Максим СТАРЦЕВ: «С нами рассчитались только за январь»

— Максиме, ясна річ, що матч проти «Говерли» приніс «Волині» головне — результат. Це той випадок, коли все, крім нього, неважливе?
— Думаю, так. Усі прекрасно розуміли, що цей поєдинок був головним у сезоні для «Волині», тому емоції насправді зашкалювали. Такий матч за виживання вже другий у моїй кар’єрі, тож мав уже такий гіркий досвід. Звісно, для спортсмена, який ставить перед собою максимальні завдання, приводу для радощів це не несе. Однак думаю, що це просто треба пережити, відтак знайти й у цьому свої плюси. Адже саме після таких матчів формуються колективи, загартовується характер. Утім, наразі мене радує хіба одне: ми в меншості зуміли забити м’яч і вберегти команду від вильоту.

— На жаль, якість гри була другорядною. Та навіть за таких умов футбол у виконанні «Волині» навряд чи міг сподобатися, зокрема й вам із партнерами?
— Розумієте, для нас головне було не програти. Прикро, проте останнім часом «Волинь» переслідувала таку мету не вперше.

— Цікаво, що тренер вашого попереднього клубу, Мирон Маркевич, завжди говорить, що головне — саме гра, мовляв, якщо буде вона, прийде й результат. Цікаво, що говорив у цьому контексті перед грою в Ужгороді Віталій Кварцяний?
— Він також просив нас грати у футбол, не гамселити бездумно м’яч уперед. Взагалі можу порівнювати роботу з цими наставниками й відзначити, що помічаю певну подібність — не дарма вони працювали разом. Але при цьому не треба порівнювати гравців, із якими обидва працюють нині. Якщо в Маркевича команда, за великим рахунком, грає сама, то в Луцьку настільки сильних індивідуально гравців немає, тож обставини кардинально відрізняються. А щодо прохання Віталія Володимировича… Мабуть, нам було не до цього. Бачте, порівняно з «Металістом» нам треба докласти надзусилля, щоби бодай забити м’яч.

— На ваш особистий погляд, «Волинь» у її нинішній формі та з усіма насущними проблемами, зміною тренера, відходом кількох гравців, апріорі може показувати гру, яка приноситиме задоволення гравцям і вболівальникам?
— Це відкрите запитання, на яке відповіді поки немає. Поки що ми лише чуємо від керівників, а тепер уже й Віталія Володимировича, що все буде гаразд. Але поки це лише слова. У нас же, футболістів, складається враження, що команда в Луцьку нікому не потрібна. Віталій Кварцяний — уже третій тренер, який із нами працює в сезоні, й він третій говорить, аби ми не переживали й думали про футбол. І ми розуміємо, що так вони хочуть нас мотивувати. Не всі, але більшість гравців поставилися до цього професіонально й вирішили (поставлене завдання) зберегти клубові прописку в еліті. Проте, що буде далі, покаже час.

— Але ж на прес-конференції Віталій Кварцяний сказав, що борги перед футболістами погашаються…
— Так, із нами розрахувалися за січень. Тобто наразі заборгованість клубу — майже чотири місяці. Цього тижня Віталій Кварцяний їде на зустріч із керівниками, тож лише після неї може з’явитися бодай якась конкретика.

— Яким уявляєте майбутнє «Волині» та чи бачите себе в клубі наступного сезону?
— За когось не говоритиму з етичних міркувань, а за себе не можу сказати через невизначеність. Бачте, я приходив у «Волинь», коли клуб ставив перед собою завдання виходу в єврокубки. Тривалий час ми йшли п’ятими і все було гаразд, але після зими все пішло шкереберть, а разом із цим змінилися й результати. Особисто боротися щороку за виживання не хочу, тому, якщо нічого не зміниться, шукатиму новий клуб. Інша річ, якщо його не знайду, — тоді доведеться залишитися в Луцьку.

Олександр САЄНКО, «Український футбол»