Прагматизм мільярдерів. Що допомагає Ньюкаслу просуватися на вершину

У серпні цього року головного тренера «Манчестер Сіті» Хосепа Гвардіолу запитали, що він думає з приводу розвитку «Ньюкасла». Наставник «містян», які не змогли у третьому турі АПЛ вивезти перемогу з «Сент-Джеймс Парк» (3:3), без роздумів заявив: «Ньюкасл» – це не проект на один чи два сезони. Це щось набагато більш довгострокове».

Думка Гвардіоли цікавила британських журналістів через те, що сам «Манчестер Сіті» раніше висунувся на вершину англійського футболу саме після зміни власника та приходу в керівництво багатих інвесторів з Об'єднаних Арабських Еміратів. «Ньюкасл» з минулого року офіційно належить Суверенному фонду Саудівської Аравії, який безпосередньо пов'язаний із спадковим принцом цієї держави Мухаммедом ібн Салманом Аль Саудом.

Свій крайній трофей в історії «Ньюкасл» вигравав уже в дуже далекому 1955 році, коли «сорокам» підкорився Кубок Англії. З того часу команда, яка грає на «Сент-Джеймс Парк» лише у середині «дев'яностих» високо котирувалася на внутрішній арені, коли двічі фінішувала другою у Прем'єр-лізі, а в останні пару десятків років переважно перебувала у нижній частині турнірної таблиці еліти, й двічі змушена була повертатися туди через Чемпіоншип.

Неймовірні статки Мухаммеда ібн Салмана Аль Сауда, які, за вкрай приблизними оцінками, становлять 320 мільярдів фунтів стерлінгів, зробили «Ньюкасл» після зміни власника клубом із найбагатшим інвестором у світовому футболі. Недивно, що одразу після приходу саудівського принца в стан «сорок», різні видання та журналістські колонки замайоріли інформацією про вірогідні топ-трансфери, необхідні для стрімкого виведення команди в когорту найсильніших в АПЛ.

Читайте також:

Грошові мішки АПЛ. Хто багатший: Мухаммед з Ньюкасла або Мансур з Ман Сіті

Щось подібне раніше зробив «Манчестер Сіті», який після зміни власників почав витрачати серйозні гроші на оновлення команди. Проте 14 років тому еміратським інвесторам «містян» було значно простіше за короткий термін змінити баланс сил в англійському футболі. На той момент вже обговорювалася ідея про доцільність запровадження фінансового fair play, проте він набув чинності лише через три роки після приходу нових власників у «Манчестер Сіті». Це дозволило «містянам» протягом кількох трансферних вікон буквально смітити грошима, запрошуючи до себе всіх, хто погоджувався.

Завдяки шаленим грошам власників та відсутності прямих заборон з боку УЄФА, «Манчестер Сіті» у перші сезони підсилився такими зірками світового футболу тих років, як Робіньо, Карлос Тевес, Еммануель Адебайор, Едін Джеко, Яя Туре, Маріо Балотеллі, Давід Сільва, Александар Коларов і т.д. По суті, з боку «містян» це був гарячковий шопінг, націлений виключно на якнайшвидший вихід команди на вершину.

Через три роки після приходу нових власників «Манчестер Сіті» виграв Кубок Англії (уперше за 42 роки), а у 2012-му лише втретє в клубній історії та вперше в рамках Прем'єр-ліги став чемпіоном. Завдання, поставлене еміратськими інвесторами, було виконане в найкоротші терміни, після чого «містяни» продовжують перебувати серед кращих команд АПЛ і всього європейського континенту, підтримуючи свій статус та реноме від сезону до сезону, але вже не викидаючи гроші наліво й направо, а віддаючи перевагу так званим «точковим підсиленням».

«Ньюкасл» піти таким шляхом просто не міг. Норми фінансового fair play, згідно зі звітами фахівців, дозволяють «сорокам» розраховувати на 200 мільйонів фунтів протягом перших чотирьох трансферних вікон за нових власників. Лише на перший погляд йдеться про нечувані гроші, адже насправді це не так, якщо вести мову про конкуренцію із «Манчестер Сіті», «Ліверпулем», «Челсі», «Манчестер Юнайтед», «Арсеналом» та «Тоттенхемом». Якщо новачок Прем'єр-ліги «Ноттінгем Форест» лише за літнє трансферне вікно нинішнього року витратив майже 150 мільйонів фунтів, ставлячи завдання щодо збереження прописки в еліті, то «Ньюкаслу» для успішної конкуренції з топовими командами еліти англійського футболу потрібно набагато більше, особливо якщо йдеться про придбання зірок.

У сухому залишку, 200 мільйонів фунтів в даний момент може ледве вистачити на покупку умовного Кіліана Мбаппе, або ж на два «економніші» трансфери на кшталт Антоні та Каземіро. Але чи можна зробити якісний ривок угору тільки з одним або двома зірковими підкріпленнями, та ще й у лізі рівня АПЛ? Навряд, тим більше, що подібні рішення виглядали б, як спроба покрити позолоченим дахом старий дерев'яний сарай, що вже покосився…

Саме тому нові власники «Ньюкасла» обрали інший шлях, зосередившись на повільному будівництві успішного проекту. По суті, це такий собі прагматичний підхід з боку мільярдерів, які концентрують кошти та зусилля на поступових поліпшеннях, укладаючи цеглину за цеглиною.

Читайте також

Гроші не на вітер. Чому Ньюкасл не купує зіркових футболістів

У перше трансферне вікно з новими інвесторами «Ньюкасл» витратив 90 мільйонів фунтів, а найдорожчим придбанням клубу став бразильський хавбек «Ліона» Бруну Гімарайнш, який коштував 38 мільйонів фунтів. На той момент цей гравець вже мав славу висхідної зірки, але не був визнаною суперзіркою. Це була частково ризикована інвестиція у майбутнє, а не плата за сьогодення, і Гімарайнш своєю грою вже довів правильність такого підходу. На додаток до бразильця «сороки» таки підсилили склад досвідченішими виконавцями, здатними забезпечити певний результат «тут і зараз», але все ж таки не замахуватися на місце у топ-4. Мова про Кріса Вуда, Дена Берна та Кірана Тріпп'єра, чиї досвід й майстерність дозволили «Ньюкаслу» позитивним чином вирішити питання щодо збереження прописки в АПЛ за підсумками сезону-2021/22.

Вже влітку, вирішивши перше проміжне завдання, в «Ньюкаслі» задумалися про способи зробити наступний крок у розвитку й закріпитися серед команд верхньої частини турнірної таблиці. Для цього було ухвалене рішення підсилити команду молодими та перспективними виконавцями – 63 мільйони фунтів було витрачено на 22-річного шведа Александера Ісака з «Реал Сосьєдада», 33 мільйони – на його ровесника нідерландця Свена Ботмана із «Лілля», а за 10 мільйонів у «Бернлі» був викуплений 30-річний кіпер Нік Поуп, котрий здатен найближчими роками ще додати у майстерності та в середньостроковій перспективі закрити для «Ньюкасла» проблемне воротарське питання.

Кожен із цих трансферів поки що виглядає виключно вдалим рішенням з боку керівництва «Ньюкасла». Показовим є те, що влітку «сороки» відмовилися від своєї довгострокової мети, якою виступав 20-річний центрфорвард «Реймса» та французької «молодіжки» Уго Екітіке. Причиною стали завищені вимоги по комісії з боку агента футболіста, який зажадав від «Ньюкасла» 1 мільйон фунтів. Але саудити та їхні футбольні радники вирішили не робити для клубу славу бездонної грошової бочки, й відмовилися від угоди, внаслідок чого Екітіке на правах оренди перейшов до «Парі Сен-Жермен», де поки що не встиг нічим себе проявити.

Окремо варто згадати про фігуру головного тренера. Мало хто міг подумати, що власники «Ньюкасла», які мають у своєму розпорядженні неймовірні гроші, віддадуть перевагу тому, щоб довірити своє футбольне дітище не комусь зі знаменитих наставників сучасності, а тому, чия фігура довгі роки перебувала в тіні. У цьому також проявився здоровий прагматизм, коли команду віддали на відкуп досить молодому, але вже досить досвідченому, в тому числі й в АПЛ із «Борнмутом», Едді Хау. При ньому «сороки», власне, і демонструють той поступовий прогрес, який побажали бачити від команди саудити.

Читайте також

Обранець принца Мухаммеда. Чого чекати від Едді Хау у Ньюкаслі

Чи спроможний «Ньюкасл» із Хау та нинішнім кадровим потенціалом замахнутися на зону Ліги чемпіонів вже за підсумками сезону-2022/23? Навряд, незважаючи на те, що у стартових 12 поєдинках АПЛ «сороки» програли лише одного разу, й нині мають 21 очко в активі. Для того, щоб повноцінно конкурувати із грандами Прем'єр-ліги, «Ньюкаслу» все-таки ще не вистачає двох-трьох висококласних гравців, але їхнє підписання, напевно, входить у концепцію подальшого розвитку клубу і буде здійснене саме тоді, коли в цьому буде сенс і для цього з'явиться правильна можливість. Все має робитися вчасно та максимально раціонально – здається саме такими мотивами й керуються власники «Ньюкасла» зараз.

Можливо, через рік чи два настане час прибрати й самого Едді Хау, покликавши на його місце топового тренера калібру Зінедіна Зідана чи Карло Анчелотті. Але перед цим команда має піднятися на рівень амбіцій, до яких звикли француз та італієць. Зрештою, йдеться саме про гру вдовгу. І в цьому Гвардіола абсолютно правий, коли каже, що «Ньюкасл» – це аж ніяк не проект-одноденка.