І ти, Іване?

Перехід захисника «Шахтаря» і збірної України Ярослава Ракицького в російський «Зеніт» немов зірвав пломбу. Розмов тоді було тьма, скільки списів зламано, скільки відгріб «годувальник сім'ї» тоді заочно. Збірна України в особі її головного тренера поставила на Ярику хрест.

Але він тому й радий. Освоївся за поребриком, став в дошку своїм. Навіть для такого затятого ватника, як Дзюба. І бог би з ними, тільки от перехід цей став свого роду «дороговказом» для секти «свідків Ракицького». Слідом за екс-захисником «гірників» відбув до Росії ще один оборонець чемпіонів України – Данченко. Спочатку Олег був відданий в оренду в «Єнісей», а недавно підписав повноцінний контракт з тамтешнім «Рубіном». «Мені плювати на думку оточуючих», – приблизно так обставив свій перехід колись кандидат у збірну України і колись основний правофланговий в «Шахтарі».

***

Однак і на цьому відхід зі стану «оранжево-чорних» у сусідній чемпіонат не припинився. Останній (поки що) в цьому списку – центральний захисник Іван Ордець. У футболіста закінчився термін угоди з донецьким клубом, і він покинув команду в статусі вільного агента. Була інформація, що Ордець може виявитися і в серії А, і в чемпіонаті Шотландії, але він чомусь вибрав московське «Динамо». За наявною інформацією, 26-річний футболіст буде отримувати в «першопрестольній» один мільйон євро в рік. Контракт розрахований на три роки.

В принципі, це аж ніяк не ті гроші, заради яких можна було все кидати, отримуючи натомість клеймо якщо і не зрадника, то як мінімум ідіота. Так, в «Шахтарі» Іван отримував в два рази менше, але, за чутками, йому пропонували підписати новий контракт на покращених умовах. До того ж, цілком могло бути, що при новому тренері Ордець отримав би можливість проявити себе. Дивишся, і закріпився б в складі. З іншого боку, важко уявити, що в умовних «Селтіку» або «Болоньї» йому запропонували б меншу платню.

Стало бути, проблема в самому Ордецю. Він, як і його пітерський друг, просто не захотів робити зусилля над собою. Не захотів виходити із зони комфорту. Нема мовного бар'єру, немає побутових проблем, навіть ментальність однакова. У Ордеця і його нових партнерів - точно однакова. І так, ще «футбол поза політикою». І «годувати сім'ю», само собою. Хоча не тільки це. Подейкують, що в якості підйомних на новому місці роботи екс-футболіст «Шахтаря» і збірної країни отримав майже стільки ж, скільки отримає за угодою за цілий рік. Тобто, за його поняттями, гра напевно було того варта. І плювати, що тамтешнє «Динамо» останнім часом – справжній аутсайдер. Головне – ноги в теплі.

А ще показово, що перехід Ордеця вже не викликає такого відторгнення, таких емоцій, такого блювотного рефлексу, як трансфер Ракицького. Напевно, просто тому, що всі ми втомилися від цієї безперервної теми, від цієї безперервної, але неоголошеної і невизнаної війни. Слідом за ненавистю і відторгненням прийшло спустошення, нігілізм. Байдужість. Мовляв, робіть, що хочете. Валіть в свою Росію.

***

До речі, ви помітили, як змінилася риторика наших деяких «майстрів шкіряного м'яча»? Зокрема, Олександра Рибки, Євгена Хачеріді? Адже їх начебто складно пофарбувати в колорадський колір, проте вони не вважають Ракицького співтовариші зрадником. І справа тут не тільки в якійсь корпоративній етиці. Швидше за все подібне відбувається від відсутності єдиної позиції на державному рівні до цієї гібридної війні.

І як наслідок цього лукавства і відбуваються подібні переходи. «Шахтар» - в авангарді. Але чомусь з цього приводу я не здивований. Хоча не тільки «Шахтарем» єдиним. Он Дедечко знову нагострив лижі в який-небудь Хабаровськ, навіть Полярус може виявитися в Хімках. І чим повноводнішим буде цей односторонній процес, тим все складніше і складніше всім нам буде видно образ ворога за Хутором Михайлівським.

Дорікати всіх цих тимощуків, ракицьких, данченків, ордеців, дедечок і навіть полярусів - себе не поважати. Вони роблять свій вибір, їм за нього так чи інакше відповідати. Хочеться вірити, що наш футбол таким чином просто очищається від шлаків, як печінка алкоголіка, який різко кинув пити. Але, з іншого боку, потрібно залишатися реалістами і розуміти, що цей процес втечі за довгим футбольним рублем навряд чи припинитися відразу. Для таких, як Ордець, їхній рубль по-любому буде довшим.

Та й пофіг. Нехай валять. Якщо їм плювати на нашу думку, то нам – і поготів. Давайте не будемо звертати на них пильну увагу і витрачати гострі епітети і енергію. Прибережемо їх для справжніх ворогів. А ці - так, убогі.

Валерій ВАСИЛЕНКО