Лалатович у Зорі: дякую, що не нашкодив

Принаймні, це чесно. У наставника «Зорі» Ненада Лалатовича, на відміну від його попередника, на новому робочому місці не склалося. Не склалося з першого ж матчу. І вже після п'ятого туру УПЛ сербський фахівець заявив, що має намір піти у відставку.

За його словами, він «не виправдав очікування». Причому не виправдав сподівань не лише клубу, а й очікувань від себе.

Очевидно, гра «Зорі» проти «Минаю» стала останньою для Лалатовича на чолі луганського колективу. Навряд чи він захоче залишитися, навіть якщо президент клубу його вмовлятиме.

Як на мене, післяматчева прес-конференція Ненада в Минаї – це прощання. Тренер сказав, чому не вийшло. Тренер вибачився за те, чому не вдалося. І пообіцяв піти. Хоч і обіцяв знову повернутись в Україну. Але то таке.

Особисто мені здається, що власнику «Зорі» Геллеру не потрібно навіть намагатися утримувати Лалатовича. Ненад відверто зізнався, що більше дати команді не може, а те, що вона зараз демонструє – максимум. І його, до речі, також.

Повторюся ще раз: з боку Лалатовича це чесно. І це не може не підкуповувати. Але, з іншого боку, той максимум, про який говорить 45-річний наставник, насправді виглядає мінімумом.

Виглядає провалом, якщо, знову-таки, керуватися відвертістю та речі називати своїми іменами. Тож треба у будь-якому випадку відпускати. Не мучити ні себе, ні тренера, ні вболівальників. Адже краще вже не буде.

Про головну причину своєї невдачі Лалатович також згадав на прощальному спічі після гри з «Минаєм». За його словами, не вистачало чотирьох гравців, щоб «Зоря» грала, як минулого сезону. Мовляв, якби було кілька нових футболістів у центр поля, «Зоря» грала б у атакуючий футбол, як у Європі.

У словах Лалатовича є частка правди. Причому, серйозна частка. Мацапура, Данченко, Бутко та Русин вибули (хто через травми, хтось через трансфер по ходу чемпіонату). Раніше команду залишили Імереков, Бурда, Бражко, Булеца, Полегенько та Шахов.

Боль, Яцик, Мічин, Вікентій Волошин, Головкін і Джордан, котрі прийшли в міжсезоння, поки що не вписалися органічно в колектив. Лалатович правий: середина поля «Зорі» зараз просідає. Відверто пробуксовує.

Не змогли вирішити проблеми в нападі і Бугай з Алефіренком, покликані рівноцінно замінити Русина.

Локалізувати кадрові проломи оперативно Лалатовичу не вдалося. Він намагався розібратися у довіреному йому господарстві, пробував і так, і сяк. Але все одно виходило непереконливо, безглуздо і незграбно.

Йому кров із носа потрібен час – щоб розібратися, придивитися. З погляду довжини сезону цей час у нього, може, й був. Але з погляду амбіцій, очікувань – минулого сезону «Зоря» майже по-справжньому боролася за чемпіонство – часу й не виявилося.

***

Проте потрібно обов'язково відзначити і фахові прорахунки самого Лалатовича. Напевно, не тільки я, а й багато хто так і не зрозуміли досі, який саме футбол намагався прищепити «Зорі» сербський наставник.

З футболом ван Леувена в «Зорі» було практично з перших «нот» усе зрозуміло. Нідерландець спростив ігрову схему, намагаючись за рахунок довгих передач та пресингу отримувати в атаці простір та перевагу. Такий доведений майже до автоматизму «бий-біжи» давав свої плоди. Особливо у матчах проти відверто слабких опонентів.

Що намагався збудувати в «Зорі» Лалатович – незрозуміло. Мені здається, він до ладу і сам не зрозумів, що робив. І кудись потрапив. Тому й зазбирався так швидко на вихід.

До речі, у своїй тренерській кар'єрі Лалатович уже використовував цей прийом – втечу за першого ж серйозного шухеру. Так він вчинив, працюючи в одному із клубів Саудівської Аравії. Подібним демаршем закінчилася і його спроба попрацювати в боснійському «Бораці».

Безперечно, керівництво «Зорі» дуже і дуже ризикувало, запрошуючи до своєї команди тренера з такою неоднозначною репутацією і без серйозного міжнародного досвіду.

В одному випадку ризик себе повністю виправдав – якщо говорити про запрошення ван Леувена, адже і нідерландський фахівець не мав на той момент вагомого рядка у своєму тренерському резюме. Але тоді ризик виправдався, зірки зійшлися у правильній конфігурації.

Цього разу – не зійшлися. Колишній капітан і головний тренер «Црвени Звєзди» і колишній захисник «Шахтаря» на посаді головного тренера «Зорі» не запам'ятався зовсім нічим. Він був абсолютно випадковим гостем, чомусь вказаний «царським перстом» на таку непросту роботу.

Однак він встиг не розвалити, не оскандалитись і не валити все на «папередників». Тому особисто у мене він не викликає негативних емоцій. Власне, він не викликає жодних емоцій. Хіба що подив. А навіщо, даруйте, приходив?

Але все одно хочу йому подякувати. Дякую, що дуже вчасно пішов. Навіть швидше, ніж хотілося б.

А нового кандидата на «електричний» стілець Геллер знайде швидко. Ще одним способом втикання.