Спорт небезпечний для життя

«Згідно з даними, під час змагань і тренувань помирає лише один відсоток зі ста тисяч...», – переконують люди в білих халатах. Здавалося б, що таке один відсоток? Проте до нього здебільшого належать ті, для кого спорт став навіть не метою життя, а самим життям, які керуються гаслом «вище, швидше, далі». І для цього підходять будь-які засоби.

Коли спортсмени говорять, що спорт – це надважка праця, їм варто повірити. Зрештою, спорт – це саме та робота, на якій, як кажуть, «згорають» найчастіше. До прикладу, пригода, що сталася з українською багатоборкою Людмилою Блонською у іспанській Валенсії на останньому чемпіонаті світу з легкої атлетики в закритих приміщеннях. Перед початком старту останньої програми змагань із багатоборства – забігу на 800 метрів – Людмилі стало погано, вона втратила свідомість, проте коли отямилася, таки вирішила: «Побіжу! Я ж боєць!». На останніх  метрах дистанції вона ледве переставляла ноги. А коли нарешті дісталася до фінішу – впала на бігову доріжку. Лікарі констатували перевантаження та виснаження організму.

Те, що сталося з Людмилою Блонською, трапляється на змаганнях не щодня, проте й не є рідкістю. Понад те, для декого проблеми зі здоров’ям, чи то вже набуті в спорті, чи «розбуджені» після «сплячки» навантаженнями на тренуваннях, мали трагічний фінал.

Смерть на полі
Лише торік спортивний світ вразили звістки про смерть кількох футболістів, які померли прямісінько на полі. Капітан шотландського клубу «Мотуруелл» Філ О’Доннел помер наприкінці грудня минулого року під час матчу чемпіонату країни проти «Данді Юнайтед». 35-річний футболіст, якого вирішили замінити, втратив свідомість, коли йшов із поля. Лікарі так і не змогли врятувати йому життя. А перед цим, у серпні, траурні стрічки пов’язали майже всі футболісти та фанати в Іспанії. У матчі першого туру чемпіонату країни між «Севільєю» та «Хетафе» футболіст «Севільї» Антоніо Пуерта (на фото) відчув слабкість і впав на газон. Після допомоги медиків він прийшов до тями й навіть самостійно залишив спортивний майданчик. Проте в роздягальні в хлопця стався серцевий напад. Лікарі до останнього моменту боролися за його життя, але... На той час футболістові було 22 роки.

Зрештою, не обов’язково звертати погляди за кордон. Чотири роки тому шоковий стан пережила футбольна Україна. 29 лютого 2004 року під час тренувань  київської команди «Арсенал-2» на полі помер 18-річний гравець Андрій Павицький. За півтора місяці до цього в цій команді за таких самих обставин помер ще один футболіст – Шалва Апхазаву. ЗМІ припускали, що причиною смерті футболістів стали експерименти керівництва команди з допінгом. Того ж року на міжнародному конгресі лікарів оголосили страшну цифру: з 2001-го по 2004 рік у Європі померло 70 футболістів-юніорів у віці 14-18 років!

2000 року після низки досліджень іспанські вчені дійшли сумного висновку: практично жоден вид спорту не є абсолютно безпечним для здоров’я. Інші дослідники стверджують, що середній вік життя професійних спортсменів становить 50-60 років, а всі травми та хвороби, набуті за час тренувань, можуть нагадати про себе навіть через десяток років після завершення спортивної кар’єри. Спортсмени це чудово розуміють. Можливо, саме тому багато хто залишає великий спорт, не досягнувши навіть половини з того, що міг. Здобув одну олімпійську медаль – і на пенсію.

Позаздримо давнім грекам
Своє рішення «зав’язати» зі спортом атлети аргументують бажанням поберегти здоров’я, чи принаймні те, що від нього залишилося. Кілька років тому про це чітко заявив володар Золотого м’яча-2003 чех Павел Недвед, якого переслідувало стільки травм, що вистачило б на добрий десяток футболістів. Зрештою, свого часу саме професійні травми змусили забути про нові рекорди Сергія Бубку й Інесу Кравець.

«Так, травми – це найнеприємніший бік спорту. Зокрема, мені доводилося не раз боротися з проблемами зі спиною, – розповідає Наталка Скакун, олімпійська чемпіонка Афін-2004 з важкої атлетики. – Але що поробиш, – високі результати вимагають жертв».

Нині спорт став значно небезпечнішим, навіть порівняно з початком минулого століття. Гонитва за неймовірними результатами та рекордами призвела до того, що спортсмени вдаються до величезних навантажень ще з дитинства, аби якнайшвидше потрапити до світу великих досягнень. Сьогодні 20-річних чемпіонів значно більше, ніж 30-річних. Проте, як стверджують фахівці, якщо почати професійно займатися спортом ще з дитинства, то організм зношується значно швидше, адже його сили витрачаються не на розвиток, а на великі фізичні навантаження. Ослаблюється імунітет, тому спортсмена вражає вірус значно швидше, ніж звичайну людину.

«Слід розуміти, що сили в Яни вже не ті, що були раніше. Тепер вона часто хворіє, – розповіла нещодавно «Газеті» Ніна Кожух, тренер Яни Клочкової. – Імунітет через постійні навантаження та переїзди ослаблений. Особливо часто потерпає від проблем із горлом, підвищення температури тіла. Варто лише тиждень активніше потренуватися і все – захворіла».

Також сучасний спорт із його неймовірними вимогами просто неможливо уявити без фармакології. Це колись прабатьки Олімпійських ігор, древні елліни, могли дозволити собі розкіш сприймати спорт, як спосіб досягнення гармонії душі з тілом. Про спортивний бізнес і казкові нагороди від перемоги на змаганнях вони навіть не здогадувалися. Можливо, тому й жили довше та брали участь в Іграх аж до старості. Доведено, що середній вік древніх олімпійців значно вищий, аніж нинішніх. Греки давали змогу своєму організмові розвиватися відповідно до його природних можливостей і потреб.

Ось як виглядав день древнього спортсмена-еллінця. Вранці, ще до сходу сонця, – масаж і сонячні ванни. Далі – легкі фізичні вправи, скромний сніданок, в якому переважала рослинна їжа, та відпочинок десь у затінку. Лише друга половина дня була насичена серйозними фізичними навантаженнями. І вже практично перед сном греки від душі їли рибу та м’ясо. Ну, а масаж і легке вино замінювали їм допінг.

Нині ж спортсмени не п’ють вина, принаймні переконують, що дотримуються «сухого закону». Проте допінг став своєрідною «чумою» в спорті. Якщо за допомогою заборонених препаратів швидше покращують результати, то так само швидше під впливом фармакології минає і життя.

Ми говорили про футболістів, які замість слави знайшли на футбольному полі свою смерть. Ось що говорять фахівці. Футболісти використовують препарати, які поліпшують кровопостачання м’язів, тобто їх наповнення киснем. Найвідоміші – еритропоетин і дарбопоетин. Завдяки їм спортсмени стають більш витривалими. Лише в разі медичного застосування еритропоетин безпечний, адже його вводять навіть недоношеним малюкам. Проте у спорті – зовсім інша річ: підвищуючи рівень гемоглобіну, препарат водночас збільшує в’язкість крові. Спорт пов’язаний із втратами рідини організмом: у такі моменти кров стає настільки густою, що серце просто не в змозі її прокачати. Результат – смерть.

Колишній лікар збірної Німеччини з футболу Вільфрід Кіндерманн, окрім проблеми допінгу, називає ще одну. Через те, що в багатьох країнах система охорони здоров’я розвинута дуже слабо, спортсмени (особливо африканці) іноді навіть не підозрюють про свої вроджені недуги, які часто просто не сумісні із заняттям професійним спортом.

У кожного своя болячка
Та все ж допінг допінгом, а жоден спортсмен не застрахований від  головної складової спорту – травм. Нині навіть з’явився такий термін, як професійні недуги спортсменів. Для кожного виду вони інші.

Лікарі вважають, що зимові види спорту – поблажливіші для здоров’я, ніж літні. Найбільш безпечним вважають ковзанярство. У ковзанярів немає особливих професійних захворювань і серйозних травм. Максимум, що можуть набути представники цього виду спорту – плоскостопість. А от колосальні навантаження на хребет, травми колінного суглоба – біда гірськолижників.  Зрештою, гірськолижний спорт вважають одним із найнебезпечніших. Доволі кепські справи і в лижників, які долають багатокілометрові дистанції. У них головна проблема – серце.

Чи не найчастіше звертаються до лікарів зі скаргами на різноманітні травми хокеїсти. Професійними болячками фігуристів є травми голіностопового і плечевого суглобів. А ще футболістам, як і гімнастам, загрожують остеохондроз хребта, радикуліт та хвороби суглобів. Найчастіше – колінного. Тенісисти також потерпають від сколіозу та остеохондрозу. Штангісти мають проблеми з грижею та хребтом. Професійними захворюваннями плавців є бронхіт і запалення легень, а ще – хвороби носоглотки.

Варто зауважити, що навіть невеликі, але часті монотонні навантаження призводять до порушення сну, депресії та постійного відчуття втоми.

«Престиж держави залежить він польотів у космос і золотих олімпійських медалей», – говорив президент США Джон Кеннеді. Але від чого плачуть олімпіоніки на п’єдесталі – від гордості за країну, чи від думки про ціну їхньої перемоги?

Наталя Вихопень

Львівська Газета