7 українців – найкращих бомбардирів зарубіжних чемпіонатів

Нападники, які штампували голи, що той передовик продукцію, завше цінувалися вболівальницьким людом. Ті хлопці охоче купалися в променях слави, їх поважало керівництво, цінували партнери по команді, вони були жаданими гостями на різноманітних світських заходах, та й політики не цуралися (хоча, ніде правди діти, обстоювали інколи, коли м’яко, вельми своєрідні погляди). Проте одна річ – опікуватися голеадорством у рідних пенатах, а зовсім інша – стати кращим бомбардиром у палестинах різної віддаленості від рідної домівки. Адаптація на чужоземщині – не найлегша річ, проте реальна. Згадаємо тих наших співвітчизників, кому випало зажити бомбардирської слави ген-ген від рідних місць.

1990-ті: Сергій Морозов, Ігор Ніченко

В естонському клубі «Лантана-Марлекор» у сезоні-1994/95 якнайповніше розкрив свій бомбардирський талант уродженець Маріуполя Сергій Миколайович Морозов (не плутати зі старшим однойменком Сергієм Юрійовичем Морозовим). На батьківщині він запам’ятався, насамперед, за виступами у футболці донецького «Шахтаря» в 1980-ті. Пригадую зокрема його гол у ворота київського «Динамо» в Києві в 1983-му. Нападник гірників вправно використав неузгоджені дії Олександра Гуйганова (на прикрість для киян, Сергій Балтача та Володимир Безсонов у тому матчі не грали, відтак й оборона динамівців не виглядала непрохідним муром) та Віктора Чанова й влучно пробив. Іронія футбольної долі: Сергій Морозов забив гол у ворота команди, очолюваної Юрієм Морозовим (це якраз був рік «відрядження» Валерія Лобановського до збірної країни). Після «Шахтаря» Сергій Миколайович захищав кольори низки куди скромніших українських клубів, а в першій половині 1990-х узяв на спробунок і легіонерського хліба. Й у «срібний» сезон своєї «Лантани-Марлекор» (у підсумковій турнірній таблиці лише одним пунктом ця команда, перейменована під час чемпіонату з «Ніколь», поступилася «Флорі») в 20-ти іграх забив 25 голів! Середня результативність того сезону в українського легіонера була просто фантастичною! Прикметно, що литовець Річардас Зданчюс із «Флори» та росіянин Сєргєй Афанасьєв з «Еесті Пьолевківі», що посіли в змагу снайперів відповідно 2-ге й 3-тє місця, сумарно забили менше (23), ніж Морозов! До слова, наш співвітчизник став першим іноземцем, що виборов почесне звання кращого бомбардиру естонського чемпіонату.

Ігор Ніченко сповна виявив свої снайперські здібності в Угорщині. На батьківщині, певно, не лише в мене він асоціюється з «Кривбасом» початку 1990-х. В Угорщині ж наш співвітчизник доскочив усіх можливих успіхів. Зібрав колекцію нагород за 1-ше (дві), 2-ге (дві) й 3-тє місце в чемпіонаті, двічі ставав кращим гравцем у чемпіонаті цієї країни, а в сезоні-1995/96, захищаючи кольори спершу «Штадлера», а надалі «Ференцвароша», виграв суперечку бомбардирів, забив 18 голів (із них 10 у складі «Фраді»). Його конкуренти Ференц Орош і Тамаш Шандор відстали на 3 й 4 голи відповідно. Цікаво, що 8-ма голами в складі «Штадлера» відзначився того сезону й інший український легіонер В’ячеслав Єремєєв.

2000-ні: Андрій Шевченко, Сергій Кузнецов

У сезонах-1999/00 й -2003/04 нинішній очільник українського футболу Андрій Шевченко ставав кращим бомбардиром Серії А. Переїхавши на Апенніни, український форвард не став відкладати справу поповнення бомбардирського доробку в довгу шухляду, а першого ж сезону став кращим голеадором у найсильнішій італійській лізі. Андрій Миколайович забив 24 голи (8 із пенальті), на один забитий м’яч випередивши аргентинця Габріеля Омара Батістуту з «Фіорентини». Ну, й як забути хет-трік Шеви у ворота майбутнього чемпіона – «Лаціо» – на «Стадіо Олімпіко»! Бігме, чверть сторіччя сплинуло звідтоді!

Вдруге Шевченко виграв суперечку снайперів у Серії А в сезоні-2003/04. Та звитяга, ймовірно, куди приємніша, адже збіглася з чемпіонством «Мілана». Й знову на рахунку Андрія 24 голи (з пенальті того сезону українець відзначився лише однораз), й знову другий снайпер чемпіонату (того разу ним став Альберто Джилардіно з «Парми») відстав від нашого співвітчизника на один гол. У першому ж матчі сезону – проти «Анкони» – Шевченко відзначився дублем. Хоча в книжці «Шляхетна сила: Моє життя, мій футбол» Андрій Миколайович із притаманною собі скромністю побіжно згадує той успіх, натомість більше наголошує на «дивовижності Рікі», себто Кака, який того першовересневого дня якраз дебютував у серії А в складі «міланісті».

Уродженець Харкова Сергій Кузнецов здобувся на титул кращого бомбардира в 2006 р. в Литві, захищаючи кольори «Ветри» (команда тоді стала бронзовим призером чемпіонату). Наш форвард того сезону відзначився у воротах суперників 18 разів, на два голи випередивши нападника «Екранаса» з Паневежиса Мантаса Савенаса й іншого українця Іллю Галюзу, який тоді грав за «Шяуляй». 13 голів у тому чемпіонаті забив ще один український легіонер – Максим Морозов із клайпедського «Атлантаса».

2010-ті: Олександр Піщур, Адерінсола Есеола

В 2013 р. Олександр Піщур став найкращим снайпером чемпіонату Узбекистану з 19-ма голами. Тоді уродженець Чернігова захищав кольори клубу «Бунедкор». На один забитий гол українець випередив туркменського форварда вірменського походження Артура Геворкяна з клубу «Насаф» із Карші й на два голи «залізничника» з Ташкента Фархода Таджієва. Цікаво, що хет-тріком український нападник відзначився вже в 1-му турі, зачміливши своїми гольовими здобутками «Согдіану». Щоправда, два з трьох м’ячів Піщур провів із пенальті, а загальний рахунок того матчу – 5:0 на користь фаворита.

Був випадок, коли наш хлопець забивав зарівно з конкурентом у бомбардирській гонці. Так, за підсумками сезону-2019 вихованець житомирського футболу Адерінсола Есеола став кращим бомбардиром чемпіонату Казахстану, розділивши першу позицію з хорватом Марином Томасовим. Гравці відзначилися 19-ма голами кожен, однак Есеолі для цього знадобилося 27 матчів – на чотири менше, ніж опоненту. «Кайрат», за який грав українець, посів 2-ге місце, відставши від «Астани» на одне очко.

2020-ті: Микола Ковталюк

У 2020-му кращим бомбардиром (як, власне, й кращим форвардом, і кращим легіонером) чемпіонату Грузії став уродженець Самбора, нині гравець полтавської «Ворскли» Микола Ковталюк. Він тогоріч захищав кольори «Діли» з Горі й забив не надто багато: 10 голів. За всі часи проведення грузинського чемпіонату це – найнижчий показник для кращого бомбардира. Однак тому є об’єктивне пояснення: з огляду на епідемію коронавірусу кожна команда провела не 36 ігор, як зазвичай, а вдвічі менше. Команда з Горі, за яку забивав українець, зрештою, посіла 3-тє місце.

Далі буде?

Можна, безперечно, згадати й інших наших вправних снайперів-легіонерів. Андрій Воронін свого часу розривав 2-гу німецьку бундеслігу, Сергій Скаченко чимало забивав на південнокорейських стадіонах, не залишав у спокої кіперів грецького чемпіонату й Олег Протасов, було й чимало інших голеадорських досягнень українських футбольних пілігримів. На жаль, нині в Україні не вщухає війна, й вітчизняні футболісти (як, власне, і їхні родини) прагнуть виїхати за кордон, за гори й доли – туди, де не чути ракетно-дронового психозу орківських людожерів. Абсолютно безпомилково можна прогнозувати, що кількість українських легіонерів назагал й забивних форвардів зокрема найближчим часом побільшає. Звісно, главу 2020-х ще не дописано. Артем Довбик веде перед у списку бомбардирів чемпіонату Іспанії за два тури до закінчення сезону. Отже, українські вболівальники цілком можуть розраховувати на продовження. Щиро вірю, що воно не змусить себе довго чекати...

Олексій РИЖКОВ