Анатолий ДИДЕНКО: «Мог остаться в России, но захотел домой»

Два голи у чотирьох матчах - непогана статистика для новачка «Волині». Досвідченний Анатолій Діденко став для «Волині» довгоочікуваним класичним форвардом, який завершує зусилля всієї команди. Напередодні виїзду до Одеси клубна прес-служба поспілкувалася із форвардом, який про нинішнього суперника «Волині» знає майже все...

- Анатолію, ще у березні цього року ти виводив у статусі капітана «Чорноморець» на матч у Луцьку. Перед матчем ти казав, що стиль «Волинь» змінився. Нині ти вже граєш за нашу команду, можеш відстежити ці зміни на собі. Як змінилася і продовжує змінюватися «Волинь»?
- У нас зібралися такі півзахисники, що йде в основному короткий і швидкий пас.  В атаках і довгий проходить, власне є два варіанти – довгий і короткий. Нині перевага надається другому і швидкій грі низом. Ще в березні я помітив цю зміну – лучани знаходили вільні зони, приймали, розверталися, намагалися нападникам у розріз віддати.

- Той матч запам’ятався більше бенефісом Мартищука, який врятував «моряків» від поразки, чи порожніми трибунами на «Авангарді» внаслідок дискваліфікації арени?
- Мені більше запам’яталося, як грала моя команда. В «Чорноморці» на той момент було більше необстріляних молодих хлопців. Думаю, що в цьому сезоні їм буде легше, вони «обстрілялися», як кажуть. Тоді було хвилювання, особливо в перші 20 хвилин, коли «Волинь» дуже тиснула. Коли забив «Чорноморець» (автогол Жуніча під тиском того ж Анатолія! – fcvolyn.net), почав грати на утримання і пропустив. Бойовий тоді вийшов матч.

- У «Чорноморця» зараз важка затяжна серія без перемог і в кожному матчі всі очікують, що їхня трансформована команда покаже щось краще…
- Налаштування у них зараз таке, що на кожен матч виходять, аби здобути психологічну впевненість. Завдання в них просте наразі – награвати молодь, залишитися в Прем’єр-лізі, прогресування команди і по можливості когось продати в сильніший клуб. 

- Часто твої коментарі в ЗМІ сприймаються вже не суто як футболіста, а від граючого тренера…
- Це ви натякаєте на мій статус в Одесі в останні півроку?

- Так, граючий тренер. Маєш плани стосовно тренерської кар’єри?
- Доки дозволяє здоров’я, хочеться більше пограти. Думаю, що на тренерську посаду рано чи пізно піду, треба вчитися для цього. А стосовно «Чорноморця»… Так вийшло, я не планував умисно поєднувати дві функції. Отримав досвід.

- Навесні 2015 року ти був лідером в Одесі, капітаном, найдосвідченішим футболістом. Що сталося влітку, коли ти почав шукати нову команду?  
- В «Чорноморці» ще раз скоротили зарплату. «Ще раз», бо й до цього умови кілька разів погіршували. Намагався шукати нову команду, вирішив «кинути якір» у Луцьку.

- Ти переїхав усією сім’єю до нас?
- Поки син зовсім малий, тільки рочок, то мої залишилися в Одесі. З часом приїдуть.

- Розкажи про своїх найвірніших вболівальників.
- Дружина Світлана, вона з Миколаєва. Донька Софія вже одеситка.  Артему буде рочок в грудні.

- Футбольний Луцьк має багато спогадів про матчі із миколаївськими командами. Ти перші кроки у футболі робив у рідному місті?
- Так, і вже у 17 років потрапив у команду майстрів. Але часто через агентів намагався потрапити на перегляд у більш  імениті команди. Був одного разу в «Аланії» (Владикавказ), а потім запросили в «Амкар». Півтора місяці був з ними на зборах, підписав контракт на 3 роки.  Разом з командою вийшов у російську Прем’єр-ліги, причому перм’яки стали чемпіонами у першій лізі. Через кілька років повторив подібне і з «Чорноморцем», але ми з одеситами друге місце вибороли. 

- «Амкар», «Чорноморець», «Металіст», «Зоря», «Говерла», «Волинь»… Ти працював у кар’єрі із великою кількістю цікавих тренерів. Якщо коротко про кожного згадати, що додав у твою гру цікавого кожен з них?
- Віталій Володимирович самий цікавий у переліку, найяскравіший і найбільш запалюючий. Це точно! В принципі від кожного є, що взяти. І Мирон Богданович Маркевич, і Роман Йосипович Григорчук… Особливо по тактиці вони допомогли. Кушлик так само цікавий тренер, Волобуєв.  Від кожного щось найкраще переймаєш.

- Найпам’ятніший гол в Росії - це, напевне, у ворота ЦСКА?
- Так, прийняв і з розвороту в кут влучив. Програли 1:3 в Москві. Після того, як завжди, почалися дзвінки із різних клубів… І з України варіанти були.

- Російський етап твоєї кар’єри чим запам’ятався?
- Це були молоді роки, я фактично формувався як футболіст. А запам’яталися дуже важкі перельоти по країні і матчі через два дні на третій. Коли у їхню прем’єр-лігу вийшли, то трохи легше стало. Там була можливість залишитися, але я дуже додому захотів.

- В «Чорноморці» у тебе був етап умовно «зірковий», коли ти багато грав в основі, але згодом Діденко почав з’являтися більше на заміну. Чому так сталося?
- Так, коли повернувся, то грав під час тренерства Гришко, який запросив мене в Одесу. Потім прийшов покійний Андрій Баль в команді з Блохіним. Він розраховував на інших гравців. Я кілька разів вже навіть хотів йти з «Чорноморця», але дружина вмовила залишитися в команді (посміхається – fcvolyn.net) Я ще й за Григорчука мав бажання змінити клуб. Вважаю, що коли щось не йде, то треба змінювати ситуацію. Прислухався до дружини тоді і провів в Одесі сім з половиною років.

- У «Волині» ти до кінця сезону, вже склав думку про команду. Як вважаєш, що по силам нам у цьому сезоні?
- У нас дуже сильний підбір футболістів. За вдалого розкладу можливо все. Ще б якби менше травм і не випадали люди, був найоптимальніший склад, то радували б вболівальників частіше і стабільніше перемогами.