дуже багато значить. У Львові Валентин Петрович міг залучати іноземців, проте весь час вірив у мене, надавав мені шанс, а я, в свою чергу, намагався його не підводити.

- Який із сезонів тобі найбільше запам’ятався?
- Найбільше запам’яталися роки проведені у Вознесенську.

- Пам’ятаєш матч, в якому зіграв найкраще?
- Найкраща гра була якраз на мій день народження. Тоді ми грали із «Кривбасбаскет». В тому матчі я зробив тріпл-дабл, закинувши більше 10 очок, зробивши більше 10 підбирань та віддавши більше 10 передач. У тій грі ми перемогли.

- За свою кар’єру тобі довелося пограти в різних командах, з різними гравцями. З ким із партнерів ти знайшов найбільше порозуміння на майданчику?
- Найбільшого розуміння в плані гри я знайшов у Львові, адже там зібралися справді досвідчені баскетболісти: Улянко, Кузьмін, Алєксєєв, Анненков. Ці виконавці вже встигли заявити про себе. Мені було чому в них повчитися, адже я завжди прислухався до їхніх порад. Загалом, у Львові в нас була доволі дружна команда. Кожний міг висловити свою думку, до якої партнери по команді прислухалися. Тому вважаю цих партнерів найкращими.

- Ми вже згадували з тобою приємні моменти твоєї кар’єри, а ось які миттєвості твого спортивного життя не зовсім хотілося б згадувати?
- Знову ж таки, цей період пов’язую зі Львовом. Коли там з’явилися нові хороші виконавці, мені лише час від часу знаходилося місце на майданчику. Тому, саме останній сезон у Львові, коли я найбільше грів лаву запасних, я вважаю найбільш невдалим в кар’єрі.

- А тепер давай поговоримо про твоє особисте життя. Одружений?
- Живу вже протягом чотирьох років у громадському шлюбі, дітей поки що немає. Познайомився з майбутньою дружиною Юлею в Харкові. Якось на вулицях цього великого міста помітив гарну дівчину, зав’язалася розмова, деякий час зустрічалися, спілкувалися, а згодом почали разом жити. Потім вона зі мною поїхала до Львова. Юля стала для мене справжнім порадником, в будь-якій ситуації підтримує мене. До її оцінок я завжди прислуховуюсь. Це сама дорога людина в моєму житті.

- Нещодавно минуло 8 березня. Ти привітав Юлію?
- На жаль, особисто привітати не вийшло, тому що зараз вона перебуває в Харкові. Добре, що є друзі. Одному з них я зателефонував і попросив привітати Юлю квітами та листівкою від мого імені. Подарунок я вручу їй особисто. Сподіваюсь станеться це вже найближчим часом. 23 березня в Рівному ми гратимемо проти «Хіміка». Тоді вона і планує приїхати.

- Як проводиш вільний час?
- Останнім часом сподобалося відвідувати боулінг-клуби. У Рівному в боулінг поки що не грав, тому що з містом досконало ще не встиг познайомитись. Перше враження від Рівного приємні. Невеличке та комфортне місто, яке дуже нагадує Миколаїв. Свій вільний час тут проводжу з другом Вадимом Рєкою. Полюбляю переглядати старі радянські комедії. Відпустку завжди намагаюся проводити на морі, найчастіше відпочиваю в Криму. Якщо є можливість і хороша компанія, ніколи не пропущу нагоди виїхати за місто, посмажити шашлики на свіжому повітрі.

- Чи є у тебе забобони?
- Звичайно. Я думаю, що це є в кожного гравця. Про ці своєрідні ритуали зазвичай не говорять, адже це особисте. Виходячи з дому перед грою, я традиційно промовляю певні фрази. Щось подібне виконую перед виходом на майданчик. Я вірю в це і завжди так роблю, а коли віриш то все збувається. Отже, головне – це віра. Традиції я не порушую.

- Твої побажання юним баскетболістам?
- Я постійно переживаю за український баскетбол, адже помітив, що не завжди молоде покоління баскетболістів отримує можливість себе проявити. Зараз дуже мало тренерів довіряють українським виконавцям, хотілося, щоб таких було набагато більше. А талановиті українські баскетболісти є, і це ще раз підтвердив приклад БК «Києва». Це чудова команда, яка складається лише з українських виконавців. «Вовки» демонструють баскетбол високого рівня. Думаю, молодим гравцям, якраз треба брати приклад із такої команди. Головне, вірити в свої сили, тоді все вийде. На жаль, український баскетбол  зараз переживає не найкращі часи.

- Чи були в тебе кумири? Грою яких баскетболістів захоплювався чи продовжуєш захоплюватися?
- Як таких, кумирів у мене не було. Просто є виконавці, гра яких мені до вподоби. В українському баскетболі, це гра Артура Дроздова. З нього і потрібно брати приклад.

- Чи є в тебе мрія?
- На даний час, у зв’язку із смертю бабусі, яка була ще не старою людиною, мрію лише про одне, щоб в моїй сім’ї не було різних проблем із здоров’ям, та всі могли дожити до похилого віку. Це є моїм найбільшим бажанням та мрією.

Дмитро РАЧКОВСЬКИЙ, Баскетбольний клуб «БК-93»