Sunderland 'Til I Die – серіал-катастрофа про Чорних Котiв

Віталій Пасічний розповідає про найнезвичайнiший серіал про футбольний клуб в історії

30 березня 2020, 15:01 | Оновлено 30 березня 2020, 23:11

2330

Sunderland 'Til I Die – серіал-катастрофа про Чорних Котiв

Спорт встав на паузу в усьому світі, але це не привід про нього забувати. За часів, коли всі ми замкнені в чотирьох стінах, саме час переглянути або відкрити заново для себе хороші фільми, в тому числі й про спорт. Продовжуємо нашу рубрику «Кіноспорт».

«Існування «Сандерленда» впирається в надію на те, що знайдуться три ще більш жахливі команди», - Паоло Ді Каніо.

На самій півночі Англії живе місто Сандерленд. Депресивне, в минулому промислове, а зараз просто дотаційне 180-тисячне містечко може запропонувати випадковим відвідувачам історичні пам'ятки на кшталт закритої верфі і, перш за все, однойменний футбольний клуб.

«Сандерленду» є що показати в трофейному музеї – «чорні коти» шість разів вигравали чемпіонат Англії! – але останній трофей команда виграла в 1973-му році, а в XXI столітті його будні стали відповідати будням міста. Цитата Ді Каніо присвячена часам, коли клуб довго і болісно боровся за виживання в АПЛ. Після виходу в еліту в 2008-му році «Сандерленд» купував гравців рівня Джермейна Ленса, але при цьому влаштовував «спектаклі» рівня 0:8 від «Саутгемптона» і справді не вилітав головним чином тому, що весь час знаходилися команди, що зганьбилися ще більше.

Команду тренували такі тренери, як Дік Адвокаат і Мартін О'Ніл, за неї грали футболісти збірної Англії, Франції та Голландії, але на виході не виходило нічого, крім наполегливої боротьби за виживання. Анекдот про «місце прокляте» як ніколи актуальний: дуже ймовірно, що тому ж Ленсу нецікаво було боротися за умовну зону ЛЄ після Ліги чемпіонів у складі «Динамо». Навіть підсумкове 15-17 місце команда виривала буквально на жилах: на неймовірних сейвах Віто Манноне або Симона Міньйоле, ривку в останніх турах, найкращій формі в житті Джермейна Дефо…

Нарешті вилетіла команда в 2017-му – мабуть, у «чорних котів» закінчилися дев'ять життів. Після десяти турів у підопічних Девіда Мойєса було всього два очки, і навіть чергові 14 голів Дефо не врятували їх від впевненого останнього місця. І в цей момент «Сандерленд» став учасником унікальної для футболу історії, завдяки якій, мабуть, в історію й потрапив.

Netflix в останні роки вийшов на такий рівень, що його керівник каже, що компанія змагається не з іншими стрімінговимі сервісами, а зі сном людей як таким. Відповідно, медіагігант в певний момент вирішив освоїти і сокер – причому не стільки художнім кіно (хоча буквально днями вийшов їхній фільм «Ультрас»), скільки саме документалістикою. Вже давно зняті серіали про «Ювентус» і «Бока Хуніорс», а за сприяння продюсерської студії Fulwell 73 американця зняли серіал і про «чорних котів».

У багатьох в цей момент могло виникнути питання: а чому, власне, Netflix взявся знімати цілий серіал про «Сандерленд»? Як у головного стрімінгового сервісу планети могла з'явитися ідея витрачати величезну кількість ресурсів не на «Ліверпуль», «Челсі», «Баварію», а на команду з Чемпіоншипу?

Все, як завжди, вирішилося завдяки конкретним людям. Компанія Fulwell 73 була обрана «Нетфліксом» тому, що раніше відзначилася дуже якісними роботами в жанрі спортивного кіно: багатьом може бути знайоме їхнє творіння «Клас 92» про легендарне покоління «Манчестер Юнайтед». Так ось, ця компанія взяла собі назву саме завдяки році, коли «Сандерленд» взяв свій останній трофей – люди, які працюють з One Direction, Роббі Вільямсом й Усейном Болтом, вболівають за «чорних котів» і в певний момент просто вхопилися за шанс зняти фільм про улюблену команду.

При цьому переваги в привабливості «Сандерленда» перед умовним «Реалом» теж були. Представники Fulwell 73 переконали і не збрехали, що «чорні коти» забезпечать безмежно щільний за мірками професійного футболу «доступ до тіла»: будуть відкриті всі підтрибунні приміщення, продемонстрована вся внутрішня кухня, футболісти самі будуть раді показувати свій побут. Дійсно, клуби та гравці такого рівня змушені показувати більше, щоб хоча б щодо зрівнятися в кількості лайків і переглядів з чемпіонами.

Але був ще один вагомий аргумент на користь вибору команди, що вилетіла в Чемпіоншип. «Сандерленд» за визначенням був в числі головних фаворитів на повернення в АПЛ, і американо-англійський тандем планував зняти піднесену і красиву історію про це. Багато-багато перемог, повернення клубу з великою історією в еліту, де він і повинен бути, радісний «Стедіум оф Лайт»… Здавалося б, що може піти не так.

Результати «Сандерленда» в сезоні-2017/18: 7 перемог, 16 нічиїх, 23 поразки. Останнє місце, з якого команда не сходила більшу частину сезону, гранично дисонує з очікуваннями хоч «Нетфлікса», хоч Fulwell 73. «Чорні коти» вилетіли в третій дивізіон вдруге в історії, але, як уже можна констатувати, вперше затрималися на цьому рівні більш, ніж на рік.

Документалістика тим і краща за художнє кіно, що реальність не завжди відповідає очікуванням. По суті, телевізійники цілий сезон на своєму видатному, супертоп-рівні виконували свою роботу – ефектно знімали, захоплююче монтували, не втрачали буквально нічого – а головні герої серіалу грали на сто порядків гірше, ніж від них розраховували. «Сандерленд» дійсно поміняв лігу, в якій грав, але замість АПЛ «вийшов» в третій дивізіон – а Netflix, сам того не бажаючи, замість чергової банальної історії з хеппі-ендом зняв щось в дусі Ларса фон Трієра.

Чим гарний «Sunderland 'Til I Die»? Перш за все, показом тих «нутрощів» життя, про які зазвичай не замислюєшся. Виліт в Чемпіоншип – не просто відсутність матчів iз «МЮ» та «Челсі», а необхідність для клубу звільнити 85 співробітників. У депресивному і провінційному Сандерленді й так складно знайти роботу, і для умовного скороченого працівника їдальні виліт став катастрофою для звичайних буднів. Як часто ви замислюєтеся про подібні речі, спостерігаючи виліт брешiй і болтонiв, альмерій та ам'єнів?

Безумовно, унікальна близькість продюсерів-уболівальників і клієнтів-кумирів зіграла вирішальну роль, зробила «Sunderland 'Til I Die» унікальним футбольним блюдом. Важко навіть уявити, яких зусиль довелося докласти всім, хто працював над серіалом, щоб опинитися з камерами, наприклад, в місці, де п'яний Даррон Гібсон скандалить з фанатами і каже, що Ленсу плювати на «Сандерленд».

Творець Fulwell 73 Лео Пірлман говорив з цього приводу: «Один з головних принципів документального проекту незалежно від теми: не можна концентруватися тільки на фанатах, вони й так знають все. Мета – зачепити людей, які в інших обставинах не стали б нічого дивитися або читати про «Сандерленді», та й про футбол взагалі. Тому в центрі – історії людей, долі, а не чисто спортивний сюжет».

Серед героїв серіалу, наприклад, тренер Саймон Грейсон, який отримав шанс попрацювати з «Сандерлендом» за успіхи в командах трясовини. «Кожен, хто стає тренером «Сандерленда», думає, що це йому судилося привести клуб до успіху» - говорить Саймон, який буде звільнений вже в жовтнi. Його замінив не хто-небудь, а один з героїв останнього Євро: Кріс Коулмен, що витягнув Уельс в півфінал, дає команді емоцію, але все одно не рятує. В останньому турі команда з рахунком 3:0 перемагає «Вулверхемптон», який достроково виграв Чемпіоншип, і сезон виходить закінчити якщо не на мажорній ноті, то принаймні з надією в майбутнє.

Тут можна затягнути мантру на тему «У нас подібного не знімають», але насправді подібного не знімають практично ніде. Багато ви згадайте блокбастерів про програнi війни або про людей, який пройшли шлях від мільярдів до злиднів? Такі фільми, природно, продаються гірше, що й робить для режисерів і продюсерів хеппі-енд практично догмою.

Іншого такого серіалу немає і не буде. Не існують продюсерськi агентства топ-рівня в Іспанії чи Німеччині, якi в своїй назві вшановували б знаковий рік для «Ельче» або лейпцигського «Локомотива» і готовi витратити божевільну кількість сил і часу на відвертий андерграунд. Люди з Fulwell 73 явно недоотримали популярності, коли замість чергового пафосного серіалу про топ-клуб зняли «Sunderland 'Til I Die», але вони явили світу практично мистецтво.

І найголовніше. «Сандерленд» по ходу розповіді показав все глибини падіння. Поразки від практично сільських команд, розгроми від всіх з мало-мальськи поставленою грою, приниження на кшталт необхідності просити найбільш високооплачуваних гравців розірвати контракти, щоб розвантажити відомість, явні проблеми навіть з горезвісною самовіддачею гравців… І середня відвідуваність команди в цьому сезоні склала 27 635 глядачів.

У таких випадках футбол зазвичай прирівнюють до релігії, але ігри «Сандерленда» не пропускають навіть місцеві атеїсти. Тут дітей називають на честь навіть не Дефо або Кевіна Філліпса, а форварда Найкла Квінна, замовляють червоно-білі труни – і так, ходять до церкви у формі «чорних котів». Ніякі результати команди не змушують жителів Сандерленда забути про місцеву команду, переодягнутися у футболки «Барселони» чи «Ліверпуля». Як сказала одна з вболівальниць клубу: «Це як невдалий шлюб».