Англійська гра – новинка Netflix про початок футболу

Спорт встав на паузу в усьому світі, але це не привід про нього забувати. За часів, коли всі ми замкнені в чотирьох стінах, саме час переглянути або відкрити заново для себе хороші фільми, в тому числі і про футбол. Продовжуємо нашу рубрику «Кіноспорт».

Якщо двадцяті-сорокові роки минулого століття прийнято називати золотим століттям Голлівуду, то десяті-двадцяті роки нашого століття мають всі шанси через деякий час іменуватися золотим століттям Netflix. Стрімінгова компанія в минулому році досягла позначки в двадцять мільярдів доларів прибутковості – і, треба віддати їй належне, все ще розвивається вшир, а не вглиб. Прибутковість сервісу невелика, він все ще ставить за мету максимально урізноманітнити жанри і залучити головних зірок – а багато серіалiв знімаються з метою догодити найвимогливiшiй ​​аудиторії, а не відбити витрачені на зйомку гроші.

Тільки завдяки цьому світ саме в такому вигляді міг побачити серіал «Англійська гра», що вийшов в березні цього року. Режисери і продюсери даного продукту спробували в черговий раз відійти від голів, очок і секунд, цікавих тільки фанам, і використовувати спорт, як можливість поглянути на більш глобальні проблеми.

Всі ми розуміємо, що умовний фінал Ліги Чемпіонів-2014/15, голи Неймара і Суареса в ворота Буффона можуть увійти в пам'ять фанатів як справжня класика Гри, але нелюбителям спорту цей матч нічого цікавого не піднесе. Чергові куплені за мільйони зірки обіграли інших зірок – це не те, що торкнеться струн душі людини, на відміну від проблеми соціальної нерівності, «бідних проти багатих».

Тема «Англійської гри» присвячена переходу футболу як гри на професійні рейки. Головний герой – Фергюс Сатер, шотландський футболіст кінця XIX століття, якого прийнято вважати першим професійним гравцем. Фергюс почав кар'єру у футбольному клубі «Патрік», потім перейшов в «Даруен», де йому почали платити гроші, а вже звідти пішов в «Блекберн», де умови були ще краще – це не тільки кістяк сюжету, але й віхи кар'єри абсолютно реального гравця.

Основа сюжету – протистояння еліти і «черні», тих, кого можна було б назвати білими і синіми комірцями, якби робочі в вікторіанської Англії взагалі носили будь-які коміри. Футбол до 1880-х років дійсно еволюціонував з вкрай жорстокою і небезпечною забавою, по ходу якої ворогуючі міста намагалися доставити м'яч у точку, яку умовно можна назвати воротами суперника, і нерідко закінчували матч з убитими і пораненими. Регламент, норми придумали англійські джентльмени: випускники Ітона, власники фабрик, заводів і пароплавів. Одним з найважливіших пунктів – як мінімум не менш важливим, ніж норми щодо висоти воріт або кількості гравців в команді – була заборона на професіоналізм.

Дуже скоро з'ясувалося, що аристократи при таких вступних не залишають ані шансу робочим командам. Сильно сумніваюся, що в наш час команда умовних українських олігархів так легко обіграла б команду українських шахтарів, але в вікторіанської Англії, з її культом фізичної культури, найбільш готовими до спорту виявилися саме сильні світу цього. Причина проста: вони тренувалися щодня і могли присвячувати захопленню багато часу, тоді як робітники працювали шість днів на тиждень, 12 годин на добу.

Навіть перші Кубки Англії були виграні любителями, але дуже скоро назрів конфлікт інтересів. На горизонті з'явилися магнати, готові платити кращим гравцям за гру в футбол, збирати команди мрії – і таким чином не просто кидати виклик джентльменам, а бути фаворитами в матчах з ними.

Англійцям, в цілому, треба віддати належне: найм гравців був дозволений вже в 1895-му році – неймовірно рано в порівнянні, наприклад, з Голландією і Німеччиною, якi тягли з цим до другої половини XX століття. Але вже до того моменту виникло кілька сюжетів, складних для всіх дійових осіб, яким і присвячений серіал «Англійська гра».

А довірили його величинi такого масштабу, яка своєю працею досягла навіть Книги рекордів Гіннесса. Джуліан Феллоуз екранізував «Ярмарку марнославства», знімав серіал «Титанік», але вершини слави досяг завдяки «Абатству Даунтон». Серіал, що виходив в 2010-15 рр.., присвячений будням аристократичної англійської родини на початку минулого століття – і отримав три Золотих глобуси, 15 премій «Еммі» і місце в Книзі рекордів як серіал, що отримав найвищу оцінку критиків. Без «Еммі» не обійшовся і Феллоуз, який отримав нагороду за сценарій.

І ось, така людина, суперзірка світу серіалів, чи не найкращий фахівець в світі по тому, щоб знімати про Великобританію минулих століть, взявся за вузькоспецифічну тему зародження професіоналізму в футболі. Що з цього вийшло?

Вийшов, в першу чергу, неймовірно приємний для ока серіал. Завдяки Феллоузу, або акторам, або бюджету, але виглядає «Англійська гра» у всіх компонентах приголомшливо органічно – будь то паб, в якому засідають після матчу прості роботяги або розкішний будинок, в якому сидять одягнені з голочки аристократи. Найяскравіша, на мою думку, сцена серіалу: гра в більярд між Сутером і кращим футболістом багатіїв Артуром Кіннердом з паралельним діалогом. Ця гра і стала таким чином полем, яке дало можливість «плебею» і «патрицію» поговорити на одній мові.

При цьому, безумовно, «Англійська гра» – більше, ніж просто демонстрація красивих картинок. Він дійсно розповідає про перелом, який для футболу так і залишається головним в його історії – влада від любителів переходить до профі, на яких потроху збираються стадіони. «Те, що ми придумали правила, не робить гру нашою» – говорить Кіннерд, який цілих 33 роки керував Футбольної Асоціацією, організував перший в історії матч збірних і п'ять разів вигравав Кубок Англії. У нього вистачило моральних сил заради розвитку гри віддати першість у футболі професіоналам, хоча він не міг не розуміти, що це рано чи пізно викреслить його і його команду з кола кращих…

І, мабуть, «Англійська гра» змогла не тільки зацікавити футбол для масової аудиторії, але і, навпаки, підняти складні і вічні теми для фанатів. Одні гравці постійно конфліктують з дружинами, оскільки не можуть через футбол знайти «нормальну роботу»; інші конфліктують з тим же Сатером через відхід в «Блекберн», тому що вважають цей вчинок зрадою. Без тисяч на трибунах і мільйонiв на рахунку футболісти дійсно стають ближчими простим смертним персонажам, їхні проблеми можна приміряти на себе.

Показати футбол видовищно і при цьому реалістично – головний біль для будь-кого, хто береться за тему футбольного кіно, але у творців «Англійської гри» ситуація була особливою. Футбол 1880-1890 рр.. не бачив ніхто з живучих людей, розповіді про нього немов міфи древньої Греції – і вже Феллоуз міг повигадувати точно більше, ніж режисери умовного «Гола!». Треба віддати Джуліану належне: матч не нагадує шаолiньский футбол, бісіклет і рабон ви не побачите. Навпаки, гра показана вкрай жорсткою, що логічно для спорту, який тільки-тільки відбрунькувався від регбі.

Взагалі, серіал знятий так, що уболівальникам варто для початку зрадіти, що подібне взагалі хтось зняв, потім захопитися якiстю моментів – і тільки потім щось критикувати. Критикувати, втім, є за що.

Феллоуз явно не до кінця вник в реалії спорту кінця XIX століття: зокрема, в певний момент один з героїв «Блекберна» відмовляється від алкоголю в пабі зі словами «Сухий закон!», причому робить це вже після дискваліфікації – вже в надії на повернення. При всій повазі до професіоналізму британських футболістів того часу, це просто смішно – як мінімум в країні, де навіть в 2020-му році лідер клубу АПЛ попадається на порушеннi режиму під час карантину. Про Пола Гаскойна й інших алкоголіків двадцяти-тридцятирічної давності я взагалі мовчу…

Ну й, як часто буває в тому ж спорті, недоліки зірки виходять з її переваг. Герої серіалу поводяться надмірно театрально: точно не так, як поводилися б прості малоосвічені роботяги або ж люди, які звикли вирішувати майже всі свої проблеми грошима або наказами. Коли мова йде про дискваліфікацію «Блекберна» за порушення регламенту, один з героїв говорить: «Ми теж граємо не за правилами, коли їмо під кінець дня омарів». Це якийсь позамежний наїв: по-перше, фізична готовність точно не залежить від наявності омарів в меню по-друге, жоден мільйонер ніколи не буде мислити такими категоріями, і найголовніше – «Блекберн» просто порушив правила, про які всі знали до старту розіграшу. Ліміт на легіонерів також може бути нездоровим обмеженням, але чи означає це, що в поточному сезоні УПЛ який-небудь з клубів може його порушувати?

Творці серіалу дуже вільно обійшлися з прототипом – аж до того, що змішали два виграних «Блекберном» Сутера фіналу Кубка Англії в один – але в цьому пориві я б їх підтримав. Одне дiло, коли спотворюють реальність у випадку з фігурами Пеле, Сенни, Яшина – і зовсім інше, коли роблять те ж саме у випадку з давно забутими подіями позаминулого століття. Той же «Блекберн», який зараз сумно борсається в Чемпіоншипi, повинен бути вдячний, що у людей з усього світу з'явилася додаткова асоціація з «бродягами».

Бонус інтернету в цілому і Netflix зокрема – в тому, що вони дарують абсолютно нішеві речі, для фанатів. На класичному ТБ 20-30 років тому не було б жодного шансу для появи подібного «Англійській грі» продукту – і це було б справедливо, так як в будь-який конкретний момент були б більш цікаві для масової аудиторії фільми і серіали. Без шорсткостей не обійшлося, але Феллоуз подарував фанатам один з найяскравіших і якісних футбольних серіалів в історії.

Серіал: «Англійська гра»

Жанр: історична драма

Рік: 2020

Спорт: футбол

Оцінка «Кіноспорту»: 9/10

Читайте також: Гра їхніх життів: як в Голлівуді зняли, можливо, найкраще кіно про соккер

Тоня проти всіх – жаркий лід навколо Оксани Баюл

Sunderland 'Til I Die – серіал-катастрофа про Чорних Котiв

«Гол!»: Як про футбол спробували зняти блокбастер