Відставка Калитвинцева з Полісся: начебто закономірна, але осад залишився

Матч проти «Олександрії» для Юрія Калитвинцева став останнім на чолі «Полісся». Його команда поступилася 1:2, продовживши серію без перемог до шести матчів поспіль, і відразу після поєдинку в ЗМІ активно почали мусуватися чутки про відставку Юрія Миколайовича. Причому ці чутки були цілком конкретними: відставка називалася справою вже вирішеною, і на місце Калитвинцева «сватався» фахівець, який у підсумку і очолив житомирську команду.

Отже, насправді стався витік інформації з клубу. Ну, чи навпаки: сам клуб став ініціатором цього витоку, аби прискорити процес розлучення.

За іронією долі, останньою краплею, яка призвела до відставки Юрія Калитвинцева з «Полісся», став матч проти «Олександрії», кольори якої захищає його син Влад. І Калитвинцев-молодший доклав чимало зусиль, аби зіпсувати настрій Калитвинцеву-старшому.

У подібних випадках кажуть, що це футбол. Так, цей надмірний вираз практично ідеально підходить до будь-якої нестандартної (та й стандартної також) ситуації. Але якщо чесно, то особисто мені було б не дуже приємно отримати від воріт поворот за безпосередньої «допомоги» сина.

Проте я більш ніж впевнений, що Юрій Калитвинцев після гри з командою Руслана Ротаня у відставку не збирався. Це було очевидним і за його поведінкою, і за його словами після тієї зустрічі.

«Довіра клубу? Запитайте у керівництва. Я розумію, до чого ви ведете. Це негарне питання після гри. Ми мали моменти, але пропустили контратаку. Нема Макуана – то нам тепер що, знятися з чемпіонату? Назаренко непогано рухався, Яссін добре вийшов», - як на мене, це не слова людини, яка збирається на вихід. Швидше, це слова втомленої та роздратованої людини, яка намагається виправдовуватися. І шукає рятівну соломину.

Проте вже на другий день після програного матчу з «Олександрією» у пресі з'явилася інформація про відставку Калитвинцева як затверджений факт. І про конкретного його наступника – Сергія Шищенка.

А 11 березня активно циркулюючі чутки набули офіційного забарвлення. ФК «Полісся» устами його власника Геннадія Буткевича підтвердив і усунення Калитвинцева, і призначення Шищенка.

Найбільш показовий момент у тому розлогому та водночас програмному інтерв'ю Буткевича (крім стилістики «раннього Ахметова») – навіть не натяк, а пряма вказівка на «самостійну» відставку Калитвинцева. Мовляв, це рішення для тренера «надважке», але він не може далі продовжувати працювати, бо «відчуває втому і не може підвести команду».

Чи міг Калитвинцев фактично за один день «відчути втому» і попроситися на вихід? Міг, звісно ж. Тим більше, що аргументів проти нього назбиралося достатньо. Однак, повторюся ще раз, я особисто не вірю, що Юрій Миколайович особисто зробив «харакірі». Мені здається, що йому допомогли.

Причому ця допомога, очевидно, була дуже активна. Бо якщо цей тренер для цього клубу (не кажучи вже про команду) став «людиною-епохою», і якщо між тренером та президентом склалися справді «тісні та довірчі» стосунки, то людині можна було й дати ще один шанс.

Повторюся: на відставку Калитвинцев у принципі награв. Але якби Буткевич справді дорожив би «тісними і довірчими» стосунками з тренером, який «створив команду-чемпіона», він міг би дозволити собі дати йому ще один шанс.

А він не дав. Це означає, що подальшої перспективи у Калитвинцеві Буткевич не бачить настільки, що замінив його недосвідченим за мірками УПЛ наставником, який з погляду свого «профайлу» помітно поступається вже колишньому керманичу «Полісся».

***

Але в цьому випадку Буткевичу, звичайно ж, видніше. Він вважає, що Калитвинцев «втомився», отже, так тому й бути. Чи стане Шищенко для житомирської команди «тренером-епохою», побачимо у майбутньому. Можливо, вже найближчим часом.

А щодо відходу Калитвинцева... Двояке враження, чесно. Я раніше, тобто в осінній частині чемпіонату, часто нахвалював наставника «Полісся» та його команду. Визнаю: нахвалював частіше, ніж і сам наставник, і його команда на те заслуговували.

Але мій ентузіазм і оптимізм стосовно Калитвинцева ґрунтувався на розумінні його тренерських принципів – адекватних та цілком здорових. Можливо, називати Юрія Миколайовича «тренером-новатором» і нема резону, але справу свою він тією чи іншою мірою знає.

До того ж у першій частині сезону «Полісся» не програло очне протистояння жодному з фаворитів. Команда пішла на зимові канікули у статусі одного із реальних претендентів на чемпіонство. І пробилося до півфіналу Кубка країни. Хіба це не аргумент, щоб роздавати і Калитвинцеву, і його підопічним реверанси?

Водночас у цьому питанні для мене був і «не лицьовий» бік. Тобто гра команди як така. Недаремно Калитвинцев називав Бені Макуана «нашим Кіліаном Мбаппе». Фактично всю гру «Полісся» в атаці було заточено саме на Макуана, який давав і потрібний імпульс, і потрібну варіативність, і потрібний результат.

Але коли Бені травмувався і вибув на тривалий час, тут виявилося, що плану «Б» у Калитвинцева просто немає. Ну, не називати ж цим планом банальні закидання на Будківського: може, в метушні поцілить йому в голову і відскочить у ворота.

Сталося так, що Калитвинцев був добрий до певного часу. Почалися проблеми через відсутність ключового гравця, і тренер так і не зміг перебудувати команду на нові рейки, на нові умови.

Чи зміг би перебудувати, якби залишився? Важко відповісти. Хоча тепер це вже й не має значення. «Тренер-епоха» вирішив «самостійно» піти з «Полісся». Суворо по-англійськи, не прощаючись, якщо судити візуально.

Тепер у Житомирі буде інша епоха.