Камо грядеши, або Куди рухається Динамо
Блогер Sport.ua Cергій Рип’юк – про завершення єврокубкової кампанії «Динамо»
Четвер, пізній вечір. «Динамо» вилітає з Ліги Європи. Правда, те, що кияни не пройдуть далі, стало очевидно ще в першому таймі. Або навіть раніше, побачивши прес-конференцію Мірчі Луческу перед матчем. Мовляв, та ми будем старатися, але ж ми і так вже далеко зайшли, а в нас молода недосвідчена команда…
Чесно кажучи, непрохід «Динамо» в чвертьфінал Ліги Європи читався ще тиждень назад, після першого матчу. І навіть не через те, що програли 2:0. Рахунок – то таке, тим більше, він не став дуже страшним, теоретично, ці два голи можна було б відіграти. Як, наприклад, однойменна команда з Загреба. Але хто мав відігравати?
На полі були гравці, які грали так, як вміють. Вони хочуть грати, як «Барселона», але… Не виходить. Немає швидкості прийняття рішень. Отримано м’яч в центрі поля – і пас назад, бо ж страшно помилитися. А як не страшно і м’яч просувається вперед – то кілька дотиків і втрата через помилки в техніці. Або не втрата. А пас назад. Бо ж страшно помилитися.
І так з року в рік у єврокубках «Динамо» мучиться. Постійно одне і те ж: «не вистачає класу, недосвідчені гравці, на другий рік буде краще». І ця вже осточортіла фраза кожного року кимось озвучується – чи президентом, чи тренером, чи кимось із гравців – «в нас головний пріоритет чемпіонат і кубок».
І сенс з того? Виграти чемпіонат, потрапити в групу Ліги чемпіонів, сподіватися, що дуже пощастить і випаде легка група, вийти з групи і програти в 1/8 фіналу? Це, виходить, мрія нинішнього «Динамо», його стеля? Ну, так, отримати солідні фінансові надходження. Заради цього граємо?
Або зайняти 3 місце в групі ЛЧ, вийти в ЛЄ і сподіватися, що буде щастити з жеребом і пощастить потрапити аж до чвертьфіналу? Та станеться колись таке. Але ми вже з року в рік бачимо, що буде, коли після відносно легкого суперника в 1/16 далі випадуть «Лаціо», «Вільярреал» чи, боронь Боже, «Челсі».
А кому треба чогось інакшого?
Президентові клубу? Він мріє, що настануть часи, коли в клубі буде другий Лобановський, будуть грати свої вихованці в команді і «Динамо» буде ставити на вуха Європу. Як вже більш ніж двадцять років тому. Або, в крайньому випадку, за цих вихованців топ-клуби будуть платити великі гроші. Ну, пропозиції, менші за двадцять мільйонів, навіть розглядатимуться не будуть.
От тільки з другим Лобановським не виходить вгадати. Були спроби з Ребровим. Так він захотів нових гравців. А можливостей купити таких не було. От і все. Отак і виходить – Ігор Михайлович вкладає душу і немалі ресурси в клуб (честь і хвала йому за це), а віддачі нема.
Іншим керівникам клубу? Не смішіть. Тут писати нема чого. Вони щось вирішують?
Тренерам? Так, звичайно. Але, знову ж таки, підібрати толкового тренера, щоб був кваліфікованим і хотів розвиватися (припустим, їздити у відпустки на стажування кудись, а не на рибалку), не виходить. Сьомін був. Виходило, але зорі не зійшлися, невчасно «Локомотив» всунувся і зіпсував і київську команду (яка після півфіналу Кубку УЄФА, здавалося, була здатна гори звернути), і собі користі не приніс. Ребров був. Див. вище. Може, ще буде.
Луческу… А хто знає, які в нього плани і амбіції? Так, після його приходу «Динамо», здавалося, ожило. Свої очки почали брати стабільно в матчах з середняками, з якими за Хацкевича і Михайличенка регулярно були проблеми.
Але. Чемпіонство, швидше за все, в цьому сезоні нікуди не дінеться. В стані головного конкурента пробують надувати щоки в стилі «ми будемо боротися і ще нічого не втрачено», але «Шахтареві» зі своїми проблемами розібратися б. Здається, там і самі знають, що чекати від завтрашнього дня. І що з чемпіонства? Груповий етап ЛЧ, а далі – читайте вище. Хотілося б амбіційніших завдань. Нам, вболівальникам, хотілося б.
А чого хочеться Мірчі Михайловичу? Судіть самі. Героїчно проходиться кваліфікація. А вже у групі заявляється – ми занадто слабкі, щоб боротися з «Юве» і «Барсою», Ліга Європи наше все. Вийшли в Лігу Європи. І що отримали? «Нема чого боротися, ніхто не чекав, що ми так далеко зайдемо». Блін, та хоч би так прямо не говорив би. Оте класичне «ми боролися», «докладемо всіх сил» і «до самовіддачі претензій нема» звучало б не так образливо.
Гравцям? Пам’ятаєте, як «Динамо» в 1/8 ЛЧ грало з «Ман Сіті» і програло? Тоді звучало – та в нас молода команда, в них в центрі поля грає Яя Туре, а в нас зелений Буяльський. Пройшов же час? Буяльський вже давно не зелений. А де прогрес в його грі в Європі? Так, на фоні ЧУ непогано. А що показав він проти «Вільярреала»? Там вже не було Яя Туре. І потім дивуємось, чого Шевченко до збірної не викликає.
Чи Циганков щось, може, показав? Чи Миколенко? Чи хтось інший? Та ні. Нинішні футболісти звикли варитися в своєму соку (чемпіонаті України, тобто), а потрапляючи в єврокубки, починається стара пісня «не вийшло, але ми ж доклали всіх зусиль. Чого ви від нас хочете?».
Та й справді. Не стріляйте в піаніста.
Вболівальникам. Не знаю вже, чого чекати. Може, таки прорве «Динамо». Має ж бути біла смуга. Лишається поки думати, який вибрати девіз в очікуванні – чи «Contra spem spero», чи «Dum spiro - spero». Чи взагалі – «Quo vadis»?
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
«Жирона» обіграла «синьо-гранатових» з рахунком 4:2 у 34-му турі Ла Ліги
Флорентіно Перес пообіцяв солідну суму гравцям королівського клубу
Пожалел, что начал читать...
Ми маємо те, що маємо. Так реалії. Без великих грошей зараз побудувати конкурентну команду для ЛЧ нереально.