Планета Пеле

…Перший чемпіонат світу, який я побачив – Мундіаль 1982 року. Тоді чемпіоном світу стала Італія. Але я, десятирічний пацан, вболівав тоді за збірну Бразилії. Бразильці тоді безславно завершили свої виступи. А я чекав від них дива. На жаль, не дочекався, хоча в їхньому складі і був Пеле. Точніше, «білий Пеле» – Зіко.

Справжнього Пеле в режимі реального часу я не бачив через ніжний вік. Але якраз перед чемпіонатом світу-1982 по ламповому телевізору «Таурас», у розпорядженні якого було лише два канали, я побачив бразильський фільм «Це Пеле». Мене він вразив.

Про «Короля футболу» я чув і до того. Але саме у тому фільмі я вперше побачив його у справі. Я вперше побачив удар «ножицями» у його виконанні, спробу забити з центру поля (нехай і невдалу), і дуже вдалу спробу забити, пройшовши від своїх воріт до чужих.

У мене не було особливої нагоди порівнювати Пеле з іншими майстрами шкіряного м'яча. Ну, хіба що з Гаррінчею, про якого дізнався приблизно в той далекий час із книги Фесуненка «Пеле, Гаррінча, футбол». Те, що бачив на екрані свого старого телевізора у виконанні зірок радянського футболу, як порівняння не годилося. За всієї поваги до гравців київського та тбіліського «Динамо».

Чим дорослішим я ставав, тим все виразнішим для мене був образ «Короля футболу». Точніше, так: я за всього бажання не міг поставити поруч із Пеле на його вершині нікого. Навіть Марадону, в гру якого я був залюблений 1986-го. Марадона також був футбольним генієм. Але генієм одного чемпіонату світу. Пеле ж виграв три Мундіалі, причому останній, мексиканський, він виграв у 30 років – унікальне на той час досягнення, ставши беззастережно найкращим гравцем ЧС-1970.

До речі, ту збірну Бразилії зразка 1970 року дуже багато хто називає найкращою командою в історії Мундіалей. Я теж дотримуюсь такої думки.

З часом я зміг побачити всі три тріумфальні для Пеле чемпіонати світу. І ще більше зміцнився у своїй думці про велич бразильця. І у своїй любові до його національної команди, нехай і не завжди такої яскравої, як під час перебування «Короля».

Свою дитячу футбольну любов я несу і далі. Для мене вона проста, однозначна та безальтернативна. Як і взагалі будь-яке дитяче кохання. Вона проходить випробування і часом, і «мідними трубами». А з роками лише зміцнюється, перетворюючись на казку.

Її, цю любов, не зіпсують ні неповторні голи Марадони англійцям і бельгійцям, ні постійні розмови про те, що Пеле іноді «накручував» лічильник своїх забитих м'ячів у «товарняках», зараховуючи і голи на першість якоїсь «водокачки», ні уїдливі чутки про те, що Пеле не врятував свого нерозлучного друга по збірній Гаррінчу від отруйних обіймів алкоголю.

Не розчарувався я, побачивши Пеле «наживо» у матчі на честь його 50-річчя, де «Король», який помітно поважчав, ледве добігав до чужого штрафного майданчику. На все свій час – казав я тоді сам собі. У 50 років краще продавати каву під власним брендом, ніж бути в ідеальній спортивній формі.

І зараз, коли відбулася чергова технологічна трансформація, як колись у моєму дитинстві, де телевізор переміг радіоприймач, так зараз глобальна Мережа перемогла телевізор, для мене однаково очевидно, що найкращим футболістом усіх часів був, є і буде бразильський футболіст Едсон Арантіс ду Насіменту. На прізвисько Пеле.

Єдиний в історії триразовий чемпіон світу. Людина, яка не винайшла футбол, але вдосконалила цю гру до ідеалу. Єдиний Король, на згадку про якого повинні схилити коліно всі інші королі. Бо іншого такого нема. І навряд чи колись буде.

Спочивай з миром, мій футбольний кумир. Там, на небесах, тобі також знайдеться робота. Там уже дуже багато футбольних легенд. Збереш із них збірну.

На чолі з тобою вона буде непереможеною.

Спочивай з миром. Твоє святе місце на землі завжди буде порожнім.