Ломаченко та Усик, я готовий за вас битися

Після чергового скандалу, в який вляпалися два наших найкращих боксери – Олександр Усик і Василь Ломаченко, інформаційний простір розривається. На цю тему у справі або, щоб зловити «хайп» висловилися багато. Але все одно поки не попускає. Причому конкретно, тому що зачепило за живе.

Не відпускає і особисто мене. Тому хочу висловитися з цього приводу. Хочеться, так би мовити, відокремити мух від котлет. Після того, як наші, так-так, саме наші, українські чемпіони світу з боксу Василь Ломаченко і Олександр Усик знялися в російському фільмі про церкву з нехитрою на перший погляд назвою «Здрастуй, брат, Христос Воскрес!», сумнівам і гонінню були піддані не тільки «брати у Христі», а й сам Христос, якому в інтернетних кулуарах чомусь теж дісталося від занадто гарячих умів і божевілля. Але так як Всевишній до подібного фарисейського ставлення звик давним-давно, і подібні перегони тарганів у нього напевно викликають лише посмішку розуміння і співчуття, краще поговоримо про наших чемпіонів. Адже вони не настільки всесильні в своїй вірі і правді, як хочуть здаватися.

Зніматися чи не зніматися в російському кіно, яким би воно не було за визначенням і напрямком – світським, духовним, дитячим, та хоч для дорослих – справа суто індивідуальна. Принадність нашої країни і нашої ситуації в тому, що практично у кожного з нас є свобода вибору – погодитися або відмовитися. За поребриком, чи то пак за Хутором Михайлівським, такого вибору немає. Але зараз не про них. А про нас. Якби мене запросили «туди» з подібною метою, я б як мінімум не пішов. Голосно б відмовився. Але я там нафіг нікому не потрібен (не дуже то й хотілося).

А Ломаченко і Усик потрібні. Ще й як потрібні. Тому що вони дійсно унікальні в своєму ремеслі: у них таких не роблять. Тому і запросили. При цьому, напевно, натиснувши на потрібні больові точки, зігравши на потрібних струнах. Адже це дуже легко, якщо знаєш, як. «Там» знають. Дуже навіть може бути, що Василь і Олександр хотіли, як краще. Але вийшло, як завжди, а місцями і гірше.

Чомусь мені здається, точніше, я намагаюся знайти якесь виразне, просте пояснення ходінню наших прославлених боксерів в російське «кіно», що вони намагалися донести ближнім свою історію пошуку Бога. В цьому нічого поганого немає. Але ось зокрема, дрібниці ... А з них стирчать чиїсь вуха. Точніше, роги. Адже ми знаємо, хто ховається в деталях.

На жаль, але обидві історії про те, яким виявився шлях до віри, на перевірку вийшли нещирими і суперечливими. Я закрию очі на те, що істинний віруючий ніколи не буде випинати напоказ свої почуття. Справжня віра – вона світла, тиха і трошки сумна. Як у наших бабусь і прабабусь.

Але, «не соромлюся того, що я православний. Не буду мовчати про це. Я готовий нести всю відповідальність за це». Василь, це не шлях до Бога. Це скоріше шлях до війни. Свідомої війні, чорт забирай. А «добро з кулаками» – це теж Бог? Це релігія, Василь Анатолійович, але ось Бога в ній небагато. Тобі та не знати. Ну а це взагалі за межею добра і зла: «У мене дуже багато друзів в Росії, родичі є в Росії, суперники з Росії є. З усіма дружу і підтримую стосунки. Не можу просто перестати з ними спілкуватися, тому що мені сказали, що наша країна воює з їхньою країною. Це не вкладається в моїй голові. По суті ми є одним народом». По суті, ми як раз і не є з ними одним народом. Але для тебе це дуже складно, тому що все це занадто просто. Якби не було цього «мені сказали», особисто я б вважав, що ти просто заблудлий, не відаєш, що говориш. Але все набагато гірше. Ти не відаєш, як і де живеш. .

Twitter. Василь Ломаченко

Боксерський ринг і навушники з молитвою – це занадто вузький і закритий простір, це не світ, а вакуум, і ти в ньому будеш залишатися тричі убогим духом, хоч і великим чемпіоном.

І так, ти маєш рацію, що «спортсмен – це візитна картка країни». Але, чесно кажучи, я не хочу, щоб у моєї країни була така візитна картка. Кажу тобі, як простий диванний експерт. Але з не меншою вірою. І значно більшим світоглядом. І ось за те, щоб ти змінився, я готовий боротися.

І спасибі тобі за те, що хоча б мовчиш. Після того фільму ти заліг на дно. Може бути, просто переварюєш, а може дійсно щось переосмислив. А ось твоєму «брату» Усику спасибі не скажу. Чесно кажучи, мені пофіг, Алєксандр він чи Олександр. І в даному випадку я не буду настільки радикальним і оригінальним, як колишня нардеп. Не буду я судити і про розумові здібності Усика, як відомий телеведучий, так і не збираюся звинувачувати вас обох, як відомий правозахисник, в «совковій малоросії». На відміну від них, у мене більше толерантності і менше категоричності. Але, на відміну від вас, моє життя значно ширше, ніж ринг або октагон. Я прекрасно розумію, що російська мова – це не тільки Путін і Кадиров. І що дійсно дуже складно видавлювати з себе те, що десятиліттями насаджувалося на колись одній п'ятій земної суші, а натомість ми не отримали ні ідеології, ні ядерної зброї, ні скарбів Мазепи. Але, разом з тим, я впевнений, що навіть за таких недалеких, як ви, потрібно вести боротьбу. Адже ви все одно наші. Українці.

Але про це трохи пізніше. Зараз про те, чому Усику не скажу спасибі. Олександр, я готовий пробачити тебе, як і твого «брата у Христі», за помилки, сум'яття і розкидання каміння. Всі ми цим грішимо. Але далеко не кожному відкривається істина. Нерозумно забороняти тобі дружити з тими «хлопцями з Москви, з якими разом тренувалися і їли кашу з однієї миски».

 

 

 

 

 

View this post on Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прости меня Всевышний, ой прости И огради меня от тяжести душевной, прости и отпусти ты мне грехи. Перед тобой стою я на коленях, Я знаю грешен я не по годам Но где найти дорогую ту без мрака. Я за тобою по твоим стопам готов ити, чтоб не облаяла собака. Прости родных, прости родную, прости всех тех кто рядышком со мной,молю тебя не посылай на муки детей моих, за мой не верный ход. Я буду верен вере православной Я буду верен и семье своей, стране я буду верен постоянно. Прошу тебя прости за все ты мне.

A post shared by Usyk Aleksandr (@usykaa) on Mar 1, 2020 at 7:21am PST

Але Господи, що або хто заважає тобі дружити тихо, не випинаючи на загальний перегляд цю брудну білизну? Навіщо переконувати, що твоїм дітям подобається прикладатися до мощів? Може, у когось це викличе лише блювотний рефлекс. Але ось викликати на бій диванних експертів, при цьому відправляючи їх в нокаут тільки за критику, це ж уже не «будувати духовне всередині себе і навколо», це все більше руйнувати.

Ти б помовчав краще. Куди більше користі. Мовчання, воно ж як золото; тобі хіба не знати. Але замість цього ти просто насаджуєш свою точку зору, свою віру, свою церкву. І чим ти відрізняєшся від невігласа, розкольника? Та нічим. Такий же невгамовний. І смішний.

«Я нікому нічого не винен, нічого ні в кого не краду, заробляю своєю працею», – ось і роби це далі, Саша. Молися там, де вважаєш за потрібне, дружи з тим, кого вважаєш другом, заробляй тим, що у тебе найбільше виходить. Але заради Бога, не намагайся перетворити на свою віру інших. І не випинай її на дошку оголошень, перетворюючись з кумира мільйонів в мільйонного кумира. І, будь ласка, перед тим, як плювати в колодязь, подумай тричі...

Чи означає все це, що я не буду вболівати і переживати за вас обох, коли ви будете проводити свої наступні бої? Ні, не означає. Я особисто буду вас підтримувати. Як і раніше. Тому що на даний момент ви наші. Ви мої. Ви українці. Хоч часом і несете відверту пургу і єресь. Ви не купилися на пропозицію людини, у якого замість прізвища характеристика – Кремльов, хоч воно напевно і обіцяє багато вигод. І не тільки духовних. Так що я все одно буду тримати за вас кулаки. Хоч і не такі потужні, як у вас.

Але якщо раптом, після якогось нічного кошмару, бодуна або вам все-таки «скажуть», що так краще, що це ближче до Бога, і ви станете, перекинетеся на ту сторону, офіційно так станете, я тут же перестану вас підтримувати. І навіть не буду вас викликати на бій. Тому що ви для мене будете нецікавими. Порожнім місцем, за яке не борються. За яке просто соромно.