ГРИНЬ: «Щоб стати чемпіоном, треба сильно хотіти»

Із часу нашої останньої розмови з київським веслувальником Сергієм Гринем, бронзовим призером Олімпійських ігор в Афінах, минуло чотири роки. За цей час він сильно змінився — подорослішав, змужнів, став більш розсудливим, хоча й раніше відрізнявся серйозним ставленням до спорту, та й до життя взагалі. Сергій створив сім’ю й продовжує займатися улюбленою справою — академічним веслуванням. Готується до Ігор у Пекіні в складі четвірки парної й мріє повторити афінський успіх — повернутися з Китаю з нагородою. Хоча і розуміє, що зробити це буде напрочуд важко.

«В Афінах мене вели старші товариші»
— Сергію, до відкриття Олімпійських ігор у Пекіні залишилося два тижні. Коли ви вирушите до Китаю?
— За десять днів до старту. Минулого року в Китаї побувала юнацька команда веслувальників у супроводові провідних науковців — фізіологів, біохіміків, спортивних лікарів, які досліджували адаптаційні перебудови в організмі спортсменів. Тоді фахівці дійшли висновку, що саме десять днів достатньо для вдалого проходження адаптаційного періоду. За цей час можна пристосуватися до зовнішніх умов і добре відчувати себе під час змагань.
На останньому етапі підготовки до Ігор ми виїжджали на навчально–тренувальні збори у Болгарію — тренувалися в умовах високогір’я. Це повинно позитивно позначитися на функціональному стані.

— Чи створили вам необхідні умови для підготовки в столиці — на базі на Трухановому острові?
— На жаль, ні. Нам не вистачає однієї бази–комплексу, де можна розмістити спортсменів для проживання, проводити тренування, харчуватися. А в нас виходить так, що на одній базі ми мешкаємо, на іншій зберігаємо човни, їдальня — на третій, а зал силової підготовки — на четвертій. Значно кращі умови для підготовки спортсменів високого класу в Дніпропетровську. Щоправда, мені допомагає рідне товариство «Колос». Для успішної підготовки до Олімпіади воно придбало велосипед, щоб було зручніше проводити тренувальний процес під час перебування у гірській місцевості.

— Після Ігор в Афінах відбулися зміни у вашому квартеті?
— Минулого року на чемпіонаті світу наш екіпаж посів лише шосте місце, проте цього вистачило, щоб отримати ліцензію на Ігри в Пекіні. Оскільки цей результат не влаштовував ні спортсменів, ні тренерів, ні керівників федерації, прийняли рішення внести корективи до складу команди. Почалася серйозна конкуренція за місце в екіпажі. Відновився від травм Олег Ликов, проте до четвірки він не потрапив. Зі мною до Китаю в «основі» їдуть Володимир Павловський із Дніпропетровська, Дмитро Прокопенко й Сергій Білоущенко з Миколаєва.

«Для нас завдання мінімум на Олімпіаді — призове місце, максимум — усе решта»
— Чи не вплинула така конкуренція негативно на психологічну атмосферу в команді?
— Ми всі професіонали, тому немає сенсу сперечатися або з’ясовувати стосунки поза межами водного каналу. У Пекін вирушають п’ятеро веслувальників — Олег Ликов буде запасним.

— Що змінилося у твоїй фізичній, психологічній, технічній підготовленості за чотири роки?
— В Афінах я значно поступався за рівнем тим спортсменам, які сиділи зі мною поруч у човні. Більш досвідчені, доросліші колеги вели за собою. За роки між Олімпіадами я набрався досвіду, брав участь у великих змаганнях. Три роки просидів на місці четвертого номера після того, як завершив свою кар’єру наш загрібний, який вивів команду на «бронзовий» щабель в Афінах. Сильно я додав й у фізичній підготовленості. Покращилися результати на веслувальному тренажері.

— Після виступу в Афінах ти одразу визначився з класом човна, в якому далі змагатися?
— Немає сенсу витрачати сили, розпилюватися на різні класи човнів. Якщо ти претендуєш на високі місця на міжнародних змаганнях, необхідно готуватися й змагатись у складі одного екіпажу.
У академічному веслуванні на час, за який човен подолав дистанцію, впливає багато чинників — вітер, течія, особливості водойми. У зв’язку з цим у веслувальників не фіксують рекордів, на які могли б орієнтуватися спортсмени. І тому розраховують модельні показники. От на сьогодні дуже багато команд світу підійшло до цього модельного часу, український екіпаж — також.
У нашому класі човнів немає явного лідера, чемпіони змінюються на кожному старті. Тому ми виступаємо на міжнародних стартах лише у четвірці парній. А на внутрішніх змаганнях проводимо відбори і ганяємося в одиночках та двійках.

— Які у вас шанси на завоювання олімпійської медалі?
— За відсутності явного лідера шанси є в кожної команди. На Олімпіаду не їздять просто позмагатися, а лише вигравати. Для нас завдання мінімум — це призове місце, а максимум — все решта(усміхається).

«Відомі веслувальники по чотири рази кидали заняття спортом»
— Пригадай, хто саме розгледів у тобі майбутнього професійного вес­лувальника?
— Коли навчався в школі, серйозно спортом не цікавився. Хіба що інколи грав у баскетбол. Але коли був у дев’ятому класі, до нашої школи завітала тренер Віра Француз і запросила на Труханів острів — спробувати свої сили в академічному веслуванні. На той час я майже нічого не знав про цей вид спорту, лише одного разу бачив човен. Він запам’ятався мені, тому що був дуже вузеньким.
Прийшов, спробував – сподобалось. Дійшов висновку, що набагато цікавіше проводити час на базі, ніж просто на вулицях міста. І перші успіхи не примусили себе довго чекати. Через півроку регулярних занять виграв змагання. Три роки по тому став переможцем першості України серед юнаків. У 1999 році пробився на чемпіонат світу серед спортсменів віком до 18 років і посів там четверте місце в складі четвірки розпашної без стернового. Пізніше у складі вісімки брав участь у чемпіонаті світу серед дорослих. Також веслував у четвірці розпашній, а згодом потрапив до екіпажу четвірки парної, яким ми й виграли «бронзу» Афін.

— Є суттєва різниця між парним і розпашним веслом? Що для тебе ближче?
— Психологічно важче, коли працюєш у човні з розпашними веслами, — тоді доводиться бути у зв’язці з напарником, у тебе лише одне весло, а човен же втримати треба. От тоді дуже важливо відчувати товаришів по команді. А в парному човні у такій особливій взаємодії з партнером потреби немає— сів у «одиночку» і тренуєшся, відповідаєш тільки за себе. У плані технічної складності різниці не відчуваю — без проблем сідаю як до вісімки, так і до четвірки парної.

— Пам’ятаєш, коли з’явилося бажання стати учасником Олім­пійських ігор?
— Спочатку думав про те, як потрапити хоча б на першість країни. Пізніше, зі зростанням майстерності, почало виникати бажання взяти участь у великих міжнародних змаганнях, і, звичайно, поїхати на Олімпійські ігри, виграти олімпійське «золото». Для багатьох спортсменів ця мрія здається нереальною, проте немає нічого неможливого. Всі атлети, які готуються серйозно, мають шанси стати олімпійськими чемпіонами. Головне — треба цього сильно хотіти й багато тренуватися.

— Виникало колись бажання залишити великий спорт?
— Це трапляється дуже часто після виснажливих змагань. Але мене такі думки швидко залишають. Ледь не всі відомі веслувальники по три–чотири рази кидали заняття спортом, а потім знову поверталися до улюбленої справи. Непотрібно робити швидких висновків — варто помізкувати, зважити всі «за» й «проти».

«Закінчив університет на рік пізніше за одногрупників»
— Перебуваючи на змаганнях у різних країнах світу, встигаєш помилуватися тамтешніми пам’ятками культури?
— На жаль, все, що доводиться бачити, — це готель і водний канал, де проходять змагання. До початку стартів не відволікаюся на місцеві краєвиди, а після змагань уже немає можливості — час повертатися додому. Лише одного разу в Швейцарії після змагань наша команда отримала час насолодитися прогулянками. Шкода, але навіть у Греції під час Олімпійських ігор не зміг сходити на екскурсію.

— Чим полюбляєш займатися в вільний від спорту час?
— Найчастіше проводжу час із дружиною, зустрічаюся з друзями. Подобається посидіти за комп’ютером — розібратися з різними програмами. Віддаю перевагу активному відпочинку — можу і в футбол пограти.

— Чим тобі запам’ятався період навчання у ВНЗ?
— У Національному університеті фізвиховання і спорту намагався взяти для себе якомога більше знань, пов’язаних із підготовкою спортсменів саме в академічному веслуванні. Читав книжки про харчування спортсменів, дозування навантажень, особливості техніки та фізичної підготовки. Для мене ці знання були просто необхідні. На останньому курсі навчання довелося взяти академічну відпустку — тоді готувався до Ігор в Афінах. Державні іспити складав із незнайомою групою. Тож закінчив ВНЗ на рік пізніше за своїх одногрупників.

— Ким бачиш себе після завершення спортивної кар’єри?
— Свою роботу в кабінеті не уявляю. Провівши стільки часу на природі, свіжому повітрі, всидіти на одному місці буде дуже складно. А тренерська діяльність мені подобається. Чому б не спробувати себе у цій ролі? Може, щось і вийде. Але це тільки роздуми, адже наразі хочеться бачити себе не тільки на змаганнях у Пекіні, а й у Лондоні, столиці Олімпіади–2012.

Сергій Гринь
Заслужений майстер спорту з академічного веслування.
Народився 27 грудня 1981 р. у Києві
Старший лейтенант міліції, «Динамо»/«Колос».
Бронзовий призер Олімпійських ігор в Афінах 2004 р., срібний призер чемпіонату світу 2006 р., багаторазовий переможець чемпіонатів та Кубків України.
Освіта — вища (Національний університет фізичного виховання і спорту України).
Тренери — Віра Француз, Михайло Лук’яненко, Анатолій Шишканов.
Одружений.

Олена КРИВОРУЧЕНКО

Україна Молода