Людина, яка змінила все – Бред Пітт в ролі генерального менеджера

Спорт встав на паузу в усьому світі, але це не привід про нього забувати. За часів, коли всі ми замкнені в чотирьох стінах, саме час переглянути або відкрити заново для себе хороші фільми, в тому числі й про бейсбол. Продовжуємо нашу рубрику «Кіноспорт».

Прототип

Однією з найяскравіших сенсацій всього американського спорту початку нульових стала периферійна бейсбольна команда «Окленд Атлетикс». Команда, що постійно займає одне з останніх місць у всій лізі по зарплатній відомості, в 2000-03 рр.. чотири рази поспіль виходила до плей-оф, а в 2002-му році виграла двадцять матчів поспіль – рекорд ліги!

В американському спорті взагалі знімають фільми і пишуть книги з найменшого приводу і навіть без нього, а вже така історія стала просто шаленим інфоприводом. Як би ви поставилися до того, якби історичний рекорд топ-ліги в поточному сезоні встановив би «Кальярі» або «Фрайбург», «Саутгемптон» або «Мальорка»? А в даному конкретному випадку за перемогами «Окленда» стояла ще й конкретна людина. Людина, яка змінила все.

Біллі Бін вважався одним з найперспективніших бейсболістів свого покоління, але не зміг реалізувати свій потенціал і вже в 27 років повісив біту на цвях в «Окленд Атлетикс». Згодом він став генеральним менеджером – і зміг, по суті, хакнути бейсбол завдяки революційному підходу до статистики.

Як потім розповідав Бін: «Навіть в 1997 році, на зорі інтернету, ми з Полом ДеПодестою (асистент генерального менеджера – Прим. Авт.) періодично черпали інформацію з маленького аматорського сайту Baseball Prospectus». Біллі та його молода (в буквальному сенсі – тому ж Полу не було ще й тридцяти) команда досліджували статистичні показники більш глибоко, ніж будь-хто з їхніх конкурентів, набували недооцінених гравців і робили ставку на їх розкриття.

Бін – переконаний адепт статистики. «У будь-якому виді спорту можна знайти ключові метрики і статистичні показники. Питання в тому, як зрозуміти, які з них важливіші за інших». «Вся справа в тому, щоб правильно оцінити здібності і повісити на них правильні цінники. Тридцять років тому брокери купували акції виключно інтуїтивно. Будь-який гравець з рахунком в пенсійному фонді має право на вибір. Вони можуть вибирати собі бухгалтера, що довіряє власному чуттю, або вибрати майстра, який аналізує, розбирається в статистиці і бачить все цифри. Я ось знаю, кого вибрати».

Найбільш приголомшливе в історії співпраці «Окленда» і Біна – те, що вона не протрималася один сезон за заповітами «Лестера» і триває вже не перше десятиліття. Біллі Бін все так же працює в «Окленді» генеральним менеджером, і його команда за останні двадцять років 11 раз вийшла до плей-оф. У головній лізі бейсболу туди виходять лише десять команд iз 25, і «Окленд» постійно найбідніша команда в плей-оф - ось, наприклад, платіжні відомості за 2012-й рік:

Найприкріше в цій історії – те, що «Окленд» не виграв і навіть жодного разу толком не поборовся за перемогу в лізі. Що поробиш: історія «Moneyball» і правда зовсім не схожа на казку. Швидше, це складний трактат, який допоможе підприємцю ретельною щоденною роботою за життя досягти мільйона. Не мільярда, так – але хіба мільйона недостатньо для того, щоб до нього прагнути?

Книга про методи роботи Біна стала бестселером, який переведений на безліч мов і пережив безліч перевидань. Її вплив не те що на бейсбол, а на весь світовий спорт захмарний: боси різних клубів iз найрiзноманiтнiших франшиз і ліг говорили і говорять про захоплення маніболлом (одним з них був власник «Ліверпуля» Джон Генрі), упор на статистиці все більший, тактичні гіки у впливі на гру команд все більш значущi.

Як розповів про маніболл автор книги Майкл Льюїс: «У культурі спорту намітилися зміни. Спортивний менеджмент сильно додав у інтелекті і став складніше. В офісах стали з'являтися зовсім інші люди, управлінці іншого складу розуму».

Звичайно, ніякого перевороту в ієрархії клубів не відбулося: в кінці кінців, ніхто не забороняє «Реалу» та «Лейкерс», «Піттсбург Пінгвінз» і «Нью-Йорк Янкіз» самим покращувати аналітичні відділи. Того ж ДеПодесту вже до 2004-го року переманив до себе один з найбагатших американських клубів «Лос-Анджелес Доджерс», а головний скаут «Лестера» відразу після чемпіонського сезону перейшов до «Евертона». Але саме зрушення, революція в погляді на командний спорт фундаментальні: тепер уже ніхто в тренерському штабі не дуже буде оцінювати, а в клубі – купувати гравців тільки з натхнення.

Реалізація

Ідея екранізувати книгу лежала на поверхні, і права на це вже в 2004-му році придбала Sony. Питання було в реалізації, сценарії – і саме на цьому етапі робота застопорилася років на п'ять. Першим, кому було довірено сценарій, став Стен Червін, який не придумав нічого кращого, ніж вибудовувати на чолі сюжету відносини Біллі Біна з його дочкою. Навіть в підсумковому варіанті нечисленні сцени виглядають далеко не обов'язковими – і слава богу, що продюсерам вистачило розуму не перетворювати приголомшливий сюжет на чергову солодкаво ліричну історію.

Фільм в результаті став чудовою історією співпраці трьох талановитих людей. Перший – сценарист Алан Соркін, який вже по ходу роботи став лауреатом Оскара за «Соціальну мережу». Другий – режисер Беннетт Міллер, який вже в 2014-му отримає Золоту пальмову гілку за «Мисливця на лисиць». Вони самі були недооціненими, коли приходили в проект, і дозволили йому досягти успіху.

На мій погляд, саме «Moneyball» можна назвати головним спортивним фільмом серед блокбастерів і головним блокбастером серед спортивних фільмів. «Роккі», «Крихітка на мільйон доларів» - це все-таки історії подолання, в яких спорт не більше, ніж оболонка. Ну справді: чи так відрізняються за своєю суттю дівчина-боксер в «Крихiтцi» від, наприклад, барабанщика в «Одержимості»? В обох фільмах видатним чином, на Оскар, показані історії перемог над собою, яких все-таки повно і за межами спорту.

«Moneyball» – це саме історія про спорт, про амбітних людей, які зазнають поразок і думають, що потрібно зробити, щоб перемогти, щоб стати основними, щоб заробити побільше. У центрі уваги Біллі Бін, який на початку фільму оточений проблемами. «У наступному сезоні виступимо гірше, тому що нас випотрошили» – говорить він босові після відходу кращих гравців. Сам гравець говорить йому: «У нас був договір на сім мільйонів» – «Бостон дав 7,75» з наступними вимогами підняти оклад до восьми. Це абсолютно не романтично, це саме виворіт спорту, але це саме те, чого не вистачає фанатам, які звикли до нескінченних «Конкуренції не боюся», «Завжди мріяв грати в цій команді» і «Довіряємо тренеру» на прес-конференціях.

Фільм чудово знятий: за винятком названих вище сцен з дочкою Біна, немає жодної зайвої секунди. Режисер всупереч канонам Голлівуду не став грішити проти істини і робити «Окленд» чемпіоном ліги – команда безславно вилітає в плей-оф, але драматизм від цього стає тільки вищим. Хороша навіть тиша: коли Пол ДеПодеста вперше в житті повідомляє гравцеві, що клуб від нього позбавляється, пауза за випробуванням може посперечатися iз мхатiвською.

Словом, в «Moneyball», як і в «Окленді», все побудовано грамотно, з розумом - але у фільмі, на відміну від клубу, є суперзірка, яка в змозі витягнути багато проектів і поодинці. Бред Пітт, на відміну від більшості шаблонних голлівудських красенів, з віком стає все більш і більш класним актором – тому і залишився у вищій лізі Голлівуду після сорокаріччя.

У «Moneyball» Пітт просто панує – він яскравий, харизматичний, виглядає людиною, яка готова не те що зробити лузерів чемпіонами, а за вечір винайти вакцину від коронавірусу. Після виходу фільму в прокат найрізноманітніші критики називали цю роль найкращою в кар'єрі Бреда – і Оскар, за великим рахунком, він заслужив вже тоді.

Пітт: «…Мене так захопила ця книга і те, про що в ній розказано. Ці люди, які пішли проти системи, чого їм це коштувало… Адже в цієї команди бюджет становив 40 мільйонів, а їм доводилося змагатися з командами, чий бюджет – 240 мільйонів. І це нечесна гра.

Наш фільм якраз про оцінку суспільством людей, про присвоєнні їм кимось вартості. І про те, як це впливає на них, як впливає на їх самооцінку. Хто переможець, а хто програв – ці питання відносяться до кожної людини. Те, що зробили ці хлопці в 2002 році, торкнулося сьогодні й інших сфер – футбол, нашу індустрію теж ».

Хоча сюжет зі зрозумілих причин передбачуваний і не може здивувати глядача, фільм дивитися абсолютно не нудно – акторський склад (який включає ще й Філіпа Сеймура Хоффмана в ролі тренера-ретрограда), сценарист і режисер виконали свою роботу так, що «Moneyball» дивишся на одному диханні. Напевно, головний поворот в майже документальному фільмі – коли герой Біллі Біна, що повірив у цифри і розрахунок, у вирішальний момент довіряється серцю, а не мозку. Він міг би стати найбільш високооплачуваним менеджером в історії американського спорту, отримати найкращі кадри – але вирiшив за краще залишитися в команді, яка колись повірила в нього. А найнеймовірніше, що на той же вчинок зважився і Біллі Бін. Любитель цифр і статистики вчинив, як останній романтик…

Біллі з величезним задоволенням співпрацював з творцями фільму – він і зображений в ньому справжнім героєм, на порядок більше позитивно, ніж в книзі. До неточностей у реалізації Бін ставиться спокійно, пояснюючи їх наступним чином: «Кому потрібен фільм на двi з половиною години з Бредом Піттом, який розповідав би тільки про саберметрику? Ви ж не підете в кіно заради уроку математики». Напевно, його можна вважати четвертою людиною, який допоміг зняти один з найкращих фільмів про спорт всіх часів.

Звичайно, в цій історії багато наїву, ідеалізму. Звичайно, маніболл і заглибленість в цифри можуть не тільки витягти, але і притопити команду. Вибачте, але якщо якийсь гравець «обріс жирком і курить травку», як кажуть тренери про одного з потенційних новачків команди, то він дійсно може не принести жодної користі після підписання чергового контракту, навіть якщо раніше його статистика була хороша. Аїлтон після досягнення 32-річчя встиг зіграти за двозначну кількість команд – і чи сильно донецькому «Металургу» і більшості з них допоміг той факт, що колись він ставав кращим бомбардиром Бундесліги?

Зовсім не дивує, що Пітт у даному фільмі був не тільки актором, але і одним із продюсерів. Його головний герой – не просто головний, а єдиний, у кого є харизма, енергія і готовність змінювати. Він каже першого зустрiчному «Ти новий головний скаут, вітаю» – і, звичайно, це спрацьовує. На зборах команди він говорить тренерам: «Скільки ж ви розмовляєте, бла-бла-бла» - і це, звичайно, всi терплять. Трохи театрально, трохи награно – але це не більше, ніж плями на сонці. Так, Пітт грає Біна, немов Гамлета – але робить це так, що йому неможливо за це пред'явити претензії.

Вiталiй ПАСIЧНИЙ

Фільм: «Людина, яка змінила все»
Жанр: спортивна драма
Рік: 2011
Зірки: Бред Пітт, Філіп Сеймур Хоффман, Адам Соркін.
Спорт: бейсбол
Оцінка «Кіноспорту»: 10/10

Читайте також:

Гра їхніх життів: як в Голлівуді зняли, можливо, найкраще кіно про соккер

Тоня проти всіх – жаркий лід навколо Оксани Баюл

Sunderland 'Til I Die – серіал-катастрофа про Чорних Котiв

«Гол!»: Як про футбол спробували зняти блокбастер

Англійська гра – новинка Netflix про початок футболу

Круті віражі: фільм про ямайських бобслеїстiв